Постанова № 25552906, 02.08.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2012 р. Справа № 5023/1673/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Гнатченка П.М. за довіреністю №30/1 від 30.05.2012 р.; Лукань М.О. за довіреністю б/н від 30.05.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1970Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2012 р. у справі № 5023/1673/12

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Геліантус», м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

05 квітня 2012 року позивач -ФО-П ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Геліантус», заборгованість у сумі 98 606,50 грн., з яких: 25 213,56 грн. пені, 3 143,75 грн. 3% річних, 24 234,44 грн. індексу інфляції та 46 014,75 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2012 р. у справі № 5023/1673/12 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Агрофірми «Геліантус» на користь ФО-П ОСОБА_1 пеню у розмірі 25213,56 грн., 3% річних у розмірі 3143,75 грн., індекс інфляції у розмірі 24 234,44 грн., штраф у розмірі 4 000,00 грн. та 1 894,88 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми штрафу у розмірі 42 014,75 грн. відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2012 р. у справі № 5023/1673/12 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та невірно застосовано норми матеріального права, а саме - не вірно застосовано приписи ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 526, ч. З ст. 549, ч.2 ст. 625, ст. 655 Цивільного кодексу України та не застосовано норми ч. І ст. 601 Цивільного кодексу України та ч.1, 2, 4 ст. 604 Цивільного кодексу України. У тому числі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взято до уваги зміст правовідносин, які породжує угода № 2, укладена 31 березня 2009 року між ТОВ «Тридента Агро»та ТОВ Агрофірмою «Геліантус»про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка, на його твердження, є новацією.

Позивач у відзиві проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, тому просить залишити його без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити відповідачу. У запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вимоги ТОВ Агрофірма «Геліантус», наведені в апеляційній скарзі, є безпідставними, протиправними та необґрунтованими.

У судове засідання 23.07.2012р. прибули представники відповідача (заявника апеляційної скарги) та надали пояснення по справі.

ФО-П ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, доказом чого є відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення, відзив на апеляційну скаргу та телефонограма від 20.07.2012р. в яких ОСОБА_1 повідомив суд про неможливість прибути у судове засідання у зв'язку з участю у іншому судовому засіданні.

Враховуючи те, що: в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення усіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами у справі та без участі ФО-П ОСОБА_1.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, поясненнях до апеляційної скарги та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є грошове зобов'язання ТОВ Агрофірми «Геліантус», що виникло з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України - одержання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Тридента Агро»за договором купівлі-продажу від 18.03.2008 р. № 68.03.2008/БФ, укладеного між цими сторонами (далі договір) на умовах відстрочення платежу за відповідними накладними та довіреностями (а.с. 22-38).

Так, П. 2.1. договору передбачено, що асортимент товару, його кількість, ціна визначається в додатках та накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов цього договору, ТОВ «Тридента Агро» поставила ТОВ агрофірмі «Геліантус» товар на суму 309 777,00 грн.

У п. 5.1. договору передбачено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та видаткових накладних.

Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що оплата товару проводиться наступним чином:

- 30% від вартості товару оплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору;

- 70% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 25.11.2008 р.

У відповідності до п. 6.1. договору ТОВ Агрофірма «Геліантус» зі свого боку, взяла на себе зобов'язання перед ТОВ «Тридента Агро» провести оплату за товар в строк та на умовах, вказаних в ст. 5 договору.

Проте, ТОВ агрофірма «Геліантус»належним чином, своєчасно та у повному обсязі не виконала взяті на себе зобов'язання щодо проведення розрахунків у строки, визначені договором, тому її заборгованість перед ТОВ «Тридента Агро» склала 306 765,00 грн.

Згідно з п. 5.3. договору, кінцевий строк оплати отриманого товару сторонами було встановлено -до 25.11.2008р.

31 березня 2009 року між ТОВ Агрофірмою «Геліантус»та ТОВ «Тридента Агро»було укладено угоду № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п. З даної угоди ТОВ Агрофірма «Геліантус»визнала кредиторську заборгованість перед ТОВ «Тридента Агро»за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року у сумі 306 765,00 грн.

