Рішення № 25579481, 02.08.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.08.12 р. Справа № 37/259

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при помічнику судді Куц Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Прокурора Приморського району м. Маріуполя в інтересах територіальної громади в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 23599040

до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1

про: стягнення за договором оренди №2698-П від 01.01.2011р. заборгованості по оплаті орендної плати в розмірі 2376 грн.14 коп., послуг орендодавця в розмірі 27 грн. 63 коп. та пені в розмірі 113 грн. 03 коп.

за участю уповноважених представників:

Прокурор - Шаталова О.О. (за посвідченням №2839);

від Позивача - Катан І.М. (за довіреністю б/н від 03.11.2011р.);

від Відповідача - не з'явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

У судовому засіданні 07.11.2011р. було оголошено перерву до 15.11.2011р., проте 15.11.2010р. провадження у справі було зупинено. Згідно ст. 79 ГПК України провадження у справі поновлено 13.02.2012р. із призначенням до розгляду на 28.02.2012р. з подальшим зупиненням та поновленням 23.07.2012р. із призначенням до розгляду на 02.08.2012р.

У судовому засіданні 02.08.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Приморського району м. Маріуполя (далі - Заявник) в інтересах територіальної громади в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (далі - Відповідач) про стягнення за договором оренди №2698-П від 01.01.2011р. заборгованості по оплаті орендної плати в розмірі 2376 грн.14 коп., послуг орендодавця в розмірі 27 грн. 63 коп. та пені в розмірі 113 грн. 03 коп.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди№2698-П від 01.01.2011р., внаслідок чого за період з січня по вересень 2011р. утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Заявник позову надав договір оренди №2698-п від 01.01.2010р.; розрахунок ціни позову; акт прийому-передачі від 01.01.2011р., нормативно обґрунтувавши вимоги посиланням на ст.ст. 324, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 10, 18, 19, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.26, 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».

На обґрунтування заявлених вимог з урахуванням результатів перевірки повідомлення суду Прокурор надав письмові пояснення №57/729вих-12 від 24.02.2012р. з додатками (а.с.а.с.65-70), в яких повідомив, що в будинку, де розташований об'єкт оренди Відповідача розташовано 68 приватизованих квартир, 4 викуплені квартири, 12 квартир державного житлового фонду та 2 нежитлові приміщення.

Позивач надав 07.11.2011р. письмові пояснення (а.с.33), якими підтримав заявлені Прокурором вимоги у повному обсягу та на виконання вимог суду представив додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.34-45, 51, 93), у тому числі:

- клопотання про направлення матеріалів справи до слідчих органів та зупинення провадження у справі, які були задоволені повідомленням в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України і ухвалою суду від 15.11.2011р., за результатами проведеної перевірки за яким винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 23.12.2011р. (а.с.57);

- пояснення, надані 28.02.2012р., відносно розміщення в будинку, де знаходиться об'єкт оренди Відповідача (загальний вхід до будинку) 68 приватизованих квартир, 4 викуплених квартир, 12 квартир державного житлового фонду та 2 нежитлових приміщень та відсутності оформлених право установчих документів на орендоване Відповідачем майно.

Відповідач надав відзив від 31.10.2011р. (а.с.а.с.18-19) з додатками (а.с.а.с.20-29), яким проти позову заперечив, вказуючи на не підписання з його боку спірного договору та неотримання майна за ним.

Ухвалою від 28.02.2012р. судом було призначено почеркознавчу експертизу та поставлені перед експертом наступні питання:

- чи належить підпис на договорі № 2698-П від 01.01.2011р., оригінальні примірники якого містяться на а.с.а.с.43-44 (примірник, наданий Позивачем) і а.с.а.с.81,82 (примірник, наданий Відповідачем) вчинений від імені Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, цій особі?

- чи належить підпис на акті приймання-передачі майна №6257 від 01.01.2011р., оригінальні примірники якого містяться на а.с.45 (примірник, наданий Позивачем) і а.с.83 (примірник, наданий Відповідачем), вчинений від імені від імені Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, цій особі ?

