Ухвала суду № 25559534, 26.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 р.Справа № 2а-1870/1869/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Галан О.О.

представника позивача Кучкової О.В.

представника відповідача Шаповаленко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.04.2012р. по справі № 2а-1870/1869/12

за позовом Товариства реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю)

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в місті Суми (далі - відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000621503/0/6655 від 26.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що податкове повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655 прийняте за результатами перевірки позивача та на підставі акту від 03.01.2012 № 2/15-319/21103448 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Тріз" з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року.

Щодо збільшення суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет позивач зазначив, що він не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що відсутність підтвердження сплати постачальниками товару у ланцюгу постачання податку на додану вартість до державного бюджету позбавляє покупця права на податковий кредит по податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до Державного бюджету.

Законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту перевіряти дотримання постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду позов Товариства реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, яким Товариству реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року було замінено відповідача по справі на належного відповідача, його правонаступника, а саме - Державну податкову інспекцію в місті Суми на Державну податкову інспекцію у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - Товариство реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 17), копією довідки з ЄДРПОУ № 29/12 (а.с. 200) та копією статуту позивача (а.с. 11-16, 201-211).

Посадовою особою відповідача 26.12.2011 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень - грудень 2010 року, про що складено акт від 03.01.2012 № 2/15-319/21103448 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Тріз" з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року (а.с. 19-31).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями, а саме: збільшується сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 531 279, 13 грн., в т.ч. за серпень 2010 -152 029, 53 грн., за вересень 2010 -112 380, 60 грн., за жовтень 2010 -59 034, 00 грн., за листопад 2010 -35 787, 00 грн., за грудень 2010 -172 048, 00 грн.

Позивач, не погодившись із висновками перевірки, звернувся до ДПІ в м. Суми із запереченням від 19.01.2012 на висновки акту перевірки (а.с. 32-33). За результатами розгляду заперечення висновки акту документальної невиїзної позапланової перевірки визнані правомірними (а.с. 34-35).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн. (а.с. 10).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПС в Сумській області (а.с. 36-38). За результатами розгляду скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 39-41).

За результатами автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість по податковим зобов'язанням та податковому кредиту ним встановлено відсутність права у позивача на податковий кредит у зв'язку з взаємовідносинами із наступними контрагентами за відповідні періоди.

За серпень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ "ТРІЗ" на податковий кредит в сумі 152029,53 грн. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ "Орбіта МТР", ТОВ "Будівельна компанія АРТ", ТОВ "Вестербрідж", ТОВ "Вестлайн"поставки товарів у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За вересень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ "ТРІЗ"на податковий кредит в сумі 120140 грн 63 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ "Сенатор Компані", ТОВ "Тантал 1", ТОВ "Орбіта МТР", ТОВ "Укрфінпром 08"поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За жовтень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ "ТРІЗ"на податковий кредит в сумі 59034 грн. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ "Сенатор Компані", ТОВ "Орбіта МТР" поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій , а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За листопад 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ "ТРІЗ" на податковий кредит в сумі 36320 грн. 53 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ "Сенатор Компані", ТОВ "Орбіта МТР" поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За грудень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ "ТРІЗ"на податковий кредит в сумі 173330 грн. 50 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ "Сенатор Компані", ТОВ "Київ-Восток-Сервіс" поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

Досліджуючи під час перевірки реальність угод, укладених позивачем, відповідач не встановив порушень у документуванні позивачем господарських операцій, веденні бухгалтерського та податкового обліку за цими операціями. Проте, встановив, що в зв'язку з тим, що фактичне місцезнаходження контрагентів не встановлено, відсутність основних фондів, транспортних засобів, є підстави вважати, що операції між позивачем та контрагентами носять безтоварний характер, а відповідно відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими операціями до податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується видатковими накладними (а.с. 47, 50-52, 56, 102-105, 107-112, 116).

Оплата за поставлений товар підтверджується копіями виписок банку (а.с. 117-125).

В підтвердження факту поставки товару, надання послуг, підприємствами-контрагентами позивача було надано податкові накладні (а.с. 62-67, 71-72, 76-78, 82-87, 92-101).

Із акту перевірки вбачається, що порушень в оформленні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, перевіряючими під час проведення перевірки не встановлено.

Колегія суддів також зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарської операції з придбання продукції позивачем були надані копії документів щодо складського руху отриманої продукції (а.с. 175-189).

Відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. А за змістом п. 1.8 вказаного закону бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Так, п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", містить загальні норми щодо самого поняття „бюджетне відшкодування" та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 7 вказаного Законну передбачає підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З матеріалів справи, а саме акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" - видали покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податного кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентами продавця (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Крім того, як вбачається з матеріалів справи податковий орган не довів суду навіть факт несплати податку на додану вартість контрагентами в ланцюгу постачання.

Також, відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем. Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Досліджуючи під час перевірки реальність угод, укладених позивачем, відповідач не встановив порушень у документуванні позивачем господарських операцій, веденні бухгалтерського та податкового обліку за цими операціями.

Із акту перевірки вбачається, що порушень у оформленні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, перевіряючими під час проведення перевірки не встановлено.

Отже, позивач виконав всі вимоги Закону щодо документального оформлення податкового обліку.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо безтоварності правочину, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг виробничого, транспортного і торгівельного обладнання для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача основних фондів та виробничих активів і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків або порушення позивачем правил оподаткування.

Доказів відсутності контрагентів позивача за своїм місцезнаходженням у перевіряємий період відповідачем суду не надано.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що твердження ДПІ в м. Суми про безтоварність укладених позивачем угод, а відповідно відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими операціями до податкового кредиту суперечить законодавству та спростовується документами, на підставі яких позивачем відображено ці операції у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, до розміру податкового кредиту позивачем було включено суми ПДВ, сплачені у складі ціни фактично придбаних послуг, із метою здійснення господарської діяльності.

Відповідачем в акті перевірки, також, визначено, що правочини, оформлені позивачем протягом перевіряемого періоду з покупцями товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як вбачається з ч. 2, 1 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави, з посиланням на яку суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено діяння, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення є обгрунтованими.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 25.04.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.04.2012р. по справі № 2а-1870/1869/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлений 31.07.2012 р.