Відповідно до п. п. 1.1. даної угоди № 2 сторони правочину погодили, що зобов'язання за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними.

Крім того, у п. З цієї угоди сторонами було встановлено, що підписання цієї угоди сторонами свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року.

12.01.2011 р. між ТОВ «Тридента Агро» та ФО-П ОСОБА_1 було укладено угоду № 12-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні.

Пунктом 1.1. угоди встановлено, що первісний кредитор - ТОВ «Тридента Агро», відступає новому кредитору -ФО-П ОСОБА_1, право вимоги виконання ТОВ Агрофірмою «Геліантус»зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3%-річних, інфляційних витрат, штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2008р. № 68.03.2008/БФ у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за цим договором щодо оплати вартості отриманого товару, а новий кредитор компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов угоди.

У п. 2.2. угоди встановлено, що первісний кредитор повідомляє, а новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1. (98 606,50 грн.), що відступається згідно договору №68.03.2008/БФ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 18 березня 2008 року, є загальною сумою (розміром) штрафних санкцій (пені, 3%-річних, інфляційних витрат, штрафу), які нараховано ТОВ «Тридента Агро»відповідно до умов та норм чинного законодавства України за період з 26.11.2008 р. по 30.03.2009 р.

З такою вимогою нового кредитора погодився суд першої інстанції та визнав, що у ТОВ «Тридента Агро» виникло право вимоги нарахованих розміру: пені, 3% річних, інфляційних витрат, штрафу згідно договору № 68.03.2008/БФ за період з 26.11.2008 р. по 30.03.2009 р., стягнення яких за угодою № 12-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.2011 р. було передано новому кредитору ФО-П ОСОБА_1

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

Припиненням зобов'язання є погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Це означає. Що кредитор і боржник більше не пов'язані правами та обов'язками. Такий наслідок зумовлений дією правоприпиняючих юридичних фактів. За загальним правилом, при припиненні зобов'язання правові відносини між його учасниками припиняються у повному обсязі.

Відповідно до 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Окремими способами припинення правовідношення є зарахування зустрічних однорідних вимог, а також домовленість сторін (ст. ст. 601, 604 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 203 Господарського кодексу України, 601 Цивільного кодексу України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Також, у відповідності до ч. 1 статті 202 Господарського кодексу України, ч. 1 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Домовленість про припинення зобов'язання зазвичай співпадає з розірванням договору за згодою сторін (зобов'язання обох сторін, що ґрунтуються на даному договорі). Але і домовленість про припинення зобов'язання може передбачати припинення не тільки зобов'язання боржника, а і пов'язаного з ним зобов'язання, в якому кредитор за першим зобов'язанням є боржником. Домовленістю сторін можуть припинятись зобов'язання, що ґрунтуються як на договорі, так і на інших підставах, якщо це не суперечить спеціальним положенням цивільного законодавства.

Наявні матеріали справи свідчать, що, як вказувалось вище, укладаючи 31 березня 2009 року угоду № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог, ТОВ «Тридента Агро»погодилось, що зобов'язання за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними і будь-які претензії у сторін одна до одної за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року відсутні. Тобто, ця угода свідчить про погашення боргу та повне припинення зобов'язань за договором як основного, так і додаткових (забезпечувальних та за законом), та що на момент оформлення договору про уступку права вимоги була відсутня заборгованість відповідача перед ТОВ «Тридента Агро»за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №68.03.2008/БФ від 18 березня 2008 року.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.2011 р. № 12-ТА грошові зобов'язання ТОВ Агрофірмою «Геліантус» перед ТОВ «Тридента Агро»припинилися зарахуванням та за домовленістю сторін.

Боржника не може бути повторно примушено до виконання зобов'язання, яке припинено боржником належним чином, з огляду на відсутність відповідного предмету спору.

