Постанова № 25563539, 31.07.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р.Справа № 5016/626/2012(8/47)Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Белянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: Барбін В.В., за довіреністю;

від відповідача: Гарасюта К.С., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 24 квітня 2012 року

по справі № 5016/626/2012(8/47)

за позовом Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт", м. Миколаїв, вул. Заводська, 23

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ай-Сі-Ел Україна", м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4, к. 402

про стягнення коштів у сумі 214, 07 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ай-Сі-Ел Україна" про стягнення пені у сумі 214 грн. 07 коп. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 221-Р від 18.11.2009 року.

Відповідач позовні вимоги заперечував відповідно та звернувся до суду із заявою про застосування спеціальної позовної давності та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24 квітня 2012 року по справі № 5016/626/2012(8/47) (суддя Гриньова -Новицька Т.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство „Миколаївський морський торговельний порт" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 24 квітня 2012 року по справі № 5016/626/2012(8/47) та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що рішення господарського суду є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивача, але його представник в судових засіданнях апеляційної інстанції апеляційну скаргу вважає необґрунтованою.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.11.2009р. між сторонами укладено договір № 221-Р, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання здійснювати інструктаж водіям внутрішнього портового транспорту відповідача, а відповідач - приймати і оплачувати надані послуги згідно умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1.2 Договору позивач в термін 2-х діб після проведення інструктажу оформлює акт прийому-передачі наданих послуг у двох примірниках на підтвердження факту надання послуг та рахунок на сплату наданих послуг.

Відповідно до п. 3.1 Договору відповідач здійснює оплату рахунків в термін 5-ти банківських днів з дати отримання рахунку на підставі Акту прийому-передачі наданих послуг.

Пунктом 5. 1 Договору сторони встановили, що відповідач несе відповідальність за прострочення оплати вартості послуг, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня сплачується в претензійно-позовному порядку (положення Договору викладені мовою оригінала).

На виконання умов Договору позивач надав послуги, які були прийняті відповідачем, про що сторонами складені і підписані акти прийому-передачі виконаних робіт. На оплату наданих послуг позивачем виставлені рахунки на загальну суму 5728 грн. 80 коп., які сплачені відповідачем 01.07.2011р. - після звернення позивача до господарського суду з позовом, за яким було порушено справу № 5016/1266/2011(1/85).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2011р. у справі №5016/1266/2011 за позовом ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 9633514,40 грн. та за зустрічним позовом ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна" до ДП "Миколаївський морський торговельний порт"про стягнення заборгованості в розмірі 7274518,70 грн. затверджена мирова угода між ДП "Миколаївський морський торговельний порт" та ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна", згідно з п. 2 якої ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна" визнало свій основний борг перед ДП "Миколаївський морський торговельний порт" в розмірі 2518122,53 грн. та зобов'язалося його сплатити протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження даної мирової угоди.

Між тим, „Ай-Сі-Ел Україна" борг, визначений в ухвалі про затвердження мирової угоди від 09.06.2011р., сплатив лише 01.07.2011р., тобто з простроченням встановленого мировою угодою терміну.

Наведене стало підставою для звернення ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна" пені в сумі 214, 07 грн.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.2 договору №18/09 від 29.12.2009р. сторони встановили, що компанія сплачує вартість послуг, наданих портом протягом місяця, у термін не пізніше десяти банківських днів після закінчення місяця на підставі оформленого акту наданих послуг та виставленого рахунку.

Як встановлено в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 09.06.2011р. по справі №5016/1266/2011 (1/85) заборгованість ТОВ „Ай-Сі-Ел Україна" перед портом виникла на підставі рахунків: 1) № 20031322 від 13.04.2010р. -39,51 грн.; 2) № 35631322 від 30.06.2010р. -13829,24 грн.; 3) № 45591322 від 31.07.2010р. -29202,41 грн., 4) № 45601322 від 31.07.2010р. -60,09 грн.; 5) № 51491322 від 31.08.2010р. -17652,07 грн. 6) № 55391322 від 30.09.2010р. -11028,29 грн.; 7) № 54441322 від 17.09.2010р. -6,19 грн.; 8) № 62761322 від 31.10.2010р. -,22 грн.; 9) № 69791322 від 30.11.2010р. -809,54 грн.; 10)№76181322 від 31.12.2010р. -47,66 грн., на загальну суму 597915,20 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з 5. 1 Договору відповідач несе відповідальність за прострочення оплати вартості послуг, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору позивач, на підставі його п. 5.1, нарахував відповідачу пеню по кожному з виставлених рахунків за період з 05.04.2011р. по 01.07.2011р.:

- по рахунку № 21571322 від 26.04.2010 р. на суму 1485 грн., нараховано пеню в розмірі 55 грн. 49 коп.;

- по рахунку № 42011322 від 26.07.2010 р. на суму 1452 грн., нараховано пеню в розмірі 54 грн. 26 коп.;

- по рахунку № 67581322 від 17.11.2010р. на суму 1485 грн., нараховано пеню в розмірі 55 грн. 49 коп.;

- по рахунку № 01151322 від 31.01.2011р. на суму 1306 грн. 80 коп., нараховано пеню в розмірі 48 грн. 83 коп.

Апеляційним господарським судом перевірено розрахунок пені, складений позивачем, та встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, в той же час, господарським судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що затвердженням господарським судом мирової угоди сторін від 27.05.2011р., зобов'язання відповідача як за основним, так і за додатковими зобов'язаннями за Договором припинилися повністю.

