Постанова № 25577621, 27.07.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2012 року Справа № 2а/0370/2275/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі Кравчик В. В.,

за участю представник відповідача Шептур Тетяна Вікторівна, представник позивача Ярощук Володимир Васильович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТТІМ" до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТТІМ" (далі -ТзОВ «СІТТІМ») звернулося у Господарський суд Волинської області з позовом до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -Камінь-Каширська МДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2008 року №0000472301/3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22.10.2007 року ТзОВ «СІТТІМ»було отримано податкове повідомлення-рішення № 0000472301/0 від 19.10.2007 року, яке було прийняте на підставі акту невиїзної позапланової перевірки № 112/23-33354928 від 17.10.2007 року. Перевіркою виявлено порушення пункту 4.1. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі -ЗУ «Про ПДВ»), внаслідок чого донараховано податок на додану вартість за червень 2007 року на суму 22523 грн. Вважають, що відповідно до ст.. 4 ЗУ «Про ПДВ»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів. Вказують, що в червні, липні 2007 року між ТзОВ «СІТТІМ»та фізичними особами було укладено ряд договорів купівлі-продажу, згідно яких товариство продавало, а фізичні особи купували товар по договірній вартості визначеній між сторонами.

16 липня 2008 року постановою Господарського суду Волинської області у позові ТзОВ "СІТТІМ" відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року вищеназвана постанова суду після апеляційного перегляду залишена без змін.

27 червня 2012 року ухвалою Вищого адміністративного суду за касаційною скаргою ТзОВ "СІТТІМ" постанова Господарського суду Волинської області від 16.07.2008 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з зазначенням, що судами першої і другої інстанцій невстановлено фактичних обставин та ненадано належної оцінки щодо здійснення при проведенні перевірки податковим органом визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів згідно вимог п. 1.20 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Судом встановлено, що ТзОВ «СІТТІМ»зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 02385783 від 17.10.2005 року.

З 15.10.2007 року по 17.10.2007 року було проведено невиїзну позапланову перевірку ТзОВ «СІТТІМ»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень, липень 2007 року. За результатами перевірки складено акт № 112/23-33354928 від 17.10.2007 року в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 4.1. статті 4 ЗУ «Про ПДВ», внаслідок чого донараховано податок на додану вартість за червень 2007 року на суму 22523 грн.

На підставі акта перевірки №112/23-33354928 від 17.10.2007 Камінь-Каширською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.10.2007 року № 0000472301/0 якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість за липень 2007 року на суму 22523 грн. 00 коп.

Позивачем були оскаржені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте податковими органами вищого рівня вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Матеріалами перевірки встановлено, що в порушення п. 4,1 ст. 4 ЗУ «Про ПДВ»товариством не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни та здійснено поставку кузовів фізичним особам за договірними цінами, що нижчі їх митної вартості і тим самим знижено базу оподаткування податком на додану вартість в червні 2007 року на суму 122 615 грн. та знижено податкове зобов`язання з ПДВ на 22 523 грн. Зокрема, при продажу кузова автомобіля АУДІ А6 фізичній особі за ціною 10 900 грн., визначені податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 1816,70 грн., в той час як при його ввезені сплачено митним органом ПДВ, виходячи з заявленої митної вартості в сумі 5371,18 грн. Аналогічно здійснювався продаж кузовів в перевіряємому періоді і по інших моделях легкових автомобілів. При розмитненні товару товариство сплачувало податок по ПДВ, виходячи з митної вартості товару, яка визначена в графі 12 ВМД.

Перевіркою з урахуванням зазначеного порушення, відповідно до вимог п. 7.7 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»здійснено перерахунок показників декларації з ПДВ за червень 2007 року, яким зменшено на 22 523 грн. від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту і відповідно на цю суму зменшено залишок від`ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 24 декларації з ПДВ за липень 2007 року та рядок 1 розрахунку суми бюджетного відшкодування), здійснено перерахунок суми ПДВ, заявленої товариством до відшкодування з бюджету за липень 2007 року за результатами якого ПДВ в сумі 22 523 грн. до відшкодування не підтверджено.

Суд не погоджується з викладеним висновком у податковому повідомленні-рішенні № 0000472301/3 від 14 березня 2008 року з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 ЗУ «Про ПДВ»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств ".

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 ЗУ «Про ПДВ»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) від 28.12.1994 року № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 ЗУ «Про ПДВ», на підставі якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співвставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співвставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 ЗУ «Про ПДВ», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співвставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 ЗУ «Про ПДВ»митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при розрахунку зобов'язань з податку на додану вартість в липні 2007 року і визначенні бази оподаткування позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 ЗУ «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за липень 2007 року на суму 22523 грн.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, під час судового розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а викладені в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції від 14.03.2008 року № 0000472301/3.

Представник позивача від позовних вимог про стягнення сплаченого судового збору відмовився, тому сплачена сума судового збору не стягується.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі ст..ст. 1, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції від 14 березня 2008 року № 0000472301/3.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 02 серпня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.Ф. Костюкевич