Постанова № 25532218, 31.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2012 року 08:30 № 2а-8294/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доКомунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»прозобов'язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту-позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»(далі по тексту-відповідач, БТІ) про визнання дій протиправними та зобов'язання виконати замовлення № 11249 та провести державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва № 2-2101/10 від 05.10.2010р. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 81,0 кв. м.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 3 липня 2012 року.

У судове засідання, призначене на 3 липня 2012 року, з'явився представник позивача. Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився, в зв'язку з чим та враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 12 липня 2012 року.

У судовому засіданні 12 липня 2012 року судом оголошено перерву до 24 липня 2012 року в зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.

У судовому засіданні 24 липня 2012 року представник позивача позов підтримав у повному обсязі. Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 24 липня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні та зобов'язав представника позивача до 27 липня 2012 року надати додаткові документи до матеріалів справи.

27 липня 2012 року через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва представником позивача подано документи на виконання вимог суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

22.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничо-комерційною фірмою «АВРОРА»КО ЛТД та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 81,0 кв. м., з №1 по №6, групи приміщень №42 в літ. А що знаходиться по АДРЕСА_1

Вказаний договір 22.08.2007р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою К.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 143.

29.08.2007р. вказані нежилі приміщення зареєстровано в БТІ на праві приватної власності за ОСОБА_2, про що зроблено запис у реєстрову книгу №155п-294 за реєстровим № 8481-П.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05.10.2010р. № 2-2101/10 визнано мирову угоду в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи-ПАТ «Приватбанк», Кредитна спілка «КС Володар»про поділ спільного майна подружжя, у відповідності до пункту 1 якої за ОСОБА_1 визнається право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 81,0 кв. м.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.09.2011р. у справі № 6-706/11 задоволено заяву представника ОСОБА_1 про роз'яснення рішення суду -ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 05.10.2010р. у справі № 2-2102/10 та зазначено, що нежиле приміщення площею 81,0 кв. м. в будинку АДРЕСА_1, на яке визнане право власності ОСОБА_1, складається з групи приміщень № 42 (в літ. А) за адресою АДРЕСА_1.

26.07.2011р. представник позивача звернувся до БТІ з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до якої було додано рішення суду, нотаріальна копія, копія довіреності та техпаспорт. Вказана заява зареєстрована в БТІ за №11249 (НЖ-2011), про що видана відповідна розписка.

20.04.2012р. представник позивача звернувся до БТІ з завою, у якій просив повідомити про стан виконання замовлення від 26.07.2011р. № 11259 (НЖ-2011).

Листом від 10.05.2012р. № 18595 (И-2012) відповідач, посилаючись на пункт 3.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, повідомив позивача про відсутність правових підстав для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Зокрема, відповідач посилався на постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2009р. та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.04.2012р., якими накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, та зазначив, що відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних та юридичних осіб на території України.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01.07.2004р. № 1952-IV (далі по тексту-Закон України від 01.07.2004р. № 1952-IV).

Відповідно до статті 2 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено частиною 3 статті 3 вказаного Закону, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, право власності на нерухоме майно.

Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено статтею 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV.

Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (частина 1 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV).

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про державну реєстрацію прав була прийнята працівником БТІ та зареєстрована за № 11259 (НЖ-2011), про що представнику позивача видано розписку від 26.07.2011р. згідно з додатком №4 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5. За таких підстав, суд приходить до висновку про відповідність поданої представником позивача заяви вимогам Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (далі по тексту - Тимчасове положення № 7/5).

В обґрунтування позовних вимог, позивач як на підставу для визнання протиправними дій БТІ посилається на порушення останнім частини 5 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV щодо строків державної реєстрації прав або надання відмови в ній.

Суд погоджується з вказаними твердженнями позивача з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів (крім випадків, встановлених у частині сьомій цієї статті) з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.

Аналогічний припис міститься в пункті 3.7 Тимчасового положення № 7/5, відповідно до якого державна реєстрація прав або надання відмови в ній проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з моменту прийняття реєстратором БТІ заяви про державну реєстрацію прав, без урахування терміну проведення технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

З урахуванням зазначених норм чинного законодавства України та враховуючи, що лише 10.05.2012р. листом № 18595 (И-2012) відповідачем повідомлено позивача про відсутність правових підстав для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а також за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів дотримання відповідачем положень частини 5 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV та пункту 3.7 Тимчасового положення № 7/5, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Також, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 05.10.2010р. № 2-2102/10 є належним правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Також, ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди є належним правовстановлюючим документом в силу пункту 11 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, який є додатком №2 до Тимчасового положення № 7/5.

