Постанова № 25530450, 30.07.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4424/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі - Чухліб Г.О.,

за участю: представників позивача - Костюка В.В., Костюк Т.В.

представника відповідача - Дем'яненка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03 липня 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області (далі -Кременчуцька ОДПІ) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" (далі -ТОВ "Науково - виробнича фірма "СТМ") по питанню взаємовідносин з ТОВ "Промислова група ДФМ" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 146/15-322/30481107 від 10.01.2012 року. На підставі даного акту Кременчуцькою ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000551502/205 від 27 січня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 23389,33 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11694,67 грн. Позивач вважає, що вказане рішення винесено з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд скасувати його.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просять суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представників відповідачів, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 30481107, про що видане свідоцтво серії А00 №126248, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.61).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" є платником податку на додану вартість з 25 жовтня 2004 року згідно свідоцтва №23706667 серії НБ №249389, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.62).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 274676 позивач має право на здійснення видів діяльності за КВЕД: 45.21.1 будівництво будівель, 51.90.0 інші види оптової торгівлі, 73.10.2 дослідження і розробки в галузі технічних наук, 56.62.0 роздрібна торгівля з лотків на ринках, 74.20.1 діяльність у сфері інжинірингу (а.с.60).

У період з 26 грудня 2011 року по 30 грудня 2011 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Промислова група ДФМ" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено акт 146/15-322/30481107 від 10.01.2012 року, в якому зафіксовано порушення позивачем п.п.1.2 ст. 215, п.п.1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України № 2755VІ від 02.12.2010 року, п. 198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 23389,33 грн. (а.с.30-32).

На підставі Акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2012 року № 0000551502/205, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 23389,33 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11694,67 грн. (а.с.38).

Відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку. Рішенням ДПС України № 8815/6/10-2115 від 23.05.2012 року у задоволенні скарги позивача було відмовлено, а податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність проведення перевірки, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, працівниками Кременчуцької ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Промислова група ДФМ" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

Підстави та порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений в ст. 78 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 78.1 статті 78 Кодексу документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності обставин, передбачених Кодексом, перелік яких наведений в даній статті.

Так, документальна планова та позапланова невиїзна перевірка здійснюється на підставі наказу про проведення, оформленого з дотриманням вимог, передбачених розділом I Методичних рекомендацій (наказ ДПА від 14 квітня 2011 року N 213 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків та внесення змін до наказу ДПА України від 27.05.2008 N 355), та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 розділу II Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ні в наказі про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 5744 від 26.12.2011 року, ні в повідомленні про проведення перевірки , ні в акті перевірки не зазначено жодної із обставин, визначених ст. 78 Податкового кодексу України.

Таким чином, Кременчуцькою ОДПІ було порушено вимоги Податкового кодексу України стосовно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Науково - виробнича фірма "СТМ" без визначення обставин, передбачених ст. 78 Податкового кодексу.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 27 січня 2012 року № 0000551502/205, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту "а " пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку /пункт 198.1. статті 198 Податкового кодексу України/.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6. статті 198 цього ж Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Господарські відносини позивача (Покупця) з ТОВ "Промислова група ДФМ" (Постачальник) ґрунтувалися на підставі договору поставки № 14/01 від 17.01.2011 року (а.с.8).

Так, судом встановлено, що відповідно до умов вказаного Договору, постачальник зобов'язується протягом терміну дії договору поставляти, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати металоконструкції, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими та визначеними сторонами в рахунках-фактури та/чи специфікаціях та/чи видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов договору ТОВ "Промислова група ДФМ" виписано позивачу податкову накладну № 109 від 20.09.2011 року на загальну суму 140336,00 грн., з них, ПДВ -23389,33 грн. (а.с.12).

Також, в матеріалах справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором долучені копії рахунку № 650-3 від 20.09.2011 року (а.с.11), довіреності № 626 від 20.09.2011 року (а.с.13), накладної № 650-3 від 20.09.2011 року (а.с. 143).

Судом встановлено, що оплата товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Промислова група ДФМ", що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по банківському рахунку з відмітками банківської установи (а.с. 14-17).

В Акті перевірки працівниками податкового органу зазначено про неможливість виконання ТОВ "Промислова група ДФМ" господарських зобов'язань по укладеному договору поставки, однак зазначені доводи спростовуються наступними фактами.

Контрагент позивача ТОВ "Промислова група ДФМ" на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ анульовано лише 20.11.2011 року. Таким чином, станом на момент укладення договору, видання податкових накладних та поставки товару ТОВ "Промислова група ДФМ" було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ "Промислова група ДФМ" (код 30661533) зареєстроване державним реєстратором державним реєстратором Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради 06.12.1999 року статус - підтверджено, місцезнаходження - м. Кременчук, квартал 101, будинок 3-Б (а.с.161-164).

Отримані позивачем податкові накладні внесені до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2011 року.

Як зазначив представник позивача, придбаний товар у ТОВ "Промислова група ДФМ" використовувався позивачем у власній господарській діяльності, а саме позивачем були виконані підрядні роботи на ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", ТОВ "Промсистема", що підтверджується договорами з замовниками позивача, актами виконаних робітна об'єктах (а.с.64-102). Також, частина товару отримана від ТОВ "Промислова група ДФМ" була використана позивачем для поліпшення нежитлового приміщення -котельні, що підтверджується актом про списання матеріалів (а.с.105).

З огляду на викладене податковий орган безпідставно та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларований позивачем по взаємовідносинам з ТОВ "Промислова група ДФМ".

Суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ "Промислова група ДФМ" не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договору поставки товару, укладеного між позивачем та ТОВ "Промислова група ДФМ", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб ПП "Анілді".

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Промислова група ДФМ" на підставі договору поставки № 14/01 від 17.01.2011 року.

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.

З аналогічних підстав суд критично оцінює доводи податкової інспекції про порушення вимог законодавства контрагентами контрагента позивача (по ланцюгу постачання).

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що суми ПДВ підтверджені належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність здійснення господарських операцій, суд дійшов висновку, що ТОВ "Науково-виробнича фірма "СТМ" правомірно віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2011 року суми ПДВ, від придбаних у ТОВ "Промислова група ДФМ" товарно-матеріальних цінностей.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 350,86 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4826 від 25.06.2012 року (а.с.2), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленя-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0000551502/205 від 27 січня 2012 року.

Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" (код 30481107) витрати по сплаті судового збору в розмірі 350 (триста п'ятдесят) грн. 86 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 06 серпня 2012 року.

Суддя Г.В. Костенко