Рішення № 25582568, 31.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/8798-2012 31.07.12

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Добробут та Захист»простягнення 54.416,11 грн.,

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Борзенкова Ю. М., за довіреністю,від відповідача: Колодежний С. В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»(далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Добробут та Захист»(далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 38.403,45 грн., пені у розмірі 6.989,43 грн., 3 % річних у розмірі 2.878,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 6.144,55 грн., а також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання по Договору облігаторного пропорційного перестрахування № 91-017/08-02 від 28.12.2007 (далі -Договір), що призвело до виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 38.403,45 грн. та до нарахування позивачем неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань.

Ухвалою суду від 03.07.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/8798-2012 та призначено до розгляду на 17.07.2012.

У судовому засіданні 17.07.2012 було оголошено перерву до 30.07.2012.

У судовому засіданні, що відбулося 30.07.2012 було оголошено перерву до 31.07.2012.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на порушення відповідачем п. 3.2.8 Договору перестрахування щодо своєчасного повідомлення відповідача про розмір страхового відшкодування, що позбавило відповідача можливості направити свого представника для прийняття участі у розслідуванні страхового випадку; на відсутність доказів виплати страхового відшкодування у розмірі 588.739,03 грн. та на сплив строку позовної давності щодо частини позовних вимог.

У судовому засіданні 31.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»(позивач, перестрахувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Добробут та Захист»(відповідач, перестраховик) 28.12.2007 було укладено договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/08-02, відповідно до умов якого сторони встановили умови взаємовідносин при здійсненні облігаторного (обов'язкового) перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум.

Відповідно до п. 1.3. Договору його дія розповсюджується на всі договори -добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів), які укладені перестрахувальником зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами).

Як визначено у п. 2.12 Договору відповідальність перестраховика за кожним Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який підпадає під дію цього Договору, починається та закінчується одночасно з відповідальністю перестрахувальника.

Судом установлено, що протягом 2008 року між позивачем і страхувальниками укладалися договори добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до умов яких були застраховані визначені в них транспортні засоби.

У відповідності до п.п. 3.2.1 та п.п. 3.4.1 Договору позивач зобов'язався передавати, а відповідач - приймати від позивача в перестрахування частину відповідальності за договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього договору на умовах, викладених в розділі 2 Договору перестрахування.

Згідно з умовами п. 3.2.2 Договору позивач один раз на місяць надає відповідачу рахунки-бордеро премій та рахунки-бордеро збитків. Вказані рахунки після їх підписання є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що збитки, сума страхового відшкодування за якими, за попередніми прогнозними розрахунками, може перевищувати суму 200.000,00 гривень, врегульовуються окремо (індивідуально) і не включаються до щомісячного рахунку-бордеро збитків.

Як встановлено судом, 15.12.2008 в результаті пожежі отримав пошкодження автомобіль марки «Mercedes-Benz S 550»державний номер НОМЕР_1, який перестрахований у відповідача згідно умов Договору.

Листом за вих. № 5599 від 16.12.2008 позивач повідомив відповідача про настання страхової події за договором страхування № 06-2М2-161-00977 від 27.06.2008, що перестрахований згідно рахунку-бордеро премій № 08-02/06 за червень 2008 року до Договору перестрахування. Крім того як встановлено судом, 26.11.2009 листом за вих. № 09/4624 позивач повідомив відповідача про суму здійсненого страхового відшкодування за вищезазначеною подією, що становить 588.739,03 грн. та надав розрахунок частки перестраховика (проведений відповідно до умов п. 2.5.1 та п. 2.6 Договору) у сумі страхового відшкодування з документами, що регламентують зазначений вище страховий випадок з проханням здійснити виплату частки перестраховика у сумі страхового відшкодування в розмірі 38.403,45 грн. Зазначений лист було отримано відповідачем 30.11.2009, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 8012 (копія знаходиться в матеріалах справи). Викладене спростовує доводи відповідача про порушення відповідачем п. 3.2.8 Договору перестрахування щодо своєчасного повідомлення відповідача про розмір страхового відшкодування.

Щодо доводу відповідача про те, що позивач позбавив відповідача можливості направити свого представника для прийняття участі у розслідуванні страхового випадку суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4.3.2 Договору бажання перестраховика прийняти участь у розслідуванні страхового випадку має бути оформлене відповідним листом на ім'я перестрахувальника з зазначення прізвища та посади уповноваженої особи, яка від імені та за дорученням перестраховика буде представляти його інтереси у розслідуванні та врегулюванні страхового випадку. Зазначене повідомлення може бути направлено перестрахувальнику протягом усього терміну розслідування по страховому випадку. Проте доказів звернення зі сторони відповідача до позивача з відповідним листом щодо участі представника відповідача у розслідуванні страхового випадку до суду не надано.

Доказом виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 588.739,03 грн. є наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень за період з травня 2009 року по травень 2010 року, чим спростовуються доводи відповідача про відсутність таких доказів.

Як установлено судом, у відповідності до п. 3.4.4 Договору перестрахування відповідач зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дня отримання від перестрахувальника документів на виплату страхових відшкодувань (30.11.2009) сплатити перестрахувальнику свою частку у сумі страхового відшкодування, отже оплату відповідно до умов Договору відповідач мав здійснити не пізніше 07.12.2009 включно.

Проте станом на час звернення позивача із даним позовом до суду, відповідачем в порушення умов Договору перестрахування не відшкодовано позивачу своєї частки страхового відшкодування збитків у розмірі 38.403,45 грн.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами за договором перестрахування ідентичні відносинам, які виникають між сторонами за договором страхування, оскільки в даному договорі, як і в договорі страхування, є страховик (перестраховик) та страхувальник (перестрахувальник), предметом даного договору є цивільно-правові відносини по захисту майнових прав страхувальника( перестрахувальника),у перестрахувальника виникає обов'язок по сплаті на користь перестраховика страхової премії, а у перестраховика виникає обов'язок по сплаті частини страхового відшкодування на користь перестрахувальника.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться(ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 355 ГК України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Предметом договору страхування, згідно п.3 ч. 1 ст. 980 ЦК України можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ч. 1 ст. 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальником може бути фізична або юридична особа ( ч. 2 ст. 984 ЦК України).

За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування ( ст. 987 ЦК України).

Також частина 1 ст. 12 Закону України "Про страхування" визначає, що перестрахування-страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Отже, виходячи зі змісту договору перестрахування він за своєю правовою природою є також договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Пунктом 5 частини першої ст. 268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Оскільки за спірним договором перестрахування позивач є застрахованою особою і ним заявлена вимога до відповідача, який є страховиком, суд приходить до висновку, що на вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування за Договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/08-02 в розмірі 38.403,45 грн. не поширюється позовна давність передбачена ст. 257 ЦК України. В зв'язку з чим суд відмовляє в задоволені заяви відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимоги по стягненню основної заборгованості у розмірі 38.403,45 грн. (Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 23.03.2011 № 25/426).

Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 38.403,45 грн. є належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить суд крім суми основного боргу стягнути з відповідача передбачену умовами Договору пеню у розмірі 6.989,43 грн., 3 % річних у розмірі 2.878,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 6.144,55 грн.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Як визначено у п. 11.3 Договору сторони несуть відповідальність одна перед одною за несвоєчасне виконання передбачених Договором розрахунків у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 % від суми платежу, що прострочений, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день затримки.

Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за договором суд дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою. Водночас судом враховано подану заяву відповідача про застосування строку позовної давності в частині цих позовних вимог. Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення пені. Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні з відповідача пені у розмірі 6.989,43 грн. у зв'язку зі спливом строку спеціальної позовної давності в 1 рік.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2.878,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6.144,55 грн. за період, що вказаний позивачем в розрахунку суд визнає такі вимоги обґрунтованими.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судом установлено, що дії відповідача є порушенням вимог договору, чим спростовуються доводи відповідача про зворотне, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача суми 3 % річних у розмірі 2.878,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6.144,55 грн. за період, що вказаний позивачем в розрахунку.

За перерахунком суду розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних визнається судом арифметично вірним, у зв'язку з чим з суд задовольняє в цій частині позовні вимоги, та стягує з відповідача 3 % річних у розмірі 2.878,68 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6.144,55 грн., суд визнає його помилковим, а тому в цій частині задовольняє вимоги частково. За перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 6.106,15 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема сплата судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Добробут та Захист»(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24/11-13В, код ЄДРПОУ 31571133) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»(01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) заборгованість у розмірі 38.403 (тридцять вісім тисяч чотириста три) грн. 45 коп., 3 % річних у розмірі 2.878 (дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 6.106 (шість тисяч сто шість) грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.401 (одна тисяча чотириста одна) грн. 71 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.08.2012.

Суддя Ониськів О.М.