Постанова № 25577879, 18.07.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року Справа № 0870/6168/12

за позовною заявою ТОВ «Науково-Виробниче Об'єднання «Черметтехнологія»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

У складі головуючого судді Нечипуренко О.М.

при секретарі судового засідання Петрусь Д.К.

за участі представників сторін:

від позивача - Мацко К.С. (довіреність №б/н від 18.06.2012),

від відповідача - Радова С.О. (довіреність № 84/10/10-017 від 16.03.2012)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче Об'єднання «Черметтехнологія» (далі-позивач, ТОВ «НВО «Черметтехнологія») звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя, в якому просить визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.06.2012р. № 0000131500, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 155 475,00 грн. за основним платежем, 18 013,50 грн. - штрафних санкцій та № 0000141500, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 124 380,00 грн. - за основним платежем, 14411,00 грн. - штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 25.06.2012, в порядку ст. ст. 104-107 КАС України, відкрито провадження у адміністративній справі № 0870/6168/12 та призначено до судового розгляду на 10.07.2012. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 18.07.2012.

Відповідно до ст.160 КАС України, 18.07.2012 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Представник позивача підтримав позовні вимоги і просить задовольнити їх у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період який перевірявся, підприємство мало фінансово-господарські відносини з ПП «ЕФЕС ПЛЮС». Правочини, укладені позивачем із вказаним підприємством не мають ознак фіктивних правочинів, оскільки сторонами вони виконані в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими документами: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, а також проведенням повного розрахунку між сторонами. Чинне законодавство України передбачає презумпцію правомірності правочину. Так, відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат віднесено суми на підставі податкових накладних, які були надані зазначеним підприємством, що у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначає, що на його думку, інформація, викладена у акті не може носити доказовий характер та не підтверджує встановлені у ньому факти.

Тому позивач вважає висновки податкової інспекції безпідставними, та податкові повідомлення-рішення протиправними і просить їх скасувати.

Відповідач проти позову заперечив та надав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проведеною перевіркою встановлено завищення валових витрат на 621900,00грн. та податкового кредиту на суму 124380,00грн., зважаючи на те, що у контрагента позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Отже, підприємством перераховувались кошти та оформлювались документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тому, податковий орган дійшов вірного висновку щодо відсутності реального характеру досліджених операцій та, відповідно - відсутність права Позивача на їх врахування гри визначення об'єкта оподаткування.

Зважаючи на викладене, відповідач вказує на обґрунтованість висновків перевірки, а відтак і правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, та просить у позові відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що, відповідно, підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України".

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 16.05.12р. по 22.05.11р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «НВО «Черметтехнологія» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Ефес Плюс» за період з 01.10.2010р. по 31.03.2011р.

За результатами перевірки Відповідачем складено акт від 29.05.2012р. № 1277/22-12/33869205 (далі - акт перевірки), відповідно до якого встановлено, що позивачем допущено порушення:

1. Підпункту 5.2.1 та п.п 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.97р. № 283 ,п.п.138.1.1 п. 138., п. 138.2 ст. 138, п.п 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України та п. 2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну № 88 від24.05.95р. в наслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 155 475,00 грн., у тому числі за 2010р. в 72 0503,00 грн. Та за 1 квартал 2011р. в сумі 83 425,00 грн.

2. п.п 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у розмірі заниження податку на додану вартість, що сплачується до бюджету на загальну суму 124 380,00, в тому числі за грудень 2010р. в сумі 57 640,00 та в січні 2011р. в сумі 66740,00грн.

За результатом розгляду матеріалів перевірки, винесені податкові повідомлення рішення від 12.06.2012р. № 0000131500 з податку на прибуток, яким визначено грошове зобов'язання у сумі 155 475,00 грн. за основним платежем, 18 013,50 грн. - штрафних санкцій (загальна сума: 173 488,5) та податкове повідомлення - рішення від 12.06.2012р. № 0000141500 з податку на додану вартість, яким визначено грошове зобов'язання у сумі 124 380,00 грн. - за основним платежем, 14411,00 грн. - штрафних санкцій (загальна сума: 138 791, 00 грн.).

Висновки акту перевірки базуються на фіктивній діяльності контрагента позивача ПП «ЕФЕС ПЛЮС», яка не мала реального характеру господарської діяльності.Таких висновків перевіряючи дійшли з огляду на виявлені згідно актів перевірок порушення ПП «Ефес Плюс» приписів чинного законодавства.

Так, у період січень 2011р. (акт перевірки від 20.09.2011р. № 3982/23-08/30199124«по підприємству ПП «Ефес Плюс» з питань дотримання діючого податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за період січень 2011р.») ПП «Ефес Плюс» порушено ч.5 ст. 203, ч.1-2 ст. 215, ст. 216 ЦК України «в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, здійсненних ПП «Ефес Плюс» при придбанні та продажу товарів. Як зазначає податковий орган, товар по вказаних правочинах не був переданий «...по ланцюгу постачання до виробника: ТОВ «НВО «Черметтехнологія»...».