За результатами проведеної експертизи (а.с.а.с.99-126) відносно вказаних запитань було визначено, що в:

- першому примірнику договору, розташований на зворотній стороні другого аркуша документа, в графі «Арендатор», в рядку «ОСОБА_1» (а.с.а.с.43-44);

- другому примірнику договору, розташований на зворотній стороні другого аркуша документа, в графі «Арендатор», в рядку «ОСОБА_1» (а.с.а.с.81-82);

- першому примірнику акту прийому-передачі нежитлового приміщення №6257 від 01.01.2011р., розташований в графі «Нежиле приміщення прийняв, в рядку «ОСОБА_1»;

- другому примірнику акту прийому-передачі нежитлового приміщення №6257 від 01.01.2011р., розташований в графі «Нежиле приміщення прийняв», в рядку «ОСОБА_1»

виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Ознак технічної підготовки при виконанні підписів від імені ОСОБА_1 не встановлено.

У судовому засіданні 02.08.2012р. представник Позивача та Прокурор підтримали заявлений позов у повному обсягу та наполягав на вирішенні справи за наявними документами, тоді як Відповідач без пояснення причин не з'явився попри належне повідомлення шляхом своєчасного надсилання ухвали суду.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача з урахуванням закінчення процесуальних строків розгляду цієї справи за змістом ст.77 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011р. між Позивачем (Орендодавець) та імені Відповідача (Орендар) був укладений договір оренди №2698-П (а.с.а.с.5-6), відповідно до умов п.п. 1.1, 7.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Маріуполь, АДРЕСА_1, загальною площею 12,8 кв.м., для використання під місце загального користування, строком дії з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

Виходячи із наданих суду пояснень об'єкт оренди уособлює вхід (сходи) у під'їзді житлового будинку, в якому розташоване приналежне Відповідачеві на праві власності нежитлове приміщення, що не має окремого і самостійного входу. При цьому, на об'єкт оренди як на самостійний об'єкт цивільного обігу не оформлені право установчі документи.

Згідно п.3.2 до обов'язків Орендаря покладено своєчасно, щомісячно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та послуги з обслуговування Орендаря у розмірі 3,07грн.

Положеннями пунктів 4.2, 4.3 договору сторони визначили, що орендна плата за перший місяць складає 255,20 грн. з розрахунку 19,94 грн. за 1 кв.м. та корегується за кожен наступний місяць шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, яку Орендар сплачує за отриманими рахунками на сплату з бухгалтерії управління міського майна не пізніше останнього дня поточного місяця.

Умовами п. 6.3. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до умов п.3.1 договору орендоване майно 01.01.2011р. був датований акт прийому-передачі №6257(а.с.10).

Задля забезпечення належного виконання Відповідачем грошових зобов'язань, Позивачем виписувалися рахунки за період з січня 2011р. по вересень 2011р. включно у загальній сумі (а.с. 8) 2376,14 грн. - орендна плата і 27 грн. 63 коп. - плата за послуги Орендодавця за період з січня 2011р. по вересень 2011р., через несплату яких на орендні платежі була нарахована пеня (а.с. 9) у розмірі 113 грн. 03 коп., на примусовому стягненні яких наполягають Прокурор та Позивач.

Позивачем на ім'я Орендаря була складена претензія №05-4/2348, датована 09.09.2011р. (а.с.25), з вимогою про сплату заборгованості за договором оренди в сумі 2403,77грн.

За таких обставин Прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення окрім суми заборгованості за період з 01.02.2011р. по 01.10.2011р. в розмірі 9450грн. також і нарахованої пені в розмірі 113,03 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві від 31.10.2012р., ухилившись від підписання (з зауваженнями або без) акт звірення розрахунків від 02.10.2011р. (а.с.42) складеного Позивачем на виконання вимог суду.

Наразі, як вбачається із висновку №1073/02 і 1074/03 від 10.07.2012р. проведеної за ініціативою суду почеркознавчої та технічної експертизи документів (а.с.а.с.101-105), наявні в матеріалах справи оригінали договору оренди №2698-П від 01.01.2011р. та акту приймання-передачі до нього від 01.01.2011р. Відповідачем не підписувалися.

В свою чергу, Позивачем не надано доказів наявності у особи, яка від імені Орендаря підписала відповідні документи, повноважень на вчинення цих правочинів як представником Відповідача.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог, оскільки їх об'єднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобов'язань за договором оренди).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Прокурора до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення нарахованої пені.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема - Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору №2698-П від 01.01.2011р. на оренду нежитлового приміщення, що знаходиться в комунальній власності м. Маріуполя.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) - об'єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату. Водночас, встановлення Відповідачеві грошових зобов'язань з оплати послуг з обслуговування узгоджується із приписами ст.ст.3, 6, 627 Цивільного кодексу України, які встановлюють принцип свободи договору.

Втім, можливість кваліфікації договору оренди №2698-П від 01.01.2011р. у якості належної правової підстави для виникнення та існування захищуваного розглядуваним позовом суб'єктивного права на отримання грошових коштів перебуває (можливість) у залежності від відповідності означеного договору (що стосується оренди місць загального користування площею 12,8 кв.м.) приписам законодавства.

Щодо процедури укладання договору:

Враховуючи висновки судової почеркознавчої експертизи, аргументів на спростування належності яких суду не представлено, суд вважає доведеним, що у світлі положень ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України саме Відповідач не вчиняв договір оренди №2698-П від 01.01.2011р. і не приймав об'єкту орнеди за ним. В свою чергу, підписання такої угоди іншою належним чином не визначеною особою, доказів можливості правомірного здійснення представництва інтересів Відповідача у розумінні ст. 237 цього кодексу до справи також не надано, зумовлює висновок про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у фактичного підписанта угоди та не належність відтворення таким підписантом волевиявлення визначеного учасника правочину - ОСОБА_1.

Факт підписання спірної угоди від імені Відповідача невизначною особою без доказів наявності повноважень на вчинення такої дії свідчить про недотримання при укладанні такої угоди приписів ч.ч. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є достатньою підставою для визнання її недійсною згідно ч. 3 ст. 215 цього Кодексу.

Справді, оскільки спірна угода як договір у розумінні ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України має опосередковувати домовленість її сторін, а саме - Управління міського майна Маріупольської міської ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, фактична неучасть останньої у такій домовленості унеможливлює чинність цієї угоди з моменту її складання відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України.

Щодо відповідності змісту договору приписам законодавства:

Оцінивши умови означеного договору у світлі законодавства, що діяло на момент його укладання згідно вимог ст. 58 Конституції України, суд дійшов висновку про невідповідність визначеного ним об'єкту орнеди - місця загального користування площею 12,8 кв.м. (сходи в під'їзді житлового будинку), такому законодавству.

Дійсно, статус означених приміщень як місць загального користування у багатоквартирного будинку, одне з нежитлових приміщень у якому належить, зокрема Відповідачеві, унеможливлює їх надання в оренду Позивачем останньому, або будь-якій іншій особі.

Так, виходячи із визначення терміну будівля, наведеного в п. 3 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом ФДМ України № 461 від 15.03.2006р., остання складається із наземних або підземних приміщень, утворених несучими та огороджувальними або сполученими (несуче-огороджувальними) конструкціями.

Зазначені ознаки конструкцій, що утворюють будівлю, дозволяють їх ототожнити із конструктивним елементом у розумінні визначення цього терміну, наведеного в ст. 1 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", положення якого підлягають застосуванню при вирішенні розглядуваного спору, оскільки наявність або відсутність зареєстрованого об'єднання співвласників не вливає на правовий режим власності майна відповідного будинку.

Сукупний аналіз положень ст.19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та ч. 2 ст.10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", зумовлює однозначний висновок про те, що власники квартир житлового будинку виключно в силу наявності права власності на квартири є співвласниками решти його (будинку) складових елементів - допоміжних приміщень, сходів, конструкцій, фундаменту, даху тощо. Аналогічна правова позиція наведена Конституційним Судом України в рішенні від 02.03.2004р. №4-рп/2004.

Суд вважає, що статус співвласника зазначених допоміжних приміщень та конструктивних елементів багатоквартирного будинку притаманний і власникам нежитлових приміщень (зокрема - Відповідачеві), що входять до житлового комплексу, проте є окремим об'єктами цивільно-правових відносин, оскільки:

- по-перше, ч.4 ст. 13 Конституції України, ч.2 ст.318 та ч.3 ст.319 Цивільного кодексу України запроваджують і встановлюють рівність всіх суб'єктів права власності і господарювання;

- по-друге, ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р. гарантована реалізація прав, передбачених Конвенцією (в тому числі - мирного володіння майном (ст. 1 Першого протоколу), без жодної дискримінації за будь-якою з ознак. Як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002р. у справі „АТ Данжвіля проти Франції": „..... згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації." (Журнал „Практика Європейського суду з прав людини Рішення. Коментарі. № 1(29)'2006, можливість використання якого передбачена абз. 2 п. 9 Інформаційного листа ВГСУ від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції її норми та практика їх застосування Європейським судом з прав людини є джерелом права для національних судів.

За таких обставин, за умов наявності в комунальній власності та в управлінні Позивача нежитлових або житлових приміщень у багатоквартирному житловому будинку за адресою м. Маріуполь, АДРЕСА_1, останній може вважатися лише співвласником місць загального користування площею 12,8 кв.м., які були ним передані одноосібно в оренду Відповідачу як об'єкт виключно комунальної власності.

За таких обставин, Позивач як орган, уповноважений органом місцевого самоврядування управляти комунальною власністю, не може виступати орендодавцем означеного майна у розумінні абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", оскільки місця загального користування площею 12,8 кв.м. у загальному під'їзді житлового будинку за адресою м. Маріуполь, АДРЕСА_1 не є об'єктом комунальної власності.

Більш того, передання відповідного приміщення в оренду як форма розпорядження ним та реалізація повноважень власника у розмінні у ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, вимагає спільної волі всіх співвласників задля уникнення порушень ст. 41 Конституції України, чого в даному випадку не відбулося.

Таким чином, розглядуваний договір оренди місць загального користування площею 12,8 кв.м. не відповідає вимогам вказаних норм законодавства, які діяли на момент його укладання, що має наслідком висновок про його недійсність в цілому відповідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд та відповідно суддя управнений здійснювати повноваження з відправлення правосуддя виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Приймаючи до уваги, що розглядувані позовні вимоги про стягнення заборгованості та пені ґрунтуються на договорі оренди №2698-П від 01.01.2011р., останній є таким, що пов'язаний із предметом спору, а відтак - може бути визнаний судом недійним з власної ініціативи (повнію або частково) у разі встановлення невідповідності закону.

Таким чином, суд в порядку п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнає договір оренди, укладений між Позивачем та Відповідачем, недійсним з моменту укладання. Висновок суду щодо можливості визнання договору, пов'язаного із предметом спору, недійсним з власної ініціативи узгоджується і з позицією Верховного Суду України, сформульованою в Постановах від 25.02.2002р. та від 20.01.2004р.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди №2698-П від 01.01.2011р. є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов'язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, недійсність договору зумовлює відсутність правових наслідків, ним обумовлених, у тому числі - нарахування орендної плати за 12,8 кв.м., плати за послуги орендодавця (які визначаються також за орендованою площею - пп. б) п. 3.2. договору), та унеможливлює нарахування пені, базою якої є заборгованість за орендними платежами.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність у Позивача захищуваного суб'єктивного права на отримання стягуваних грошових коштів, пов'язаних із незаконною передачею в оренду Відповідача місць загального користування, що унеможливлює і порушення такого відсутнього суб'єктивного права (інтересу) та застосування заходів судового захисту.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Прокурор згідно п.11 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору, не стягуються. В свою чергу, оскільки до матеріалів справи не надано доказів оплати учасниками справи проведеної судової експертизи та відомостей про фактичного платника таких витрат, остільки суд позбавлений можливості розподілити відповідні витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Прокурора Приморського району м. Маріуполя в інтересах територіальної громади в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про стягнення за договором №2698-П від 01.01.2011р. заборгованості по оплаті орендної плати в розмірі 2376 грн.14 коп., послуг орендодавця в розмірі 27 грн. 63 коп. та пені в розмірі 113 грн. 03 коп.

2. Визнати недійсними за ініціативою суду договір оренди №2698-П від 01.01.2011р., сторонами якого визначені Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) та Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 02.08.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2012р.

Суддя Попков Д.О.