Постанова № 25531503, 03.08.2012, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

"03" серпня 2012 р. Справа № 2-а-6419/12/2070

Суддя Харківського окружного адміністративного суду, Супрун Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства по обслуговуванню прибудинкової території "Благоустрій-1" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (надалі за текстом - ХОВ ФСЗІ, позивач) звернулось з адміністративним позовом до Приватного підприємства по обслуговуванню прибудинкової території "Благоустрій-1" (ППОПТ "Благоустрій-1"), в якому просить суд: стягнути адміністративно-господарські санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у сумі 11982,35 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 86,40 грн., а всього 12068,75 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ППОПТ "Благоустрій-1" не виконані вимоги ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12068,75 грн..

Представник позивача 03.08.2012 року надав до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовими повідомленнями. У відповідності до ст. 35 КАС України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався. Таким чином, суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його відсутність в судовому засідання не перешкоджає розгляду справи, слід розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС України розгляд і вирішення адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України зазначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд вважає, що адміністративна справа повинна бути розглянута в порядку письмового провадження, а не прибуття в судове засідання належним чином повідомленого відповідача не є перешкодою для розгляду адміністративної справи.

Оскільки судом зібрані докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом суб'єкта владних повноважень і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд доходить висновку, що адміністративна справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ППОПТ "Благоустрій-1" перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як фірма, яка в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10-ПІ "Звітнісь про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2011 рік, відповідачем було надано до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт №10-ПІ за 2011 рік.

Як вбачається з зазначеного звіту відповідача, дата його надходження до позивача - 29.02.2012 року. Кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу повинна складати у 2011 році - 1 робоче місце, оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства у 2011 році складала 34 особи.

За даними звіту з них середньооблікова кількість фактично працюючих осіб, яким встановлено інвалідність - 0 осіб, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року за № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року за № 875-XII, Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Отже, дослідивши дані звіту, а саме: графа 03-графа 02 Звіту = 1-0=1, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано норматив робочих місць з працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи.

Згідно положень ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року за № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Зважаючи на такі обставини, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач - ППОПТ "Благоустрій-1" повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 11982,35 грн., що дорівнює середньорічній заробітній платі одного працівника за 2011 рік, зазначеній у Звіті, та пеню за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій на 36 днів в розмірі 86,40 грн..

Окремо слід зазначити, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці щомісяця подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 „Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" затверджено, зокрема, форму .№3-ПН "Звіт про наявність вакансій" та інструкцію щодо заповнення форми звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій".

Як передбачено вищезазначеним Наказом, форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Відповідно до рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 №07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування" одним з обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, визначених ч. З ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа Первомайського міськрайонного центру зайнятості від 10.05.2012 р. № 1243-03 відповідач не подавав до центру зайнятості за місцем реєстрації інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів протягом 2011 року, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Тобто, відповідач не виконав нормативи щодо створення одного робочого місця по працевлаштуванню інвалідів у 2011 році, чим порушив вимоги ст. ст. 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 11982,35 грн. є 17 квітня 2012 року. Сума пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 18.04.2012 року по 23.05.2012 року включно (36 днів), склала 86,40 грн..

Таким чином, всього сума боргу відповідача становить 12068,75 грн..

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Робоче місце інваліда відповідно до п.3 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року, норми якого підлягають застосуванню до спірного періоду, це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Пунктом 3 вказаного Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів

При цьому виходячи зі змісту п.п. 5,14 Положення підприємства зобов'язані розробити заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти місця для їх працевлаштування та відповідно до п.12 Положення інформувати державну службу зайнятості і місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Суд наголошує, що представником відповідача в заяві не наведено жодного правового обґрунтування його позиції, на підставі якої він вважає за необхідне відмовити позивачеві в задоволенні його позовних вимог.

Окремо суд звертає увагу, що представником відповідача в заяві не наведено жодного правового обґрунтування правової позиції на підставі якої представник відповідача вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідач належними доказами не довів факту вжиття всіх необхідних заходів для працевлаштування на товаристві інвалідів, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову.

Відповідно ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних, повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства по обслуговуванню прибудинкової території "Благоустрій-1" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства по обслуговуванню прибудинкової території "Благоустрій-1" (64105, Харківська область, м.. Первомайський, м-н 3, кв. 34) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., к. 16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та пеню у сумі 12068 (дванадцять тисяч шістдесят вісім) гривень 75 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.О.Супрун