Постанова № 25552930, 31.07.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2012 року Справа № 5020-189/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Юраш Наталя Василівна, довіреність №б/н від 26.03.12, Виробнича фірма "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

позивача: Веретеннік Олександр Михайлович (повноваження перевірені), довідка №711817 від 22.02.12, Директор, Виробнича фірма "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

відповідача: Книга Софія Аркадіївна, довіреність №35 від 05.04.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГЕСС і Ко";

розглянувши апеляційну скаргу Виробничої фірми "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Ребриста С.В.) від 10 квітня 2012 року у справі №5020-189/2012

за позовом Виробничої фірми "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Отамана Головатого, 37,Одеса, Одеська область, 65003)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГЕСС і Ко" (вул. Леніна, 50, Севастополь, 99011; вул. Велика Морська, буд. 5, Севастополь, 99011)

про стягнення боргу в сумі 24307,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, виробнича фірма «Судоремонт»у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»про стягнення боргу в сумі 24 307, 20 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на акти здачі-прийняття робіт та положення статей 49, 64, 82 Господарського процесуального кодексу, статей 11, 14, 16, 202, 224, 526 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10 квітня 2012 року у справі №5020-189/2012 (суддя Ребриста С.В.) у задоволенні позову виробничої фірми «Судоремонт»у формі товариства з обмеженою відповідальністю відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, та не надано суду належних та допустимих доказів в їх доведення.

Не погодившись з рішенням суду, виробнича фірма "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, заявник апеляційної зазначає, що господарський суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відсутність у позивача належних доказів по справі, яки б підтверджували виконання ним замовлених робіт.

Розгляд справи не одноразово відкладався для повного розгляду всіх обставин по справі.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Борисової ЮВ. від 17 липня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Видашенко Т.С. у складі колегії її було замінено на суддю Гонтаря В.І.

Також, розпорядженням секретаря судової палати Видашенко Т.С. від 31 липня 2012 року у зв'язку з хворобою судді Балюкової К.Г. у складі колегії її було замінено на суддю Борисову Ю.В..

У судовому засіданні, призначеному на 31 липня 2012 року, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник відповідача з заявленими доводами не погодився та наполягав на залишенні рішення першої інстанції без змін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

20 січня 2009 року та 09 лютого 2009 року виробничої фірми "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) закритому акціонерному товариству "Торговий дім "Гесс і Ко" (замовник), яке в подальшому реорганізоване шляхом перетворення в товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гесс і Ко", надано послуги з перевірки, огляду, постачання аварійно-рятувального устаткування, протипожежного обладнання на судна, судовласником яких був відповідач.

В порядку підтвердження фактів надання послуг виконавцем та замовником підписано акти прийому-передачі виконаних робіт, а саме акт №01-009/2 від 20 січня 2009 року на суму 11 716,80 грн. та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року на суму 12 590,40 грн.

Загальна вартість послуг складає 24 307,20 грн., що замовником у добровільному порядку сплачена не була.

14 квітня 2011 року директором виробничої фірми "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гесс і Ко" була направлено претензія вих. №0411-65 від 14 квітня 2011 року про оплату наданих послуг у розмірі 24 307, 20 грн. (т.1, а.с. 8).

Вищевказану претензію вих. №0411-65 від 14 квітня 2011 року відповідач залишив без відповіді та належного реагування, що стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін надані під час судових засідань, дослідивши додаткові докази наявні в матеріалах справи, що були надані представниками сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про її задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гесс і Ко" заборгованості за отримання послуг у розмірі 24 307, 20 грн.

Як на підставу виникнення цивільно-правових зобов`язань з відповідачем позивач посилається на акти здачі-прийняття робіт №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року з відповідними рахунками -фактурами №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року на загальну суму 24 307,20 грн. (т.1, а.с. 10-13, 53).

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом першої інстанції було встановлено, що за своєю правовою природою відносини, які виникли між позивачем та відповідачем підпадають під знаки відносин, які регулюються договором підряду ( надання послуг).

