Постанова № 25513887, 31.07.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2012 р. Справа №2а-14970/10/15/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л. , за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін

від позивача - Марюшин С.П.;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач»

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р. про донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: за основним платежем - 58658,28 грн., за штрафними санкціями - 117316,56 грн.; податкових повідомлень-рішень №0000430023/0 від 17.05.2010 р., №0000430023/1 від 11.06.2010 р,, №0000430023/2 від 30.08.2010 р., №0000430023/3 від 15.11.2010 р. щодо нарахування податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 1122525,20 грн., у тому числі: 812608 грн. - за основним платежем, 309917,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкових повідомлень-рішень №0000440023/0 від 17.05.2010 р, №0000440023/1 від 11.06.2010 р, №0000440023/2 від 30.08.2010 р. №0000440023/3 від 15.11.2010 р. з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1369981,50 грн., в тому числі: 913321 грн. - основний платіж, штрафні санкції - 456660,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, без врахування всіх фактичних обставин та наданих платником податків документів, тому є нечинними та підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.11.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.04.2011 р. у справі призначена експертиза, зупинено провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.06.2012 р., у зв'язку з наданням експертом повідомлення про неможливість надання висновку, провадження у справі поновлено.

Під час розгляду справи представником позивача надана заява про уточнення позовних вимог від 15.04.2011 р., відповідно до якої позивач просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р.; №0000440023/0 від 17.05.2010 р, №0000440023/1 від 11.06.2010 р, №0000440023/2 від 30.08.2010 р. №0000440023/3 від 15.11.2010 р.; визнати частково недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000430023/0 від 17.05.2010 р., №0000430023/1 від 11.06.2010 р, №0000430023/2 від 30.08.2010 р., №0000430023/3 від 15.11.2010 р. на суму 1120078,88 грн., у тому числі: 810837 грн. - за основним платежем, 309241,88 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбувалося 31.07.2012 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях, надав пояснення по суті спору.

Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, про місце, день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що спірні податкові повідомлення - рішення були прийняті за результатами проведеної перевірки, у зв'язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для їх скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» є юридичною особою, зареєстроване Бахчисарайською районною державною адміністрацією 16.03.2001 р.

З матеріалів справи вбачається, що між Національним інститутом винограду і вина «Магарач» з одного боку та фірмою «МАGARACH OU» (Естонія м. Таллін) з іншого боку, був укладений контракт про сумісну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року зі змінами щодо передачі усіх прав та обов'язків за даним контрактом Національним інститутом винограду і вина «Магарач» його правонаступнику ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», які було внесено додатковою угодою від 25.02.2002р., відповідно до якого, керівництво сумісною діяльністю покладено на ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», а саме: ведення податкового обліку та складання податкової звітності. Тож відповідальними за фінансово-господарську діяльність ДП «Агрофірма «Магарач" ДСІД ф. «МАGARACH OU» є посадові особи ДП «Агрофірма «Магарч» Національного інституту винограду і вина «Магарач».

ДП АФ «МАГАРАЧ» ДСІД ф. «МАGARACH OU» з 28.09.1999 року зареєстрований у Міністерстві економіки Автономної республіки Крим за №8. Має картки державної реєстрації договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 28.09.1999 року, від 01.04.2002р., від 07.04.2003р.(відповідно до внесених змін).

Пунктом 1.1 Контракту встановлено, що сумісна діяльність організовується для закупівлі виноматеріалів, виготовлення та реалізації винної та супутньої їй продукції, а також поширення комерційних зв'язків і підвищення авторитету торгової марки "Магарач" на ринках інших країн. Сумісна діяльність організовується на базі Інституту.

Відповідно до п п.1.3 Контракту керівництво сумісною діяльністю покладається на Інститут, котрий діє на підставі дійсного Контракту про сумісну діяльність і довіреності, що йму видав Інвестор, із зазначенням наданих повноважень. Інститут веде податковий облік і складає податкову звітність результатів сумісної діяльності у відповідності до діючого законодавства України. Інститут не має права доручати третім особам керівництво сумісною діяльністю Сторін. Майно і цінності, передані Інвестором у якості вкладу у сумісну діяльність, рахується на окремому балансі, котрий ведеться Інститутом.

