Рішення № 25551919, 17.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/151 17.07.12

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія

«Укрспецтехніка»

До Відкритого акціонерного товариства «Завод «Квант»

Про розірвання договору зберігання та повернення майна

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Вієвська В.А. -по дов. № № 255-У від 08.09.2011

Від відповідача Трембіч А.Я. -по дов. № б/н від 26.01.2010

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»до Відкритого акціонерного товариства «Завод «Квант»про розірвання договору відповідального зберігання від 01.10.2009, предметом зберігання якого є автоматичний вимірювальний комплекс АІК «ІКАР»та про зобов'язання повернути вказане майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 було порушено провадження у справі № 3/151 та призначено її до розгляду на 07.07.2011.

Відповідач, у поданому в судовому засіданні 07.07.2011 відзиві, проти позову заперечує, оскільки вважає, що за відсутності доведеного факту підтвердження відповідачем прийняття до виконання «замовлення»позивача відсутній акцент (прийняття пропозиції укласти такий договір) з боку відповідача, а відтак, відсутнє досягнення згоди сторін щодо всіх істотних умов договору. Отже, договір, на який посилається позивач в обґрунтування позовних своїх вимог, не може вважатися укладеним. Сплата позивачем щомісяця грошових коштів у сумі 504 грн. не може вважатися підтвердженням прийняття до виконання замовлення із зберігання АІК «Ікар», тому що ці кошти сплачуються за надання відповідачем можливості позивачеві користуватися приміщенням стендового залу № 1 до жовтня 2009. Проте у цьому стендовому залі ніколи не розміщувався жоден автоматичний вимірювальний комплекс, а на цей час там знаходиться виключно стенд (пересувна рама) -можливо він і є загадковим «Ікаром». Відповідач не виставляв жодного рахунка за «зберігання автоматичного вимірювального комплексу»чи іншого обладнання позивача, а позивач не надав жодного платіжного доручення, в якому призначенням платежу було б зазначено таке зберігання обладнання. Сторони не підписували жодного акту приймання-передачі наданих послуг із зберігання автоматичного вимірювального комплексу АІК «Ікар». Твердження позивача, що кошти ним сплачуються за зберігання цього комплексу -це в кращому випадку юридична або фактична помилка позивача, в гіршому -цілеспрямоване введення відповідача та господарського суду в оману.

В судовому засіданні 07.07.2011 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 14.07.2011.

Представником позивача в судовому засіданні 14.07.2011 подано клопотання про призначення та проведення судової експертизи для підтвердження відповідності виробу позивача, що установлений та знаходиться на зберіганні відповідача у приміщенні відповідача -у стендовому залі № 1 за адресою: м. Київ, вул. Трутенко, 2 та іменується автоматичний вимірювальний комплекс АІК «Ікар», технічній документації позивача.

Представником відповідача в судовому засіданні 14.07.2011 подано письмові заперечення проти клопотання позивача про призначення експертизи.

В судовому засіданні 14.07.2011 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 21.07.2011.

Суд дійшов висновку про те, що для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні даного спору необхідні спеціальні знання, з огляду на необхідність підтвердження приналежності Відкритому акціонерному товариству «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»автоматичного вимірювального комплексу АІК «ІКАР», що за твердженням позивача знаходиться на зберіганні у відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/151 від 21.07.2011 призначено незалежну товарознавчу експертизу, оскільки головними завданнями саме цієї експертизи є визначення відповідності товарної продукції, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, в зв'язку з чим провадження у справі № 3/151 було зупинено до надання висновку експерта.

06.09.2011 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було повернуто матеріали справи № 3/151 до суду без проведення експертизи, при цьому зазначаючи наступне

В результаті ознайомлення з матеріалами справи встановлено, що об'єктом дослідження є автоматизований вимірювальний стенд «БП-УСТ», який був виготовлений ВАТ «ХК «Укрспецтехніка»та застосовується для вимірювання параметрів гостронаправлених антен в діапазоні 8-9ГГц методом близького поля.

Відповідно до наявної в матеріалах справи технічної документації до складу досліджуваного приладу, серед інших, входить скануючий координатний пристрій АІК «Ікар».