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зміст договору підряду становлять права та обов`язки його сторін. Зокрема, підрядник зобов`язується виконати певну роботу (надати послуги), а замовник повинен надати завдання щодо її виконання, прийняти роботу (послуги) та оплатити її.

Завдання, яке надає підрядник, може полягати у різних формах: проектній та технічній документації, що додаються до договору (технічній характеристиці об`єкта підряду), у інших випадках завдання може бути сформульовано стисліше -у вигляді договірного розділу чи умови самого договору підряду про його предмет.

Цей договір може бути укладений відповідно до загальних вимог про форму (статті 205-209 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договори згідно з частиною 2 статті 202 того ж Кодексу є дво - чи багатосторонніми правочинами.

Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України загальною умовою чинності право чину є його вчинення у формі, встановленій законом.

Стаття 205 Цивільного кодексу України розкриває зміст об'єктивного вираження цієї форми яка врешті одночасно відображає способи зовнішнього волевиявлення суб'єкта правочину.

Законодавець передбачає дві форми правочину: усні й письмову. В тих випадках, коли закон не встановлює обов'язкові певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд. При цьому мають на увазі випадки, передбачені закон, а не іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

За загальним правилом, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі.

Між тим, в силу частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання письмової форми угоди тягне за собою недійсність такої угоди лише у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений в законі.

Отже, укладення сторонами договору в усній формі, не створює наслідку його недійсності.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про існування між сторонами договірних відносин.

Але, на підставі вищевказаних правових норм суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку стосовно того, що надані позивачем докази на обґрунтування позовних вимог не можуть бути підставою для підтвердження наявності з відповідачем цивільно-правових зобов`язань.

Так, місцевим господарським судом було зазначено, що аналіз змісту наданих позивачем актів прийому-передачі виконаних робіт №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року з відповідними рахунками -фактурами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не дає змоги ідентифікувати ні особу представника замовника, закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Гесс і Ко", ні особу представника виконавця, виробничої фірми "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, які склали ці акти про те, що виконавцем на т/х Севастополь-1 та т/х Морський капітан були проведені перераховані в актах роботи (надані відповідні послуги), оскільки в них такі відомості відсутні взагалі, наявні підписи невідомих осіб взагалі не розшифровані, що позбавляє можливості ідентифікувати їх належність повноважним особам або представникам цих підприємств та з`ясувати їх посади.

Але, колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Тобто законом встановлено порядок використання печатки стороною договору без визначення конкретного порядку оформлення.

Стосовно актів прийому-передачі виконаних робіт №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року відповідачем, під час судового засідання, відзначено, що посадова осо ба, яка їх підписала, вже не є працівником товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Гесс і Ко». Така по зиція свідчить про інформованість представника відповідача та можливість ідентифікувати посадову особу, яка мала повноваження від імені замовника підтвер джувати факт отримання послуг. Факт отримання послуг відповідач не заперечував.

Також, колегія суддів зазначає, що на вищевказаних актах є печать замовника, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Гесс і Ко», що також підтверджує прийняття виконаних робіт відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 7 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні відносини можуть регулюватись звичаєм ділового обороту.

До виникнення спору між позивачем та відповідачем існували господарські відносини, які було оформлено аналогічно, а саме: виконавцем без договору, без письмово оформленої заявки надано послуги та постачання на судна на суму 16 879,13грн., про що свідчить акт №01-009/2 прийому-передачі виконаних робіт від 21 січня 2008 року, вищевказаний акт також відповідачем не був визнаний, але 01 жовтня 2008 року ним було здійснено оплату по вказаному акту, що підтверджується банківською випискою, яка міститься в матеріалах справи (т.1, а.с. 53-55).

Вищевказані документи були долучено до матеріалів справи, досліджено в судовому засіданні, але не враховані судом першої інстанції як докази по вищевказаній справі.

Також, колегія суддів вважає задоцільним зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 Кодексу торговельного мореплавства України судно може бути допущене до плавання тільки після того, як буде встановлено, що воно задовольняє вимоги безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколиш нього природного середовища.

