Рішення № 25534986, 02.08.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2012 р.Справа № 5017/1759/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від прокуратури -Кустура В.М.,

від позивачів:

1) Міністерства аграрної політики та промисловості України -не з'явився,

2) РВ ФДМУ по Одеській області -не з'явився,

від відповідачів:

1) Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради -не з'явився,

2) ПАТ „Ізмаїльський виноробний завод" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод" про визнання незаконними і скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання за державою права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 23.07.2012 р. оголошувалась перерва до 02.08.2012 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області з позовною заявою до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод" про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1176 від 19.08.2010 р. „Про оформлення права власності на 119/500 часток об'єкту нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44";

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 673 від 19.08.2010 р., виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" на 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна,44 у м. Ізмаїл Одеської області, що складаються з: літ. „Е" - склад готової продукції загальною площею 1649,5 кв.м, літ. „Ж" - цех розливу шампанських вин загальною площею 796,3 кв.м, літ. „З" - цех по виробництву шампанських вин, загальною площею 591,5 кв.м;

- визнання за державою в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України права власності на нерухоме майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод", зокрема на 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїл Одеської області, що складаються з: літ. „Е" - склад готової продукції загальною площею 1649,5 кв.м, літ. „Ж" - цех розливу шампанських вин загальною площею 796,3 кв.м, літ. „З" - цех по виробництву шампанських вин, загальною площею 591,5 кв.м.

Позовні вимоги прокурор обґрунтував наступним.

15.11.2000 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський виноробний завод" укладено договір оренди № 2098409104 цілісного майнового комплексу державного підприємства „Ізмаїльський винзавод". При цьому, за ствердженнями прокурора, у подальшому до цього договору оренди були внесені деякі зміни, а саме 06.05.2011 р. змінено назву орендаря на Приватне акціонерне товариство „Ізмаїльський виноробний завод".

Так, як вказує прокурор, відповідно до умов договору оренди в редакції від 03.12.2007 р. назву об'єкта оренди змінено на цілісний майновий комплекс „Ізмаїльський винзавод", який розташовано по вул. Лиманська, 18 у смт. Суворово Ізмаїльського району та у с. Плавні Ренійського району Одеської області. Також прокурором зазначено, що в протоколі від 15.04.2004 р. про затвердження результатів інвентаризації зафіксовано перелік майна, яке входить до складу цього майнового комплексу.

Також прокурор зазначає, що згідно з пунктами 1.4. - 1.6. договору орендар є правонаступником усіх прав та обов'язків орендного підприємства „Ізмаїльський винзавод". При цьому підприємство, що передано в оренду, враховується окремо від майна орендаря на балансі із зазначенням, що це майно є орендованим. Одночасно пунктом 2.2. договору установлено, що передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до пункту 10.1 договору оренди його укладено строком до 01.11.2020 р. з моменту підписання.

Листом від 20.03.2008 р. № 37-11-3-13/4114 Міністерством аграрної політики України як органом управління орендованого майна погоджено Програму комплексного переозброєння і реконструкції цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" на період 2008-2013 роки. З огляду на це, регіональним відділенням ФДМУ по Одеській області листом від 01.08.2008 р. було надано дозвіл орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна у першу чергу за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби (державні джерела фінансування), згідно наданої проектно-кошторисної документації.

Як стверджує прокурор, робочим проектом, розробленим ТОВ „Дронго Плюс" у 2009 році, поряд з іншим передбачено реконструкцію існуючого головного виробничого корпусу (прирельсового складу), розташованого по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїлі під цех виробництва та розливу шампанського. У цьому ж проекті вказано, що для організації цеху виробництва та розливу шампанського виділяються наступні приміщення існуючого головного виробничого приміщення: склад склотари і флігель одноповерховий розміром 18,32х34,5м), склад готової продукції (флігель двоповерховий розміром 12x35 м), цех мийки пляшок з побутовими приміщеннями (флігель двоповерховий розміром 73,91х12м).