Згідно п. 1.4. Контракту під час реалізації сумісної діяльності Інститут у цивільному і торговому обороті виступає від свого імені і за рахунок цієї діяльності.

Права Інституту передбачені п.2.3 ст. 2 дійсного Контракту, зокрема йому надано право:

- здійснювати як на території України, так і за її межами операції та інші юридичні акти з установами, підприємствами, організаціями, громадами, незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, і фізичними особами, у т.ч. укладати договори купівлі-продажу, доручення, комісії, міни, підряду, займу, перевезення, зберігання та інші юридичні акти, необхідні для досягнення поставлених дійсним Контрактом задач;

- від свого імені володіти і розпоряджатися майном, створеним або придбаним у результаті сумісної діяльності, відповідно з його призначенням і предметом діяльності, за виключенням своєї долі у загальному майні Сторін, що було внесено у якості внеску у сумісну діяльність;

- придбати майнові та немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному і третейському суді;

- самостійно проводити необхідні грошові операції і визначати форми розрахунків по забезпеченню сумісної діяльності, включаючи і зовнішньоекономічні операції;

Обов'язки Інституту передбачені п.2.4 ст.2 Контракту, зокрема:

- вести податковий облік і складати податкову звітність результатів сумісної діяльності у відповідності до діючого законодавства України, при цьому відповідати за належне виконання обов'язків по даному пункту Контракту;

- забезпечувати можливість здійснення сумісною діяльністю, передбаченою дійсним Контрактом, шляхом придбання експортної ліцензії, інших необхідних прав і дозвільних документів у відповідності з вимогами діючого законодавства; відкрити окремий розрахунковий рахунок у банку для ведення розрахункових операцій по сумісній діяльності;

- експортувати готову винну продукцію тільки Інвестору або вказаним їм особам.

- отримати у відповідних органах усі необхідні дозволи (патенти, ліцензії і т.п.) і надати їх належні копії Інвестору;

- встановити на виноробному заводі Інституту лінію розливу винної продукції, придбану Інвестором для здійснення сумісної діяльності;

Таким чином, відповідно умов Контракту, особою, відповідальною за ведення податкового обліку та складання податкової звітності, є ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» ЕДРПОУ 31332064.

Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим проведена планова виїзна перевірка ДП АФ «МАГАРАЧ» ДСІД Ф. «МАGARACH OU», код 109580745, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року.

За наслідками перевірки було складено акт перевірки від 05.05.2010 р. №150/23/109580745, за висновками якого встановлено, що:

на порушення п.5.1., пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97р. зі змінами і доповненнями занижено податок на прибуток на суму 812 608 грн., у тому числі за 3 квартал 2008 року в сумі 122 072 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 78174 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 64 480 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 111 320 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 134 820 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 301 742 грн.;

на порушення п.п.6.2.1. п.6.2. п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями занижено податок на додану вартість у сумі 913 321 грн., у тому числі за квітень 2008 року в сумі 123 243 грн., за травень 2008 року в сумі 185 803 грн., за червень 2008 року в сумі 83 987 грн., за липень 2008 року в сумі 43 721 грн., за вересень 2008 року в сумі 53 010 грн., за жовтень 2008 року в сумі 77 002 грн., за листопад 2008 року в сумі 74 199 грн., за січень 2009 року в сумі 66 905 грн., за лютий 2009 року в сумі 242 грн., за травень 2009 року в сумі 70 467 грн., за серпень 2009 року в сумі 77 068 грн., за жовтень 2009 року в сумі 57 674 грн.;

на порушення п.п.6.2.1. п.6.2. п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями завищено від'ємне значення по ПДВ на 61 089 грн.;

на порушення вимог п.13.2 ст.13 Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (із змінами і доповненнями) - ДП АФ «МАГАРАЧ» ДСІД Ф. «МАGARACH OU» не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів нерезидента МАGARACH OSAUHING, за ставкою 10% від суми доходу за рахунок такого доходу при його виплаті, усього у сумі 58658,28грн. у т.ч. по періодам за 4 квартал 2009р. у сумі 58658,28грн.

