Ухвала суду № 25546072, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2012 р. м. Київ К/9991/76139/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого судді Островича С.Е.,

суддів: Федорова М.О.,

Рибченка А.О.,

за участю секретаря Хомініч С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний консервний завод дитячого харчування»на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний консервний завод дитячого харчування»до Державної податкової інспекції у місті Херсоні про скасування рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний консервний завод дитячого харчування»звернулось до суду з позовом про скасування рішення Державної податкової інспекції у місті Херсоні.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року позов задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 9 грудня 2010 року №0004562301/0, № 0004572301/0.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний консервний завод дитячого харчування»подало до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена перевірка підприємства позивача щодо дотримання вимог діючого законодавства за період з 1 липня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт від 2 листопада 2010 року № 4616/23-5/31760036. В даному акті встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму у 419712,43 грн., а також порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку з ПДВ на загальну суму у 1718596 грн. На висновків викладених в акті перевірки відповідачем податкові повідомлення-рішення №0004562301/0 від 09.12.2010 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2577894 грн. (основний платіж 1718596, штрафні санкції 859298 гривень), та податкове повідомлення-рішення №0004572301/0 від 09.12.2010 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 209856,22 грн. (штрафні санкції - 209856,22 грн.)

Рішення суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог, мотивовано тим, що податковим органом зроблено не вірний висновок, щодо завищення валових витрат, в наслідок включення до їх складу винагороди, яка передбачена дистриб'юторським договором, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, не погодившись з висновком суду першої інстанції, відмовив в задоволенні позовних вимог, з посиланням на те, що первинні документи не є доказом здійснення позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, а податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються є правомірними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, зробленими без повного з'ясування обставин справ, зважаючи на наступне.

Як, також встановлено судами, в 2009 році та 1 кв. 2010 року позивач здійснював реалізацію готової продукції ТОВ «Асоціація дитячого харчування». Згідно з розпорядженням облдержадміністрації №965 від 05.09.2005 встановлено граничний рівень рентабельності 20% від собівартості готової продукції. Фактично підприємство мало рентабельність в розмірі 6%-10% від собівартості продукції. Відповідно, операції згідно договору дистриб'юторських послуг пов'язаній особі ТОВ «Асоціація дитячого харчування»є завідомо збитковими, оскільки відсоток винагороди складав 17%-25%, тоді як рентабельність складала менший відсоток від 6%-15%.

Висновок про завищення ТОВ «Південний консервний завод дитячого харчування»валових витрат внаслідок неправомірного включення суми винагороди, сплаченої заводом ТОВ «Асоціація дитячого харчування»(відповідно до дистриб'юторського договору №1/5 від 05.01.2009, на підставі актів виконаних робіт за 2009 рік (7164,0 тис. грн.) -І квартал 2010 року (1615,2 тис. грн.) не відповідає дійсності, оскільки, акти виконаних робіт, на які посилається ДПІ у м. Херсоні, складені у відповідності до угоди №01/05-2/У від 01.05.2005, строк дії якої встановлений до 31.03.2010. Дистриб'юторський договір №1/5 від 05.01.2009 у періоді, що перевірявся ДПІ у м. Херсоні, ще не набрав чинності (договір набув чинності тільки з 01.04.2010 року), а тому посилання на цей договір є безпідставним.

Також, в акті перевірки Державної податкової Інспекції у м. Херсоні, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що акти виконаних робіт оформлені з порушенням встановленого порядку щодо складання первинних документів оскільки не містять вичерпної інформації щодо наданих послуг, а саме, відсутній конкретний перелік виконаних робіт, не наведена інформація про регіон, в якому працював дистриб'ютор, найменування покупців, номенклатура кількість та ціна реалізованої продукції, відсутність розрахунку суми витрат дистриб'ютора, які підлягають компенсації виробником та суми винагороди за надані послуги, а також те, що у первинних документах відсутні посилання на будь-які інші додаткові документи стосовно виконання послуг.

Проте, дані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем надані як платіжні доручення так і додатки до щомісячних актів виконаних робіт в яких зазначалося які витрати понесло ТОВ «Асоціація дитячого харчування»при збуті продукції заводу, які були укладені договори і з якими контрагентами, а також витрати, пов'язані з утриманням філій ТОВ «Асоціація дитячого харчування», що безпосередньо здійснювали постачання продукції.

Згідно ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у Здійсненні господарської операції.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції, щодо завищення розміру винагороди та порівняння його з рентабельністю виготовленої продукції за відповідний період необхідно зазначити наступне.

Розмір винагороди (ціни) за надання послуг по збуту продукції законодавством не встановлюється, цей розмір, як встановлено ст. 903 Цивільного кодексу України, статтями 189,190 Господарського кодексу України визначається сторонами самостійно за згодою.

Рентабельність готової продукції визначається від її собівартості та відповідно до п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 200 року за №27/4248 до собівартості не включаються витрати на збут.

Пунктом 1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарські операції по наданню послуг, пов'язаних із збутом, за які сплачується винагорода, і продажу продукції не є ідентичними або однорідними за своїми ознаками, тому не можуть бути порівнянні.

Відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.10. цього Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Безпідставним є також висновок ДПІ у м. Херсоні, про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, який входив до сум винагороди за надані заводу ТОВ «Асоціація дитячого харчування»послуги збуту, тому що, пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.ст.6, 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Враховуючи вищевказані вимоги Закону завод правомірно після отримання від ТОВ «Асоціація дитячого харчування»податкових накладних, включив суми податку на додану вартість, зазначені в цих податкових накладних, собі в податковий кредит.

Таким чином, судом апеляційної інстанції постановлено рішення без врахування фактичних обставинам справи, а тому суд дійшов безпідставного висновку про обґрунтованість апеляційних вимог, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, постановлене відповідно до вимог закону.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана не вірно.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст.220, 222, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний консервний завод дитячого харчування» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року скасувати.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко А.О. Рибченко