В подальшому Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 23.07.2009 р. надано дозвіл № 716 ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" на виконання будівельних робіт з реконструкції винзаводу з організацією виробництва та розливу шампанського по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїлі відповідно до затвердженої проектної документації.

Після здійснення будівельних робіт товариством подано до Інспекції ДАБК в Одеській області акт від 03.09.2009 р. щодо готовності до експлуатації реконструйованих приміщень винзаводу. За наслідками проведеної 02.09.2009 р. інспекцією ДАБК в Одеській області підсумкової перевірки було встановлено, що на об'єкті виконано усі роботи, передбачені проектною документацією, тому зроблено висновок про можливість прийняття його до експлуатації.

На підставі вказаних документів за заявою керівника господарського товариства Михайлова В.Г. інспекцією ДАБК в Одеській області 03.09.2009 р. видано свідоцтво № 15000805, яким засвідчено відповідність реконструйованого об'єкта у склад площею 1649,5 кв.м, цех площею 796,3 кв.м та цех площею 591,5 кв.м проектній документації, вимогам держаних стандартів, будівельних норм і правил та затверджено його готовність до експлуатації.

У подальшому за заявою голови правління ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" Михайлова В.Г. від 18.08.2010 р. Комунальним підприємством „Ізмаїльське МБТІ та РОН" проведено термінову технічну інвентаризацію реконструйованих приміщень.

19.08.2010р. керівником Ізмаїльського МБТІ Слепньовим В.М. направлено до Ізмаїльського міського голови проект рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради „Про оформлення права власності на 119/500 частин об'єкта нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44", до якого додано копію свідоцтва про державну реєстрацію господарського товариства, копію свідоцтва від 03.09.2009 р. та технічні паспорти на об'єкти.

В свою чергу 19.08.2010 р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на підставі вказаних документів прийнято рішення № 1176 про оформлення права спільної часткової власності Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод" на 119/500 частин об'єкта нерухомого майна вин заводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїлі, а саме приміщення складу готової продукції (літ. „Е") площею 1649,5 кв.м, приміщення цеху розливу шампанських вин (літ. „Ж") площею 796,3 кв.м та приміщення цеху по виробництву шампанських вин (літ. „З") площею 591,5 кв.м. При цьому вказаним рішенням доручено КП „Ізмаїльське БТІ та РОН" підготувати документи для видачі свідоцтва про право власності на це майно.

До того ж прокурор вказує, що в.о. Ізмаїльського міського голови було підписано та видано свідоцтво про право власності, яким засвідчено право власності ЗАТ на 119/500 частин державного нерухомого майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Ізмаїльського винзаводу, яке було зареєстровано у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Між тим, на думку прокурора, вказане рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради прийнято незаконно та необґрунтовано, з грубим порушенням права власності держави на нерухоме майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Ізмаїльського винзаводу. При цьому прокурор посилається на те, що вказаними діями та рішенням фактично порушено право власності держави на нерухоме майно цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод".

З огляду на зазначене, прокурор вказує, що держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України як орган управління державним підприємством та представник його власника наряду з РВ ФДМУ по Одеській області як органом, що здійснює повноваження власника цього майна при передачі його в оренду та приватизації, вправі вимагати визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та свідоцтва про право власності у судовому порядку.

Крім того, прокурор наголошує, що дії та рішення відповідачів у справі фактично свідчать про оспорювання ними права державної власності на реконструйоване майно цілісного майнового комплексу заводу, у зв'язку з чим прокурором заявлено вимоги про визнання права власності на спірне майно за державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2012 р. порушено провадження у справі № 5017/1759/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач - Міністерство аграрної політики та промисловості України позовні вимоги прокурора підтримує, про що зазначено у письмових поясненнях щодо позову прокурора (а.с. 100-103).

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області письмові пояснення щодо заявленого прокурором позову не надало, проте представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі.

Відповідач - Виконком Ізмаїльської міської ради відзив не позов не надав, також представник виконкому у судові засідання не з'явився, хоча про дату, місце і час судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Відповідач - ПАТ „Ізмаїльський виноробний завод" відзив на позов не надало, проте представник відповідача під час розгляду справи в засіданні суду від 04.07.2012 р. визнав позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1176 від 19.08.2010 р. та визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 673 від 19.08.2010 р., виданого виконкомом Ізмаїльської міської ради.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників прокуратури і сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2000 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод" (орендар) укладено договір оренди № 2098409104 цілісного майнового комплексу державного підприємства „Ізмаїльський винзавод" (а.с. 21-25), згідно якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) передає, а ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" (орендар) приймає у строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс державного підприємства „Ізмаїльський винзавод", що розташований за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44 та філії без юридичного статусу, що знаходяться за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворово, вул. Лиманська, 18 та Одеська область, Ренійський район, с. Плавні.

В п. 1.2 договору зазначено, що орендар є правонаступником прав та обов'язків орендного підприємства „Ізмаїльський винзавод".

Згідно п. 2.1 договору оренди від 15.11.2000 р. вступ орендаря у користування орендованим майном настає одночасно із підписанням сторонами цього договору та акта прийому-передачі вказаного майна.

Відповідно до п. 2.2 договору оренди передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Згідно п. 2.3 договору оренди передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки цього майна, складеного за відповідною Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України і складає 2 881 000,00 грн.

Згідно п. 2.5 договору поліпшення орендованого майна за рахунок власних коштів здійснюється за згодою орендодавця. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, такі поліпшення компенсації не підлягають.

Пунктом 11.1 договору оренди від 15.11.2000 р. встановлено, що договір укладено строком на 4 роки.

В подальшому до вказаного договору неодноразово вносились зміни. Зокрема, 03.12.2007 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод" (орендар) було укладено договір № 18 (а.с. 28-34) про внесення змін до договору оренди № 2098409104 цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 29.04.2002 р. та від 21.04.2004 р. Відповідно до вказаного договору № 18 преамбулу та розділи 1-14 договору оренди № 2098409104 від 15.11.2000 р. цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 29.04.2002 р. та від 21.04.2004 р. викладено у новій редакції. Зокрема, назву об'єкта оренди змінено на цілісний майновий комплекс „Ізмаїльський винзавод", який розташовано за адресами: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44 та вул. Гагаріна, 54; Одеська область, Ренійський район, с. Плавні; Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворово, вул. Лиманська, 18.

Згідно з пунктами 1.4. - 1.5. договору оренди в новій редакції орендар є правонаступником усіх прав та обов'язків орендного підприємства „Ізмаїльський винзавод". Підприємство, що передано в оренду, враховується окремо від майна орендаря на балансі із зазначенням, що це майно є орендованим. В п. 2.2. договору встановлено, що передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

В п. 10.1 договору оренди в новій редакції встановлено строк його дії, а саме з моменту його підписання до 01.11.2020 р.

На виконання вказаного договору № 18 про внесення змін до договору оренди № 2098409104 цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" 03 грудня 2007 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Закрите акціонерне товариство „Ізмаїльський винзавод" склали акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" (а.с. 25-26).

До того ж згідно договору від 06.05.2011 р. про внесення змін до договору оренди № 2098409104 від 15.11.2000 р. цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" (а.с. 24), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством „Ізмаїльський виноробний завод", було змінено назву орендаря з ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" на ПрАТ „Ізмаїльський виноробний завод".

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, листом від 20.03.2008 р. № 37-11-3-13/4114 (а.с. 37) Міністерством аграрної політики України як органом управління орендованого майна була погоджена Програма комплексного переозброєння і реконструкції цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" на період 2008-2013 роки.

