Ухвала суду № 25521932, 30.07.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3563/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" липня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Горбань Н.І. та Парінова А.Б., за участю секретаря Галай Т.О., представника позивача -Бірової Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0000832309, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0000832309, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість (сума грошового зобов'язання за основним платежем 456358 грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 228 179 грн 00 коп.).

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів неврахування судом першої інстанції норм ст. 185, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до порушення ст.11, ст. 69, ст. 159 КАС України, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що ним встановлена відсутність у контрагента позивача -ТОВ «Будівельне управління 26»матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, господарські операції з поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення, операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної діяльності. Окрім того, відповідач зазначає, що постачальником ТОВ «Будівельне управління 26»не було включено до складу податкових зобов'язань суму податку на додану вартість у відповідних розмірах, яка була відображена ТОВ «АНТ ЯПИ»у складі податкового кредиту, а тому право на даний податковий кредит у позивача відсутнє.

Крім того, апелянт подав клопотання про поновлення пропущеного строку, оскільки копію постанови отримав лише 21.05.2012 року, що позбавило його можливості вчасно її оскаржити.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Колегія суддів дійшла висновку, що строк апеляційного оскарження постанови суду апелянтом не пропущено, оскільки копію постанови відповідач отримав лише 21.05.2012 року, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо його поновлення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «АНТ ЯПИ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено Акт від 19 січня 2012 року № 20/23-9/35573003.

Перевіркою встановлене порушення позивачем вимог ст. 185, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п. 201.4, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на загальну суму 456358,33 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000832309 від 08.02.2012 року, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 684537 грн., в тому числі: 456358 грн основний платіж та 228179 грн штрафні (фінансові) санкції.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на основі того, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено відсутність у контрагента позивача ТОВ «Будівельне управління 26»будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договору № 1/8 на виконання підрядних робіт від 01.08.2011 року, що укладений між ТОВ «АНТ ЯПИ»та ТОВ «Будівельне управління 26», зокрема, актами приймання виконання робіт, платіжними дорученнями про сплату позивачем сум податку на додану вартість у складі вартості будівельно-монтажних робіт, що розкривають зміст та обсяг господарських операцій позивача з його контрагентом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З 01.01.2011 р. набув чинності Податковий кодекс України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, що містяться в матеріалах справи містять усі реквізити та заповнені згідно згідно Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Водночас варто зауважити, що якщо підрядник ТОВ «Будівельне управління 26»не виконало свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що ж стосується посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність правочину -договору № 1/8 на виконання підрядних робіт від 01.08.2011 року, укладеного між позивачем і ТОВ «Будівельне управління 26», то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання зазначеного відповідачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак, з даного приводу, відповідач до суду не звертався і вказаний правочин недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

На підтвердження реальності вчинення господарських операцій, в матеріалах справи містяться акти приймання виконаних робіт, в яких зазначений комплекс будівельно-монтажних робіт, що виконувався, інші роботи, зокрема, зарплата робітників, а також містяться всі необхідні реквізити.

Відповідно до актів приймання виконаних робіт, що містяться в матеріалах справи, позивачем сплачена вартість будівельних робіт (яка містить в собі і суми податку на додану вартість), що підтверджується платіжними дорученнями.

Всі первинні документи, що містяться в матеріалах справи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідач - Державна податкова інспекця у Печерському районі м. Києва обґрунтованих доказів неправомірного включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість суду не надала.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Горбань Н.І.

Парінов А.Б.