Послуги з переосвідоцтва та укомплектування надувних рятувальних плотів, надані позивачем відповідачу - судноплавній компанії, стосуються безпосередньо охорони людського життя на морі. Всі позиції, відображені в актах прийому-передачі виконаних робіт №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року, які не визнаються відповідачем та госпо дарський суд першої інстанції, відображено, відповідно в суднових документах, копії яких надано суду першої інстанції. По окремим позиціям термін використання устаткування є чинним навіть на даний період, сертифікатами №V 471995 та №V 471995 від 05 лютого 2009 року, виданими на т/х «Морський капітан», підт верджується, що наявні в рятувальних плотах димові шашки та ліки є чинними, а термін використання продуктового набору закінчився в березні 2012 року.

Тобто в пе ріод розгляду господарського спору судновласник користувався і користується послугами, наданими позивачем відповідачу.

Стаття 91 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що кожне судно зобов'язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл капітана порту. Капі тан морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі не придатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, поста чання, комплектування екіпажу і наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров'ю людей, які перебувають на судні, або загрозу за подіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Враховуючи потребу судновласника, закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко», забезпечити вимоги безпеки судноплавства, запобігти затримці суден в портах, виконавець (позивач), надав судновласнику спеціалізовані кваліфіковані послуги з переосвідоцтва та укомплектування надувних рятувальних плотів терміново, оперативно, протягом однієї доби стоянки кожного із суден в порту, без оформлення письмової заявки або договору, без оплати, створивши відповідачу сприятливі умови використання суден відповідно до чинного законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що сертифікати про переосвідоцтво надувних рятувальних плотів №577958, №577960, №577961 та №577962 від 09 січня 2009 року, видані на т/х «Севастополь-1»та сертифікати про переосвідоцтво надувних рятувальних плотів №V 471995, №V 471995, видані 05 лютого 2009 року на т/х «Морський капітан»та акти прийому-передачі виконаних робіт №01-009/2 від 20 січня 2009 року та №02-060/2 від 09 лютого 2009 року (які наявні в матеріалах справи) - є належними та допустимими доказами по справі, що підтверджують обґрунтованість вимог позивача.

Таким чином, у відповідача виникли зобов'язання у формі сплати грошових коштів позивачу на підставі правочину, укладеного відповідно до вищезгаданих статей.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Як вбачається з положень вищевказаних норм, під виконанням зобов'язань розуміється здійснення кредитором і боржником дій по здійснення прав і виконання обов'язків, що випливають з зобов'язання. Обумовленість дії (або утримання від здійснення певної дії) і складають предмет зобов'язання. Такого роду дії повинні точно відповідати всім умовам договору або вимогам законодавства, а при їх відсутності вимогам, які повинні пред'являтися.

У зв'язку з наведеним, встановивши, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, колегія суддів вважає докази, які були надані позивачем по справі, належними та обґрунтованими, на підставі яких позивачем були доведені ті обставини на які він посилається.

Викладене свідчить, що місцевий суд необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом неповно досліджені обставини по справі, дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, порушені норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення -скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пункт 2 статті 103, частини 1 пункти 1, 4 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу виробничої фірми «Судоремонт»у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 квітня 2012 року у справі №5020-189/2012 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Гесс і Ко»(99011, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Леніна, 50, код ЄДРПОУ 20710364) на користь виробничої фірми «Судоремонт»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65003, м. Одеса, вул.. Атамана Головатова, 37, а/с №1, р/р 2600719866 в ВАТ „Райффайзен банк Аваль" в м. Київі, МФО 380805 код 30545563) заборгованість по оплаті за виконанні роботи у розмірі 24 307, 20 грн. та суму судового збору у розмірі 2 414,50 грн.

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Виробнича фірма "Судоремонт" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Отамана Головатого,37,Одеса,Одеська область,65003)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГЕСС і Ко" (вул. Леніна, 50, Севастополь, 99011; вул. Велика Морська, буд. 5, Севастополь, 99011)

3. Господарський суд міста Севастополя