Так, за ствердженнями прокурора, враховуючи вказане погодження Мінагрополітики, Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській області було надано дозвіл орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна у першу чергу за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби (державні джерела фінансування), згідно наданої проектно-кошторисної документації

Робочим проектом, розробленим ТОВ „Дронго плюс" у 2009 році (а.с. 46-77), поряд з іншим передбачено реконструкцію існуючого головного виробничого корпусу (прирельсового складу), розташованого по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїлі під цех виробництва та розливу шампанського. У цьому ж проекті вказано, що для організації цеху виробництва та розливу шампанського виділяються наступні приміщення існуючого головного виробничого приміщення: склад склотари і флігель одноповерховий розміром 18,32х34,5м), склад готової продукції (флігель двоповерховий розміром 12x35 м), цех мийки пляшок з побутовими приміщеннями (флігель двоповерховий розміром 73,91х12м).

В подальшому 23.07.2009 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області було надано ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" дозвіл № 716 (а.с. 45) на виконання будівельних робіт з реконструкції винзаводу з організацією виробництва та розливу шампанського по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїлі відповідно до затвердженої проектної документації.

02.09.2009 р. Інспекцією ДАБК в Одеській області була проведена підсумкова перевірка щодо стану виконання будівельних робіт з реконструкції винзаводу, за результатами якої складено висновок № 24 (а.с. 42). Так, за наслідками проведеної підсумкової перевірки було встановлено, що всі роботи, передбачені проектною документацією, на об'єкті виконано, тому зроблено висновок про можливість прийняття до експлуатації цеху по виробництву та розливу шампанського і складу розливу готової продукції.

В свою чергу після здійснення будівельних робіт ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" було подано до Інспекції ДАБК в Одеській області акт № 805 від 03.09.2009 р. щодо готовності до експлуатації реконструйованих приміщень винзаводу (а.с. 43-44).

На підставі вказаних документів за заявою директора ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" від 02.09.2009 р. (а.с. 41) Інспекцією ДАБК в Одеській області 03.09.2009 р. було видано свідоцтво № 15000805 (а.с. 40), яким засвідчено відповідність реконструйованого винзаводу з організацією виробництва та розливу шампанського загальною площею складу 1649,5 кв.м, цеху площею 796,3 кв.м та цеху площею 591,5 кв.м проектній документації, вимогам держаних стандартів, будівельних норм і правил та затверджено його готовність до експлуатації.

В подальшому голова правління ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" звертався до КП „Ізмаїльське МБТІ" з листами за вих. № 450 від 18.08.2010 р. (а.с. 82) та за вих. № 560 від 20.08.2010 р. (а.с. 83) про проведення технічної інвентаризації реконструйованих приміщень винзаводу, розташованих за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44.

Як вбачається з матеріалів справи, своїм листом від 19.08.2010 р. за № 2717 (а.с. 84-85) КП „Ізмаїльське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" направило до в.о. Ізмаїльського міського голови Рудніченко І.І.Ф. проект рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради „Про оформлення права власності на 119/500 частин об'єкта нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44", до якого додано копію свідоцтва про державну реєстрацію господарського товариства, копію свідоцтва № 15000805 від 03.09.2009 р. та технічний паспорт на об'єкти.

В свою чергу 19.08.2010 р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на підставі вказаних документів було прийнято рішення № 1176 „Про оформлення права власності на 119/500 частин об'єкта нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44" (а.с. 86-87), яким було оформлено право спільної часткової власності закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод" на 119/500 частин об'єкта нерухомого майна -винзаводу, розташованого в м. Ізмаїл, по вул. Гагаріна, 44, а саме приміщення складу готової продукції (літ. „Е") площею 1649,5 кв.м, приміщення цеху розливу шампанських вин (літ. „Ж") площею 796,3 кв.м та приміщення цеху по виробництву шампанських вин (літ. „З") площею 591,5 кв.м. Згідно п. 2 вказаного рішення КП „Ізмаїльське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" було доручено підготувати документи для видачі свідоцтва про право спільної часткової власності на вказане майно.

Так, 19.08.2010 р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради було видано ЗАТ Ізмаїльський винзавод" свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 873 (а.с. 88-89), яким засвідчено право власності закритого акціонерного товариства на 119/500 частин державного нерухомого майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Ізмаїльського винзаводу. Як вбачається з матеріалів справи, вказане свідоцтво було зареєстровано 20.08.2010 р. в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП „Ізмаїльське МБТІ" № 27084382 від 20.08.2010 р. (а.с. 90).

