Рішення № 25582417, 06.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/1049-2012 06.08.12

За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1. Київської міської ради

2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"

про визнання договору недійсним, визнання відсутності права користування та зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Халявінська І.В. посвідчення № 70;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Козак А.Л. за довіреністю № 225-КР-865 від 25.05.2012 р.;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувсяь до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про:

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис № 62-6-00293 від 16.01.2006 р. в Книзі записів державної реєстрації договорів, загальною площею земельної ділянки 34, 9107 га, вартістю 3 158 410, 87 грн., що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016);

- визнання відсутності права користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" земельною ділянкою 34, 9107 га, що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016);

- зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" повернути Київській міській раді земельну ділянку 34, 9107 га, що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. у справі № 2а-4190/11/2670 було визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва". Враховуючи те, що вказане рішення Київської міської ради було підставою для укладення оспорюваного договору оренди, прокурор просить в судовому порядку визнати його недійсним, визнати відсутнім у відповідача-2 права на користування спірною земельною ділянкою та зобов'язати останнього повернути її відповідачу-1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/1049-2012 та призначено розгляд справи на 16.02.2012 р.

14.02.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи

У судовому засіданні 16.02.2012 р. відповідачем-1 було подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема з тих підстав, що позивачем не було надано доказів набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. у справі № 2а-4190/11/2670

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2012 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 14.03.2012 р.

21.02.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 2а-4190/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради за участю третьої особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про визнання нечинним та скасування рішення № 655/2065 від 21.10.2004 р.

22.02.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р. провадження у справі № 5011-5/1049-2012 зупинено до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-4190/11/2670.

02.07.2012 р. через відділ діловодства суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р. у справі № 2а-4190/11/2670 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2011 р. залишено без змін.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.07.2012 р., у зв'язку з відпусткою судді Ломаки В.С. справу № 5011-5/1049-2012 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2012 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 5011-5/1049-2012 до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.07.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.07.2012 р., у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки справу № 5011-5/1049-2012 передано судді Ломаці В.С. для розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 5011-5/1049-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.07.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 розгляд справи було відкладено на 06.08.2012 р.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 06.08.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 06.08.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва" вирішено оформити Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" право довгострокової оренди на 15 років земельних ділянок загальною площею 486,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва за рахунок частини земель, закріплених за радгоспом ім. Кірова згідно з державним актом на право користування землею від 1981 р., з них: ділянка № 1 - площею 2,64 га; ділянка № 2 - площею 6,79 га; ділянка № 3 - площею 13,04 га; ділянка № 4 - площею 34,91 га; ділянка № 5 - площею 20,36 га; ділянка № 6 - площею 90,28 га; ділянка № 7 - площею 51,95 га; ділянка № 8 - площею 17,67 га; ділянка № 9 - площею 59,97 га; ділянка № 10 - площею 93,09 га; ділянка № 11 - площею 95,80 га.

25.06.2005 р. між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої київської нотаріальної контори Лазарєвою Л.І., зареєстровано в реєстрі за № 2-2993, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва" за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначну договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування -в межах Деснянського району м. Києва, розмір -349107 кв.м., цільове призначення -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 8000000000:62:013:0016.

Договір укладено на 15 років (п. 3.1. Договору).

У 2011 році заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради за участю третьої особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про визнання нечинним рішення № 655/2065 від 21.10.2004 р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням земельного та водного законодавства, оскільки Київська міська рада діяла не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, так як оформила право довгострокової оренди СТОВ "Нова Україна" на земельні ділянки, що розташовані поза межами міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. у справі № 2а-4190/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р., було визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва".

Приймаючи вказану постанову адміністративний суд виходив з того, що при наданні в оренду вищезазначених земельних ділянок третій особі, в порушення вимог ст. ст. 123, 184 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Закону України "Про оренду землі", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26 травня 2004 р. фактично складалася технічна документація щодо оформлення права довгострокової оренди без проекту відведення земельних ділянок.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, за змістом п.п. 2, 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною станом на 25.06.2005 р.) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону України орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

За змістом ст. 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом. У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Відповідно до статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Згідно із ст. 59 Закону України вказаного нормативно-правового акту Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми законодавства, підставою для набуття особою права користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Висновки про те, що однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності недійсним є нечинність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду, викладені у постанові Вищого господарського суду України № 51/465 від 11.04.2012 р.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. у справі № 2а-4190/11/2670 було визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р. апеляційні скарги Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", яка відповідно до п. 3 резолютивної частини вказаного процесуального документу набула законної сили з моменту проголошення, залишено без задоволення, постанову від 19.12.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-4190/11/2670 без змін.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

При цьому, суд відмічає, що у випадку касаційного оскарження та скасування Вищим адміністративним судом України постанови та ухвали судів попередніх інстанцій у справі №2а-4190/11/2670 відповідачі не позбавлені права та можливості звернутися до суду з заявою про перегляд рішення по справі № 5011-5/1049-2012 за нововиявленими обставинами.

На підставі зазначеного, слід дійти висновку, що між сторонами оспорюваний Договір укладений не у відповідності до норм законодавства, з огляду на що він має бути визнаний недійсним.

При цьому, згідно з п. 2.29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

З урахуванням викладених обставин, суд зазначає, що договірні відносини між відповідачами за договором оренди земельної ділянки від 25.06.2005 р. припиняються на майбутнє.

Також, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання відсутнім права користування СТОВ "Нова Україна" земельною ділянкою 34, 9107 га, що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016), також є правомірним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 ЗК України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (частина 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі статтею 20 ГК України одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав.

Тобто, обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні відсутності у СТОВ "Нова Україна" права користування спірною земельною ділянкою, підлягає поновленню порушене внаслідок прийняття неправомірного рішення право власності територіальної громади міста Києва щодо вказаної ділянки та право позивача щодо контролю за використанням, в тому числі і власником - КМР, щодо належного використання земельних ресурсів.

Виходячи з того, що договір оренди земельної ділянки є недійсним, тобто відповідно до ст. 216 ЦК України не створює будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, у відповідача-2 відсутнє право користування спірною земельною ділянкою.

При цьому, суд зазначає, що прокуратурою вірно визначено особу в інтересах якої подано позов та обгрунтовано порушення прав даної особи, виходячи з наступного.

Статтею 164 Земельного кодексу України визначений зміст охорони земель, відповідно до якої складовою охорони земель є захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 15 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного земельного контролю за використанням та охороною земель.

Статтею 187 ЗК України визначено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України № 445/2011 від 8 квітня 2011 року (далі -Положення про Держземагентство України) встановлено, що Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Одним із основних завдань Держземагентства України є реалізація державної політики у сфері земельних відносин (п. 3 Положення про Держземагентство України).

Відповідно до положень ЗК України, охорона земель -це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 15 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного земельного контролю за використанням та охороною земель.

Так, Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує підготовку та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" повернути Київській міській раді земельну ділянку 34, 9107 га, що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 2 ГПК України вставлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що зазначена вимога може бути заявлена лише в інтересах Київської міської ради, яка в даній справі має процесуальний статус відповідача, а тому господарський суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійним оспорюваного договору оренди та визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним на майбутнє Договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис № 62-6-00293 від 16.01.2006 р. в Книзі записів державної реєстрації договорів.

3. Визнати відсутнім у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельною ділянкою 34, 9107 га, що розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0016).

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору.

5. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" (07415, Київська обл., Броварський район, село Зазим'є, код ЄДРПОУ 32831851) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.08.2012 р.

Суддя В.С. Ломака