Згідно акту перевірки № 4425/23-08/30199124 від 14.10.2011р. по підприємству ПП «Ефес Плюс» з питань дотримання діючого податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за період грудень 2010р.» ПП «Ефес Плюс» встановлено порушення ч.1 ст. 203, ст.. 207, ст.. 215 ЦК України «в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків з постачальником ТОВ «Інтерсервіс-Постач» та покупцем ТОВ «НВО «Черметтехнологія».

Враховуючи те, що у контрагента позивача ПП «Ефес Плюс» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні в достатній кількості трудові ресурси, власні чи орендовані транспортні засоби та інше обладнання, яке необхідно для виконання договорів, то угоди укладені із ним не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника відповідача, підставами донарахування сум податку на прибуток та податку на додану вартість стали первинні документи виписані ПП «ЕФЕС ПЛЮС» на адресу позивача, на підставі вчинених нікчемних правочинів. Така позиція сформована на підставі посилань на матеріали проведених податковими органами перевірок зазначеного контрагента.

Відповідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.2.3 п.7.2. ст..7 Закону №168/97-ВР „податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом ... Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків".

Згідно приписів п.п. 7.2.6. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (п.п. 7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до п.14.1.18, п.14.1.181 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктом 198.3. ст.198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПКУ). Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПКУ). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201 ПКУ). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8. ст.201 ПКУ). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПКУ).

Підпунктом 198.6 п.198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 10.1. Наказу ДПАУ № 1002 від 24.12.2010р. «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення» зазначено, що придбання або виготовлення товарів/послуг та придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) на митній території України відображається на підставі податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, а також інших подібних документів.

Отже, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку-покупця, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють покупця права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів - таких як обов'язкова сплата постачальниками сум податку до бюджету, у т.ч. по ланцюгу постачання товару тощо, у Податковому кодексі України не передбачено.

Таким чином, податковий кредит формується за умови списання платником податків грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг)/отримання ним товару, та повинен підтверджуватися податковою накладною.

Наявність податкових накладних від контрагента - постачальника, оформлених відповідно до норм ПКУ та Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджується актом перевірки, в якому міститься перелік податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит Позивача у періоді, що перевірявся Відповідачем.

Як свідчать пояснення відповідача, сплата ПДВ у складі ціни товару ним не оспорюється.

Тому посилання на п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 ПКУ в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, та, відповідно податкове повідомлення-рішення із посиланням на вказані норми є неправомірним.

Податковий орган також безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем пп.5.2.1. п.5.2. та пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР, підпункту 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2010 рік та за 1 квартал 2011р.

Зазначені висновки податкового органу суперечать вимогам чинного законодавства, а саме Закону №334/94-ВР та приписам Податкового кодексу України, виходячи з наступного:

Згідно із ст.1 до Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України», Розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року.

Таким чином, посилання на норми Розділу ІІІ Податкового кодексу щодо визначення правил оподаткування податком на прибуток підприємств суперечить нормам чинного законодавства, оскільки податкові періоди 2010 рік та 1 квартал 2011 року охоплюються дією Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334).

Відповідно із п.п. 2.1.1. Закону №334/94-ВР платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Як свідчать матеріали справи, ПП «ЕФЕС ПЛЮС» у встановленому законодавством порядку зареєстрований як платник податку, має зареєстрований статут із видами господарської діяльності, який у судовому порядку не скасовувався та нікчемним не визнавався.

Термін "валові витрати виробництва" визначено в пп.5.2.1, 5.2 ст.5 Закону України № 334: це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 344).

Відповідно до правил ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Враховуючи зазначене, формування валових витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг) здійснюється по кожному податковому періоду та при визначенні валових витрат враховується загальна сума доходів та витрат від усіх видів діяльності платника податків взагалі по всім контрагентам, а не окремо по одному, що обумовлює неможливість податковим органом виокремити контрагентів позивача та відносно них встановити порушення Позивачем правил щодо формування валових витрат.

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно з ч.2 ст.9 цього ж Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, оформлених відповідно з вимогами законодавства.

Отже, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Таким чином, ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Як вже зазначалося вище і не спростовується актом перевірки, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам, встановленим ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо змісту та форми первинних документів, підтверджують фактичне отримання позивачем товару та послуг від постачальників, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

За таких обставин у позивача були всі законні підстави для формування валових витрат, передбачені вимогами податкового законодавства.

Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією Відповідача в частині нікчемності зазначених угод з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу Позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тож, за відсутності встановлених фактів наявності умислу позивача на несплату (ухилення від сплати) податків у спірних операціях, ТОВ «НВО «Черметтехнологія» не має відповідати за допущені з боку його контрагентів, порушення вимог законодавства. Позивачем були дотримані всі вимоги податкового законодавства щодо відображення податкового кредиту та формування валових витрат по спірним операціям в обліку товариства.

Зважаючи на усе викладене, за результатом розгляду справи суд приходить до висновку про безпідставність винесення податковим органом податкових повідомлень рішень, а відтак вважає за необхідне їх скасувати.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, а тому необґрунтовано виніс податкові повідомлення-рішення № 0000131500 від 12.06.2012 та № 0000141500 від 12.06.2012.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «НВО «Черметтехнологія» підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, п. 1 ст. 17, ст. ст. 158, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби № 0000131500 від 12.06.2012 та № 0000141500 від 12.06.2012.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 08.08.2012.

Суддя (підпис) О.М. Нечипуренко