Між тим прокурор стверджує, що вищевказані рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та свідоцтво про право власності прийняті незаконно та необґрунтовано, з грубим порушенням права власності держави на нерухоме майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Ізмаїльського винзаводу, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

При цьому прокурор посилається на те, що відповідно до п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 923, цей порядок установлює механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Пунктом 2 вказаного Порядку установлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Свідоцтво - це документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Згідно з пунктом 8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за завою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Водночас згідно з ст. 29 Закону України „Про планування та забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує, зокрема, право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт. У разі здійснення реконструкції об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.

Проте, за ствердженнями прокурора, у наявних в Інспекції ДАБК в Одеській області матеріалах, що стали підставою для видачі 23.07.2009 р. дозволу на виконання будівельних робіт № 716 з реконструкції винзаводу, відсутні документи, що засвідчують згоду власника майна держави в особі уповноважених органів державної влади на проведення ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" зазначених у дозволі робіт. Також в матеріалах Інспекції відсутній договір оренди цілісного майнового комплексу винзаводу, з якого вбачається, що приміщення, які підлягають реконструкції, знаходяться у державній власності та перебувають лише на умовах оренди у цього господарського товариства. Так само вказаний договір оренди відсутній і серед документів, які стали підставою для прийняття 19.08.2010 р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради рішення про оформлення права приватної власності ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" на частину державного заводу.

Вказане, на думку прокурора, свідчить про умисне не подання ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" до Інспекції ДАБК та виконкому міськради необхідних документів з метою безперешкодного отримання дозволу на виконання будівельних робіт на державному підприємстві без усіх необхідних документів та безпідставного оформлення права приватної власності на частину його об'єктів.

Разом з цим слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Водночас у частині 3 статті 23 цього Закону установлено, що амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар, які використовуються на відновлення орендованих основних фондів.

Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. При цьому в силу приписів вказаного Закону право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна.

Аналогічно у пунктах 4.1, 4.2 договору оренди цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод" в редакції від 03.12.2007 р. сторонами визначено, що амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишаються у впорядженні орендаря і використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Поліпшення орендованого майна підприємства та придбання нового майна, здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави.

Також у п. 5.8 договору оренди встановлено, що орендар здійснює накопичення амортизаційних відрахувань на відповідному субрахунку 42 „Додатковий капітал»та використовує його на реновацію та капітальний ремонт орендованого майна тільки з дозволу орендодавця.

У пункті 6.3 договору передбачено право орендаря з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна підприємства, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості. З цим правом орендаря кореспондується встановлений в п. 7.4 договору обов'язок орендодавця лише компенсувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень орендованого майна підприємства, за наявності дозволу орендодавця на такі поліпшення в межах суми приросту вартості орендованого майна підприємства в результаті таких поліпшень.

Водночас відповідно до ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендодавець зобов'язаний компенсувати орендареві здійснені за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця невід'ємні поліпшення орендованого майна лише по закінченню терміну дії договору оренди.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами прокурора, що здійсненні ЗАТ „Ізмаїльський винзавод" поліпшення державного майна залишаються у державній власності, що в свою чергу унеможливлює оформлення права приватної власності на нерухоме майно, яке входить до складу державного цілісного майнового комплексу.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими ствердження прокурора та позивачів, що оспорюваним рішенням виконкому порушено право власності держави на нерухоме майно цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод".

Статтею 321 Цивільного кодексу України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями ст. 41 Конституції України, яка є Основним Законом України.