В свідоцтві про метрологічну атестацію № 26-0554 від 10.09.2004 «Укрметртестстандарта»зазначено, що автоматизований вимірювальний стенд «БП-УСТ»і скануючий координатний пристрій АІК «Ікар», який входить до складу досліджуваного приладу пройшов відповідні метрологічні дослідження (атестацію) та відповідає технічні документації виробника та ГОСТу 8.309-78 «Антенны остронаправленные. Методика выполнения измерений для определения параметров по полю в раскрыве».

Для відповіді на поставлене в ухвалі питання та встановлення чи відповідає досліджуваний пристрій технічній документації виробника потрібні відповідні знання та наявність вимірювальних приладів. Проведення такого дослідження повинно здійснюватися фахівцями атестованих Вимірювальних лабораторій. У складі інституту вказаних фахівців не має.

Враховуючи викладене на підставі п. 4.1 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень»(у редакції наказу Міністерства юстиції України від 01.06.2009 за № 965/5) інститут повідомив суд про неможливість проведення вказаної судово-товарознавчої експертизи, в зв'язку з чим ухвала суду про призначення експертизи була залишена без виконання, а матеріали справи № 3/151 повернуто до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

Згідно ст. 9 Закону України «Про судову експертизу»атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Частина 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

З огляду на викладене Господарський суд міста Києва листом № 3/151 від 05.10.2011 звернувся до Міністерства юстиції України з проханням повідомити суд які державні спеціалізовані установи, судові експерти або фахівці, які не є працівниками зазначених установ здійснюють судово-експертну діяльність, мають відповідні знання та наявність вимірювальних приладів для проведення даного виду експертиз.

31.10.2011 на адресу суду надійшла відповідь Міністерства юстиції України за № 11596-0-32-11/15 від 26.10.2011, в якій повідомляється, що експерти науково-дослідних установ судових експертиз, що належать до сфери управління Мін'юсту, а також експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюють судово-експертну діяльність за видами судової експертизи та експертними спеціальностями, визначеними в Переліках основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей (додатки 4,5 до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 № 86/5). Зазначені переліки не містять експертну спеціальність, у межах якої вирішуються питання експертизи документації вимірювальних приладів.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» дослідження документації вимірювальних приладів вирішується у межах метрологічної експертизи.

З огляду на викладене Мін'юст України повідомив, що проведення таких досліджень можливо фахівцями ГП «Укрметртестстандарт», які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Метрологічна, 4.

Враховуючи викладене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 проведення експертизи та відповідно вирішення поставлених в ухвалі Господарського суду міста Києва № 3/151 від 21.07.2011 питань, було доручено ДП «Укрметртестстандарт».

Державним підприємством Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП «Укрметртестстандарт») матеріали справи № 3/151 повернуто до суду разом з експертним висновком № 3-12/287 від 09.04.2012, в якому зазначено, що на підставі наявних в матеріалах справи № 3/151 документів не можна встановити чи є виріб, який знаходиться у приміщені стендового залу № 1 ВАТ «Завод «Кант»за адресою м. Київ, вул. Трутенко, 2, автоматичним вимірювальним комплексом АІК «Ікар».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2012 провадження у справі № 3/151 було поновлено та призначено до розгляду на 21.06.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/151 від 21.06.2012, в зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 11.06.2012, розгляд справи був відкладений на 05.07.2012.

Позивачем в судовому засіданні 05.07.2012 подано клопотання про проведення додаткової судової товарознавчої експертизи, в зв'язку з тим, що як вбачається з висновку № 3-12/287 від 09.04.2012 експертом ухвалу суду від 02.11.2011 так і не було виконано, оскільки відповідь надана на питання, що даною ухвалою не ставилось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2012, в зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвал суду від 11.06.2012 та від 21.06.2012, а також необхідністю викликати в судове засідання судових експертів для дачі пояснень з приводу експертного висновку № 3-12/287 від 09.04.2012, розгляд справи був відкладений на 17.07.2012.

Суд розглянувши в судовому засіданні 17.07.2012 подане позивачем 05.07.2011 клопотання про проведення додаткової судової товарознавчої експертизи, відмовляє в його задоволенні, оскільки твердження позивача про те, що експерт відповідає на інше питання, ніж те, яке було поставлено на дослідження не відповідає дійсності.

Позивач в судовому засіданні 17.07.2012 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 17.07.2012 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 17.07.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»придбало у Державного науково-виробничого підприємства «Обрій»та отримало згідно накладної № 15 від 01.10.2001 автоматичний вимірювальний комплекс АІК «ІКАР».