У відзиві на позовну заяву ДП "Морський торговельний порт" відповідач вказував на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, щодо звернення з позовними вимогами про стягнення пені, та просив застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пунктом 4 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, господарським судом першої інстанції не враховано наявність підстав застосування позовної давності в один рік.

Оскільки позов ДП "Морський торговельний порт" подало 05.04.2012р., то й з врахуванням позовної давності стягненню підлягає пеня, починаючи з 05.04.2011 р.

За розрахунком пені, який складений апеляційним господарським судом з врахуванням застосованого строку позовної давності та нового строку сплати заборгованості за договором № 18/09, встановленого мировою угодою, яка була затверджена ухвалою суду від 09.06.2011р., розмір пені складає 155, 70 грн., а саме:

- по рахунку № 21571322 від 26.04.2010р. на суму 1485,00 грн.- 40, 36 грн. (період нарахування -з 05.04.2011 по 08.06.2011 р.).

- по рахунку № 42011322 від 26.07.2010 року на суму 1452,00 грн. - 39, 46 грн. (період нарахування -з 05.04.2011 по 08.06.2011 р.).

- по рахунку № 67581322 від 17.11.2010р. на суму 1485,00 грн.- 40, 36 грн. (період нарахування -з 05.04.2011 по 08.06.2011 р.).

- по рахунку № 01151322 від 31.01.2011р. на суму 1306, 80 грн.- 35, 52 грн. (період нарахування -з 05.04.2011 по 08.06.2011 р.).

Мировою угодою, затвердженою ухвалою суду від 09.06.2011р., сторони узгодили новий строк розрахунку -протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження господарським судом даної мирової угоди, тобто 09.06.2011р.

Таким чином, відповідач повинен був розрахуватися до 24.06.2011р.

Разом з тим, як вбачається з платіжного доручення № 283 відповідач розрахувався 01.07.2011р, чим порушив встановлений строк розрахунку.

Отже, пеня за період з 25.06.2011р. по 30.06.2011р. склала 35, 52 грн. грн.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 167, 86 грн. (155, 70 грн. + 35, 52 грн.).

Посилання відповідача на норму ст. 232 Господарського кодексу України судом до уваги не приймається, оскільки норма вказаної статті застосовується у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 5. 1 Договору сторони встановили, що відповідач несе відповідальність за прострочення оплати вартості послуг, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня сплачується в претензійно-позовному порядку.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 19.07.2012 року по справі № 5016/4241/2011(1/258).

Щодо висновку суду, що з моменту затвердження господарським судом мирової угоди сторін від 27.05.2011 зобов'язання відповідача як за основним, так і за додатковим зобов'язаннями за договором припинилися повністю згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 604 Цивільного кодексу України (новація), то таку позицію судова колегія вважає помилковою в зв'язку з вищенаведеним та наступним.

Так, предметом спору між сторонами у справі №5016/1266/2011(1/85) була сума основного боргу за Договором, а стягнення пені не було предметом спору у справі № 5016/1266/2011(1/85).

Тому 05.04.2012 позивачем було подано позов про стягнення саме пені за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України сторонам господарського процесу надається право укладати мирову угоду, з метою врегулювання спору у добровільному порядку.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Таким чином мирова угода - це формальна згода сторін про припинення спору, на умовах погоджених сторонами.

Тобто умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві, у даному випадку стягнення пені за договором.

Мировою угодою укладеною між сторонами у справі №5016/1266/2011(1/85) передбачено розірвання договору, встановлено умови погашення основної заборгованості, сплату втраченої вигоди Порту та розподіл судових витрат, і не передбачено умов стягнення пені за договором, оскільки мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому.

Слід зазначити, що відповідно до п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди та про припинення провадження у справі.

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмету, у зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Так, відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання за домовленістю сторін про зміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами є новацією.

Новація припиняє і додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, згідно зазначеного новація - це заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами, первісне зобов'язання (в тому числі - і додаткові зобов'язання) припиняється та виникає нове, яке повинно містити нові умови про інший предмет, або інший спосіб його виконання.

Враховуючи вищевикладене, ототожнення судом мирової угоди у справі № 5016/1266/2011(1/85) і новації, є передчасним, оскільки при цьому не враховуються суттєві обставини - мирова угода затверджується господарським судом та існує особливий порядок примусового виконання її умов.

Тобто, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України „Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Також слід зазначити, що наслідком затвердження мирової угоди відповідно до ст.80 ГПК України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спором між тими ж сторонами про той же предмет із тих же підстав.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.04.2009 № 01-08/204, мирову-угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Вищезазначеною мировою угодою відповідач визнав свій основний борг перед ДП "Миколаївський морський торговельний порт" в розмірі 2518122,53 грн. та зобов'язався його сплатити протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження даної мирової угоди, тобто дійшовши домовленості щодо розміру заборгованості сторони також узгодили новий строк розрахунку -протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження господарським судом даної мирової угоди, однак жодним чином не вирішували питання щодо припинення нарахування пені та штрафних санкцій.

Отже на відміну від мирової угоди, новація не складається у вигляді самостійного документу, а включається в договір і відповідно приймає його форму, і укладення такої угоди не впливає на право сторін на звернення до суду за захистом порушених прав.

Таким чином судова колегія вважає, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б спростували позицію позивача у будь-якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та в деяких випадках засновані на припущеннях.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського скасуванню, позов частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт", м. Миколаїв, на рішення господарського суду Миколаївської області від 24 квітня 2012 року по справі № 5016/626/2012(8/47) задовольнити частково.

Рішення господарського суду скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ай-Сі-Ел Україна" на користь Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт" пеню в сумі 167, 86 грн., 1262 грн. судового збору, 631 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 06 серпня 2012 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов