Ухвала суду № 25581303, 08.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" серпня 2012 р. м. Київ К-15848/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. -головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі -СДПІ) та державного підприємства заводу "Електроважмаш" (далі -Підприємство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2010

у справі № АС-53/14-09

за позовом Підприємства

до СДПІ

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Яковлєва Є.В.,

відповідача -Онищенка А.В.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано визнання недійсним рішення СДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 21.07.2006 № 0000880811/0, а також рішень № 0000880811/1, № 0000880811/2 та № 0000880811/3, прийнятих в ході процедури адміністративного оскарження.

Постановою господарського суду Харківської області від 22.04.2009 у задоволенні позову відмовлено з мотивів законного притягнення позивача до відповідальності у вигляді пені за порушення термінів здійснення розрахунків та строків надходження товару за зовнішньоекономічними контрактами згідно з оспорюваними рішеннями.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2010 назване рішення суду першої скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним рішення СДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.02.2007 № 0000880811/3 в частині застосування до Підприємства 255 553,25 грн. пені; у цій частині позов задоволено з мотивів пропуску податковим органом строку накладення адміністративно-господарських санкцій, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України; в решті зазначену постанову господарського суду Харківської області залишено без змін з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та повністю задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про помилковість висновків судів щодо порушення Підприємством терміну надходження товару за контрактом від 16.04.2004 № АВВ-ЕТМ-90633С-15-05-2003, позаяк датою здійснення імпорту слід вважати дату переходу права власності на товар за наслідками підписання акта приймання-передачі від 25.10.2005.

У свою чергу, СДПІ у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду зі спору та залишити в силі рішення суду першої інстанції як скасоване помилково, посилаючись на безпідставне поширення апеляційним судом статті 250 Господарського кодексу України на спірні правовідносини.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Підприємства та СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 01.04.2006, оформленої актом від 07.07.2006 № 1175/40-018/00213121, податковим органом було прийнято рішення від 21.07.2006 № 0000880811/0, згідно з яким позивача було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій в сумі 734 897,79 грн. Підставою для прийняття цього рішення став висновок податкового органу про надходження в адресу позивача імпортованого товару з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»за зовнішньоекономічними контрактами від 16.03.2004 № АВВ-ЕТМ-90633С-15-05-2003, укладеним з фірмою «АББ Швейцарія ЛТД»(Швейцарія), від 21.03.2005 № 643/05744449/50002, укладеним із закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Ясногірський машинобудівний завод» (Російська Федерація), від 14.06.2006 № 183, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Рибінськкабель»(Російська Федерація) та від 18.08.2005 № 24/03, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цветметдеталь»(Російська Федерація), а також про несвоєчасне надходження валютної виручки за експортований позивачем товар за контрактом від 27.09.2004 № 71/04, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Курс»(Російська Федерація).

Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з частиною першою статті 2 названого Закону (у тій самій редакції) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

У розглядуваній справі попередні судові інстанції за наслідками ретельного дослідження доказів щодо перерахування коштів в оплату продукції за названими зовнішньоекономічними контрактами та фактичної поставки цієї продукції дійшли вмотивованого висновку про порушення позивачем наведених строків.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що датою імпорту товару слід вважати дату фактичного переміщення товарів через митний кордон України, яка визначається датою проставлення на товаросупровідному документі відбитка штампа «під митним контролем»у пункті пропуску на митному кордоні України.

Посилання Підприємства на дату складення акта приймання-передачі товару як моменту переходу права власності не можна визнати слушними. Адже складенням акта приймання-передачі опосередковуються договірні правовідносини між сторонами щодо передачі права власності від продавця до покупця, тоді як для цілей податкового та митного контролю імпорт товару пов'язується саме з його фактичним надходженням на митну територію України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Таким чином, суди з огляду на установлені ними факти порушення позивачем строків надходження валютної виручки та товару за зовнішньоекономічними контрактами дійшли вмотивованого висновку про законність нарахування Підприємству пені в поряду наведеної норми Закону згідно з оспорюваним рішенням.

Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав неправомірним застосування до Підприємства штрафних санкцій у сумі 255 553,25 грн.

Так, за своєю правовою природою штрафна санкція у вигляді пені, передбачена частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є адміністративно-господарською санкцією, оскільки є заходом майнового характеру, який застосовується органом державної влади за порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчим актом правил здійснення господарської діяльності та спрямований на припинення правопорушення і ліквідації його наслідків, тобто підпадає під критерії визначення адміністративно-господарської санкції, наведені у статті 238 Господарського кодексу України.

А відтак стягнення зазначеного штрафу правильно розцінено апеляційним судом як притягненням суб'єкта господарювання до відповідальності за вчинене правопорушення в сфері господарської діяльності, що є можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо дотримання податковим органом встановленого цим Кодексом річного строку для застосування штрафних санкцій в порядку частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»необхідно врахувати, що правопорушення, яке полягає у недотриманні строків надходження валютної виручки та\або товару за зовнішньоекономічним контактом є триваючим, позаяк пов'язане з тривалим, безперервним невиконанням обов'язку, встановленого правовою нормою. Однак таке правопорушення припиняється, зокрема, виконанням установленого обов'язку, тобто надходженням на митну територію імпортованого товару та\або отриманням резидентом-експортером валютної виручки за експортований товар.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, кошти за поставлену позивачем продукцію в адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Курс»за контрактом від 27.09.2004 № 71/04 у повному обсязі надійшли 23.06.2005 (тоді як 90-денний строк з дати експорту цього товару сплинув 28.04.2005). Таким чином, 23.06.2005 вказане правопорушення припинилося, а тому саме з цієї дати розпочався перебіг строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений статтею 250 Господарського кодексу України. Оспорюване ж рішення податкового органу (за яким позивачеві нараховано 255 554,05 грн. пені за це правопорушення) прийнято 21.07.2006, тобто поза межами вказаного строку.

Посилання СДПІ на те, що штрафні санкції за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються в порядку та строки, установлені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не відповідають нормам матеріального права.

Адже пеня, передбачена частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не є податком і збором, тобто обов'язковим внеском до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування, у розумінні частини першої статті 2 Закону України «Про систему оподаткування», та не наведена у встановленому статтями 14 та 15 цього Закону переліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України.

З урахуванням викладеного з огляду на правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та відповідність його висновків установленим у справі обставинам та наявним доказам, підстави для скасування оскаржуваної постанови Харківського апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові та державного підприємства заводу "Електроважмаш" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2010 у справі № АС-53/14-09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

Суддя М.І. Костенко