Разом з тим, Законом України від 01.07.2004р. № 1952-IV визначено підстави, за наявності яких у державній реєстрації прав може бути відмовлено.

Так, частиною 1 статті 24 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується представником позивача, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві від 01.06.2009р. про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №342, виданого 25.05.2009р., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 154762,04 грн. накладено арешт на нежилі приміщення загальною площею 80 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Також, у матеріалах справи містить постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення зборони на його відчуження від 20.04.2012р. ВП № 32229164, винесена при примусовому виконанні виконавчого листа №2-4852, виданого 10.12.2009р. Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Траєкторія»боргу в сумі 154844,08 грн., якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2

Більш того, з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.07.2012р. № 37056305, а саме запису 1, судом встановлено, що 22.08.2007р. за №5534544 на підставі договору іпотеки № 144 від 22.08.2007р. зареєстровано обтяження -заборона на нерухоме майно, об'єктом якого є нежилі приміщення з №1 по №6 групи приміщень № 42 в літ. «А», АДРЕСА_1 (власник-ОСОБА_2).

А згідно з записом 5 вказаного Витягу, 17.01.2011р. за №10720080 на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 17.01.2011р. зареєстровано обтяження -арешт нерухомого майна, об'єктом якого є все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2.

Підпунктом 3.5.7. пункту 3.5. Тимчасового положення №7/5 визначено, що реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом.

За таких підстав та враховуючи, що заява про державну реєстрацію прав була подана позивачем 26.07.2011р., тобто вже після внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначених вище записів, суд приходить до висновку про те, що Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»листом від 10.05.2012р. № 18595 (И-2012) правомірно повідомило позивача про відсутність правових підстав для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, суд звертає увагу на частину 2 статті 24 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV, відповідно до якої за наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.

Вказана норма Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV реалізується в приписах пункту 3.6. Тимчасового положення № 7/5, згідно якого рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію прав або про відмову в ній містить: дату й місце прийняття рішення; найменування БТІ та прізвище, ім'я, по батькові реєстратора БТІ; дату прийняття заяви про державну реєстрацію прав та її порядковий номер; прізвище, ім'я, по батькові заявника (заявників); стислий опис об'єкта, щодо якого приймається рішення; реєстраційний номер об'єкта, щодо якого приймається рішення (за наявності); підстави винесення рішення (у разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав).

Рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній оформлюється на бланку БТІ за формою, визначеною у додатку 7, посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття відповідачем рішення про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно за формою, визначеною у додатку 7 до Тимчасового положення № 7/5. При цьому, лист відповідача від 10.05.2012р. № 18595 (И-2012) не може бути таким доказом, оскільки він за формою та за змістом не відповідає вимогам діючого законодавства. Як вбачається із змісту зазначеного листа, він носить інформаційний характер, даним листом лише повідомлено позивача про відсутність правових підстав для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому суд приходить до висновку про порушення відповідачем прав позивача в частині надіслання на адресу ОСОБА_1 листа від 10.05.2012р. № 18595 (И-2012).

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що вимога позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна не підлягають задоволенню з тих підстав, що відповідно до вимог статті 17 та пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а відповідно до положень Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, віднесене до виключеної компетенції реєстраторів бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України»від 11.02.2010р. № 1878-VI та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно, тобто є його дискреційними повноваженнями.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження державного реєстратора прав щодо вирішення питання про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У зв'язку із тим, що відповідачем порушено вимоги частини 5 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV та пункту 3.7 Тимчасового положення № 7/5 щодо строку проведення державної реєстрації прав (надання відмови в ній), а також за відсутності належних та допустимих доказів прийняття відповідачем рішення про відмову в державні реєстрації прав за формою та змістом, визначеною у додатку 7 до Тимчасового положення № 7/5, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача, пов'язані з порушенням строку розгляду заяви позивача № 11259 (НЖ-2011) від 26.07.2011р., а також зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»розглянути питання щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 № 11259 (НЖ-2011) від 26.07.2011р. та прийняти рішення у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», яки виявились у порушенні частини 5 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01.07.2004р. № 1952-IV та пункту 3.7 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.07.2011р. № 11259 (НЖ-2011).

3. Зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»розглянути питання щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 від 26.07.2011р. № 11259 (НЖ-2011) та прийняти рішення у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5.

4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 (шістнадцять) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.І. Савченко