Згідно з статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 116 Конституції України від 28.06.1996 р. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" установлено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими об'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до ст.ст. 3, 4 цього Закону до об'єктів управління державної власності входить майно, яке передане державним підприємствам, а також державне майно, передане в оренду. Суб'єктами управління таким майном виступають, зокрема, міністерства. За положеннями ст. 6 Закону саме міністерства уповноважено приймати рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, заснованих на державній власності, розробляти стратегію їх розвитку, вести облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснювати контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів, виявляти державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносити пропозиції щодо умов його подальшого використання, надавати орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо його умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення не орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, а також організовувати контроль за використанням орендованого державного майна.

Згідно з додатком 1 до Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" органом управління орендного підприємства „Ізмаїльський винзавод" виступає саме Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу місцевого самоврядування, що не відповідає закону та порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. При цьому власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Умовою для подання позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності. Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта. Отже, виходячи з зазначеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням переліченими органами актів, і таке право має вже існувати, тобто, беззаперечно передувати зверненню до суду.

Пунктом 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду не має правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено також у ст. 16 ЦК України та ст. 1 ГПК України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Так, слід зазначити, що Міністерство агарної політики та продовольства України та Регіональне відділення ФДМУ по Одеській області відповідно до Закону України „Про управління об'єктами державної власності" та Закону України Про Фонд державного майна України" до повноважень вказаних державних органів належить здійснення державної політики у сфері ефективного використання та розпорядження державним майном, зокрема, орендованими цілісними майновими комплексами державних підприємств. При цьому порушення права власності держави на її майно, яке суттєво зачіпає економічні інтереси держави, що було встановлено судом у даному випадку, тягне за собою необхідність захисту такого права у судовому порядку.

Відтак, суд вважає представництво прокурором інтересів держави в особі позивачів цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

З огляду на вищезазначене та приймаючи до уваги встановлення судом факту наявності порушеного права власності держави на спірне майно шляхом видання виконкомом Ізмаїльської міської ради оспорюваного рішення, суд вважає, що вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України як органу управління державним підприємством та РВ ФДМУ по Одеській області як органу, що здійснює повноваження власника цього майна при передачі його в оренду та приватизації, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1176 від 19.08.2010 р. „Про оформлення права власності на 119/500 часток об'єкту нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44" підлягають задоволенню.

Також суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування виданого на підставі вказаного рішення виконкому Ізмаїльської міської ради свідоцтва про право власності № 673 від 19.08.2010 р. на нерухоме майно, а саме 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїл Одеської області.

В силу положень ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на момент видання спірного свідоцтва про право власності) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

Виходячи з положень ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно.

Наразі суд зазначає, що відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5, (зі змінами та доповненнями, у редакції що діла на момент видачі оспорюваного свідоцтва) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування. При цьому підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити БТІ (п. 6.2 положення).

Так, свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, видане органом місцевого самоврядування, передбачено як правовстановлюючий документ в п. 6 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (додаток N 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту України від 07.02.2002 р. N 7/5).

Отже, з огляду на те, що оскаржуване прокурором свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом та видане на підставі незаконного рішення виконкому Ізмаїльської міської ради, відповідно таке свідоцтво є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог прокурора про визнання за державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на спірне нерухоме майно, які заявлені з метою захисту права державної власності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

До того ж в силу ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

В ст. 386 Цивільного кодексу України зазначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Вищенаведені обставини справи та дії відповідачів, внаслідок яких були видані оспорювані рішення про оформлення права власності на державне майно та свідоцтво про право власності, що визнані судом незаконними, свідчать про оспорювання ними права державної власності на реконструйоване майно цілісного майнового комплексу Ізмаїльського винзаводу.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що право власності на спірне майно держави, від імені якої виступає позивач - Міністерство аграрної політики та продовольства України, підлягає захисту шляхом його визнання, що сприятиме усуненню невизначеності у суб'єктивному праві щодо спірних об'єктів і перешкод у належному оформленні позивачем від імені держави набутого нею права власності на спірні об'єкти.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених прокурором вимог про визнання права власності за державою в особі Міністерство аграрної політики та продовольства України на нерухоме майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод", зокрема на 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїл Одеської області, що складаються з: літ. „Е" - склад готової продукції загальною площею 1649,5 кв.м, літ. „Ж" - цех розливу шампанських вин загальною площею 796,3 кв.м, літ. „З" - цех по виробництву шампанських вин, загальною площею 591,5 кв.м.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто на момент подачі позову у 2012 році - 1073 грн.