Проте, первинний кредитор передав новому кредитору права вимоги за договором на додаткові зобов'язання (неустойку , як субсидіарне право і ті, що виникають за законом (ст. 625 ЦК України)), які не існували на момент переходу цих прав. Вказане суперечить вищенаведеним нормам права.

Щодо неможливості передання права вимоги зокрема на неустойку, також слід зазначити, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування таких санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Договором купівлі-продажу від 18.03.2008 р. № 68.03.2008/БФ інші умови нарахування санкцій не передбачено.

Частина перша статті 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено нормами Господарського кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства та те, що початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є 26.11.2008 р., право на стягнення пені та штрафу за договором купівлі-продажу у ФО-П ОСОБА_1 навіть не могло виникнути, оскільки угоду про заміну кредитора у зобов'язанні № 12-ТА укладено 12.01.2011 р. -після спливу строку в один рік, про збільшення якого за договором купівлі-продажу від 18.03.2008 р. № 68.03.2008/БФ сторони письмово не домовлялися. А укладання цієї угоди, згідно зі ст. 262 Цивільного кодексу України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, не зважаючи на те, що у відповідності до приписів п. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов'язку.

Як встановлено вище, визнання свого боргу перед ТОВ «Тридента Агро»за договором № 68.03.2008/БФ від 18.03.2008 року у сумі 306 765,00 грн., ТОВ Агрофірма «Геліантус»висловила в угоді № 5 від 31 листопада 2008 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, передбачений строк позовної давності в один рік за вказаним правочином закінчився 31.11.2009 року.

При цьому також слід звернути увагу на правову позицію щодо можливості передання прав первісного кредитора викладену в пункті 29 листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р., де зазначено, що якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням.

Натомість, з угоди № 12-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні від 12.01.2011 р. вбачається, що первісним кредитором було передано новому кредитору право вимоги за договором в обсязі санкцій без основного зобов'язання і крім того, які не існували.

Таким чином, на підставі норм чинного законодавства та наявних матеріалів справи колегією суддів дійшла висновку, що у позивача відсутнє право вимоги на штрафні санкції, індекс інфляції та 3% річних, оскільки за умовами угоди № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.03.2009р. припинилися зобов'язання, отже не існували на момент заміни кредитора в зобов'язанні і не могли передатися новому кредитору, а законодавство не містить положень про неможливість припинення зобов'язання за встановлених ним підстав під час судового розгляду справи, у тому числі, й за наслідками вчинення правочину про зарахування зустрічних позовних вимог.

Всупереч викладеним вище нормам матеріального права, положенням статей 4-2, 4-3, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, місцевим господарським судом не надано оцінки матеріалам справи щодо наявності чи відсутності відповідного волевиявлення сторін про вчинення двостороннього правочину про припинення зобов'язання за домовленістю сторін та доводам відповідача про відсутність предмету даного спору з огляду на припинення заявленого до стягнення зобов'язання під час судового розгляду справи.

В той же час, посилання заявника скарги на те, що угода №2

від 31.03.2009 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, у розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України, є договором новації, не відповідає дійсності, оскільки: з огляду на подані до суду докази, між первісним кредитором та відповідачем новації у правовідносинах не відбулось, так як попереднє зобов'язання не було змінено на нове зобов'язання, встановлене сторонами за їх домовленістю. Між первісним кредитором та відповідачем мало місце припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України (про що зазначено і в преамбулі угоди №2 від 31.03.2009 року).

Таким чином, обставини, що є істотними для правильного вирішення спору, господарським судом не з'ясовано, у зв'язку з чим його висновок про часткове задоволення позовних вимог є безпідставним.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає з вищезазначених підстав, тому підлягає скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 33, 36, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п. 1, 3, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2012 р. у справі № 5023/1673/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ЮГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО НОМЕР_3, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Геліантус» (61140, м. Харків, вул. Чугуївська, 78, код 22662121) 988,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 30 липня 2012 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.