Листом № 08 від 18.02.2011 Державне науково-виробниче підприємство «Обрій»підтвердило факт придбання позивачем автоматичний вимірювальний комплекс АІК «ІКАР»по договору № 18/01 від 01.06.2001 згідно накладної № 15 від 01.10.2001. Оплата за комплекс була проведена 13.06.2001 платіжним дорученням № 427 згідно рахунку № 60 від 12.06.2001.

Відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»листом № 380-У від 23.11.2009 звернувся до відповідача, в якому просив вимірювальний комплекс «ІКАР», що знаходиться стендовому залі № 1 прийняти на відповідальне зберігання з 01.10.2009.

В матеріалах справи наявні наступні виставлені відповідачем позивачу рахунки про сплату за надані послуги зберігання :

№ 65 від 27.01.2010 на суму 504,00 грн.,

№ 130 від 26.02.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ 219 від 31.03.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ 327 від 30.04.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-000161 від 30.06.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-000290 від 29.07.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-00401 від 27.08.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-00428 від 24.09.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-0510 від 25.10.2010 на суму 13 314,00 грн.,

№ З-0585 від 24.11.2010 на суму 13 329,00 грн.,

№ З-0658 від 24.12.2010 на суму 13 329,00 грн.,

№ З-00000022 від 24.01.2011 на суму 13 329,00 грн.,

№ З-00000103 від 23.02.2011 на суму 13 329,00 грн.,

№ З-00000170 від 24.03.2011 на суму 13 329,00 грн.,

№ З-00000241 від 22.04.2011 на суму 13 329,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками обох сторін наступні акти виконаних робіт (в тому числі наданих послуг зберігання):

- від 27.01.2010 про надання послуг у січні 2010 року;

- від 26.02.2010 про надання послуг у лютому 2010 року;

- від 31.03.2010 про надання послуг у березні 2010 року;

- від 30.04.2010 про надання послуг у квітні 2010 року;

- від 30.06.2010 про надання послуг у червні 2010 року;

- від 31.07.2010 про надання послуг у липні 2010 року;

- від 31.08.2010 про надання послуг у серпні 2010 року;

- від 30.09.2010 про надання послуг у вересні 2010 року;

- від 31.10.2010 про надання послуг у жовтні 2010 року;

- від 30.11.2010 про надання послуг у листопаді 2010 року;

- від 31.12.2010 про надання послуг у грудні 2010 року;

- від 31.01.2011 про надання послуг у січні 2011 року;

- від 28.02.2011 про надання послуг у лютому 2011 року;

- від 31.03.2011 про надання послуг у березні 2011 року;

- від 30.04.2011 про надання послуг у квітні 2011 року.

При цьому в початкових актах зазначено, що вони складені у відповідності до листа позивача № 380-У від 23.11.2009, в інших актах зазначено, що вони складені за надані послуги за рахунками, які були перелічені вище.

Позивачем подані наступні платіжні доручення про сплату наданих послуг зберігання із зазначенням в призначені платежу підстави оплати:

№ 61 від 03.02.2010 про сплату 504,00 грн. згідно рахунку № 65 від 27.01.2010;

№ 150 від 10.03.2010 про сплату 13 314,00 грн. згідно рахунку № 130 від 26.02.2010;

№ 261 від 01.04.2010 про сплату 13 314,00 грн. згідно рахунку № 219 від 31.03.2010;

№ 400 від 12.05.2010 про сплату 13 314,00 грн. згідно рахунку № 327 від 30.04.2010;

№ 528 від 30.06.2010 про сплату 13314,00 грн. згідно рахунку № З-000161 від 30.06.2010;

№ 880 від 26.08.2010 про сплату 13 314,00 грн. за послуги у липні 2010 року;

№ 895 від 27.09.2010 про сплату 13 314,00 грн. за послуги у серпні 2010 року;

№ 1046 від 08.10.2010 про сплату 13 314,00 грн. за послуги у вересні 2010 року;

№ 1213 від 28.10.2010 про сплату 13 314,00 грн. за послуги у жовтні 2010 року;

№ 1528 від 09.12.2010 про сплату 13 329,00 грн. згідно рахунку № З-0585 від 24.11.2010;

№ 1654 від 30.12.2010 про сплату 13 329,00 грн. за послуги у грудні 2010 року;