Згідно ч. 6 ст. 6 зазначеного Закону у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

До того ж порядок сплати державного мита передбачений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., що діє в частині, яка не суперечить Закону України „Про судовий збір".

Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Пунктом 37 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.

Статтею 55 ГПК України встановлено, що ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

При цьому згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.07.2012 р. N 01-06/869/2012 „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" судовий збір з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна (тобто як зі спору майнового характеру).

З огляду на вказане та враховуючи вищенаведені вимоги законодавства, за поданий позов судовий збір мав бути сплачений відповідно до кожної із заявлених немайнових та майнової вимоги.

Так, статтею 13 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено з 01.01.2012 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн.

Відтак, при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами позивачем мало бути сплачено до бюджету судовий збір у розмірі 1073 грн. за немайнові вимоги про визнання незаконними і скасування рішення та свідоцтва про право власності, оскільки ці дві вимоги немайнового характеру, зв'язані між собою підставою виникнення (стаття 58 ГПК), тому судовий збір сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

Поряд з наведеним вимоги про визнання права власності на спірне майно мають були оплачені судовим збором у розмірі 2% від вартості спірного майна (але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати і не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат). Наразі, як випливає з матеріалів справи, спірне майно фактично є невід'ємними поліпшеннями орендованого відповідачем -ПрАТ „Ізмаїльський виноробний завод" державного майна Ізмаїльський винзавод. Як вбачається з листа РВ ФДМУ по Одеській області від 02.02.2010 р. № 1105-00416 (а.с. 35), вартість здійсненних відповідачем -ПрАТ „Ізмаїльський виноробний завод" вказаних невід'ємних поліпшень складає 2 717 305 грн. В свою чергу, виходячи з цього, розмір судового збору за вимогу про визнання права власності складатиме 54 346,10 грн. (2 717 305 грн. х 2%).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, а також враховуючи, що рішення відбулось на користь позивачів, звільнених від сплати судового збору, відповідно судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод" про визнання незаконними і скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання за державою права власності на нерухоме майно задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1176 від 19.08.2010 р. „Про оформлення права власності на 119/500 часток об'єкту нерухомого майна по вул. Гагаріна, 44".

3. Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 673 від 19.08.2010 р., видане виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради (68601, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62) Закритому акціонерному товариству „Ізмаїльський винзавод" (код ЄДРПОУ 00412033) на 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїл Одеської області, що складаються з: літ. „Е" - склад готової продукції загальною площею 1649,5 кв.м, літ. „Ж" - цех розливу шампанських вин загальною площею 796,3 кв.м, літ. „З" - цех по виробництву шампанських вин, загальною площею 591,5 кв.м.

4. Визнати за державою в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24; код 37471967) право власності на нерухоме майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу „Ізмаїльський винзавод", зокрема на 119/500 часток винзаводу по вул. Гагаріна, 44 у м. Ізмаїл Одеської області, що складаються з: літ. „Е" - склад готової продукції загальною площею 1649,5 кв.м, літ. „Ж" - цех розливу шампанських вин загальною площею 796,3 кв.м, літ. „З" - цех по виробництву шампанських вин, загальною площею 591,5 кв.м.

5. СТЯГНУТИ з Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради (68601, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62) та Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод" (68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворово, вул. Лиманська, 18; код ЄДРПОУ 00412033) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1073/одна тисяча сімдесят три/грн. 00 коп.

6. СТЯГНУТИ з Приватного акціонерного товариства „Ізмаїльський виноробний завод" (68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворово, вул. Лиманська, 18; код ЄДРПОУ 00412033) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 54 346/п'ятдесят чотири тисячі триста сорок шість/грн. 10 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2012 р.

Суддя Петров В.С.