№ 147 від 26.01.2011 про сплату 13 329,00 грн. за послуги у січні 2011 року;

№ 367 від 25.02.2011 про сплату 13 329,00 грн. згідно рахунку З-00000103 від 23.02.2011;

№ 563 від 28.03.2011 про сплату 13 329,00 грн. згідно рахунку З-00000164 від 24.03.2011;

№ 766 від 04.05.2011 про сплату 13 329,00 грн. згідно рахунку З-00000241 від 22.04.2011.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 640 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Стаття 936 Цивільного кодексу України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пункт 1 статті 937 Цивільного кодексу України визначає, що договір зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Враховуючи вищезазначені норми суд приходить до висновку, що позивач звернувшись до відповідача з листом № 380-У від 23.11.2009 та відповідач в свою чергу виставляючи рахунки на оплату послуг зберігання та підписуючи відповідні акти надання цих послуг, сторони тим самим дотримались вимоги щодо письмової форми договору зберігання товару.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати договір зберігання, який укладено безстроково, з вимогою повернути передане на зберігання майно, що відповідачем не виконано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було належним чином доведено порушень умов договору відповідачем та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких позивача значною мірою було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, сама істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору позивач, з урахуванням положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Позивачем не надано доказів щодо наявності зазначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору у разі істотної зміни обставин.

Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору зберігання необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частина 1 статті 943 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

Матеріали справи свідчать, що відповідач виконував свої зобов'язання за договором та надавав послуги зберігання, про що складені відповідні акти за період з січня 2010 року по квітень 2011 року.

Пункт 1 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Пункт 2 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Позивач листом № 19-У від 08.02.2011 звернувся до відповідача надати доступ співробітникам позивача до стендового залу № 1 для демонтажу вимірювального комплексу «ІКАР», який знаходиться на відповідальному зберіганні, що розцінюється судом як вимога повернути майно.

Дана вимога отримана відповідачем, що підтверджується наданою відповідачем відповіддю № 200-27 від 17.02.2011.

Пунктом 1 статті 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу прийнятого на зберігання майна після отримання вимоги про його повернення.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути майно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Послання відповідача на те, що між позивач здійснював оплату в розмірі 504 грн. за послуги користування приміщенням стендового залу № 1, а не за послуги зберігання не відповідають дійсності, оскільки у виставлених відповідачем рахунках чітко вказано, що ця сума становить за послуги зберігання.

Твердження відповідача про те, що обладнання в стендовому залі № 1 не є вимірювальним комплексом «ІКАР»не відповідають дійсності, оскільки в експортному висновку № 3-12/287 від 09.04.2012 зазначено, що з наданої позивачем технічної документації вбачається, що у склад стенда «БП-УСТ»входить виріб «Устойство сканирующее координаторное П6.1(УСК П6.1)»(стор. 37, 84 том ІІ справи) та в результаті огляду виробу (пересувна рамка) встановлено, що це частина виробу, який зображений на кресленні «Устойство сканирующее координаторное. Сборочный чертеж. СУЖ2.749.008 СБ».

Зважаючи на те, що у технічній документації (позиція 13. п. 3.1. розділу 3 «Состав стенда «БП-УСТ»стор. 37, 84 том ІІ справи) паспорту на автоматизований вимірювальний стенд «БП-УСТ»чітко визначено, що вказаний вироб -це СУЖ2.749.008 «Устройство сканирующее П6.1 (УСК П6.1.) (АИК «ИКАР») експертним висновком підтверджено належність об'єкту експертизи технічній документації, наданої позивачем.

Таким чином, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство «Завод «Квант»(м. Київ, вул. Трутенка, 2, код ЄДРПОУ 14309866) повернути Відкритому акціонерному товариству «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»(м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-А, код ЄДРПОУ 23724999) автоматизований вимірювальний комплекс АІК «ІКАР»шляхом надання доступу уповноваженим співробітникам Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»до приміщення Відкритого акціонерного товариства «Завод «Квант», в якому знаходиться даний автоматизований вимірювальний комплекс.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Завод «Квант» (м. Київ, вул. Трутенка, 2, код ЄДРПОУ 14309866) на користь Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укрспецтехніка»(м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-А, код ЄДРПОУ 23724999) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повне рішення складено 24.07.2012.

СуддяВ.В.Сівакова