На підставі Акту перевірки Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим булі прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.05.2010 р.:

№0000020022/0 про нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: 58658,28 грн. - за основним платежем, 117316,56 грн. - за штрафними санкціями;

№0000430023/0 про нарахування податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 1122525,2 грн., у тому числі: 812608 грн. - за основним платежем, 309917,2 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000440023/0 про нарахування податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1369981,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 913321 грн., за штрафними санкціями - 456660,50 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржував їх до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим в порядку апеляційного узгодження за п.5.2. ст.5. Закону України від 21.12.2000 р. №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду скарги податковим органом прийнято рішення, яким залишено без змін зазначені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення. Крім того, за результатом розгляду скарги Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.06.2010 р. №0000020022/1 про нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: за основним платежем - 58658,28 грн., за штрафними санкціями - 117316,56 грн.; №0000430023/1 про нарахування податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 1122525,2 грн., у тому числі: 812608 грн. - за основним платежем, 309917,2 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000440023/1 про нарахування податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1369981,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 913321 грн., за штрафними санкціями - 456660,50 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржував вказані рішення до Державної податкової адміністрації в АР Крим в порядку апеляційного узгодження за п.5.2. ст.5. Закону України від 21.12.2000 р. №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатом розгляду скарги позивача Державною податковою адміністрацією в АР Крим прийнято рішення, яким залишені без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 р. №0000020022/2 про нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: за основним платежем - 58658,28 грн., за штрафними санкціями - 117316,56 грн.; №0000430023/2 про нарахування податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 1122525,2 грн., у тому числі: 812608 грн. - за основним платежем, 309917,2 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000440023/2 про нарахування податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1369981,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 913321 грн., за штрафними санкціями - 456660,50 грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржував вказані рішення до Державної податкової адміністрації України в порядку апеляційного узгодження за п.5.2. ст.5. Закону України від 21.12.2000 р. №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатом розгляду скарги позивача Державною податковою адміністрацією України прийнято рішення, яким залишені без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 р. №0000020022/3 про нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: за основним платежем - 58658,28 грн., за штрафними санкціями - 117316,56 грн.; №0000430023/3 про нарахування податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 1122525,2 грн., у тому числі: 812608 грн. - за основним платежем, 309917,2 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000440023/3 про нарахування податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1369981,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 913321 грн., за штрафними санкціями - 456660,50 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Перевіряючи правомірність нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в межах заявлених позовних вимог ( з урахуванням заяви позивача від 15.04.2010 р.) за податковими повідомленнями - рішеннями №0000430023/0 від 17.05.2010 р., №0000430023/1 від 11.06.2010 р, №0000430023/2 від 30.08.2010 р., №0000430023/3 від 15.11.2010 р. на суму 1120078,88 грн., у тому числі: 810837 грн. - за основним платежем, 309241,88 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд зазначає наступне.

Платники податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування визначені в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Згідно п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями» сплата (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками сумісної діяльності, оподатковується по ставці, встановленій пунктом 10.1 ст.10 дійсного Закону, особою, уповноваженою вести облік результатів сумісної діяльності до або підчас такої виплати.

Пунктом 4 Порядку ведення податкового обліку результатів сумісної діяльності на території України без утворення юридичної особи, затвердженого наказом ДПА України від 30.09.2004р. №571 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 29.10.2004р. за №1389/9988, встановлено, що уповноваженим платником, у частині ведення податкового обліку, може бути виключно особа, що є платником податку на прибуток.

Уповноважений платник несе відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку, який було обчислено від спільної діяльності (п. 8 Порядку).

Відповідно до п. 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Визначення терміну «валовий доход» містить пункт 4.1. ст. 4 Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року, відповідно до якого валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (п.4.1. ст.4 Закону).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. 5.4.2 ст. 5 цього Закону витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), в тому числі роялті, в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про послуги.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Зазначена позиція викладена у Листі Вищого адміністративного суду України від від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

За приписом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тобто, валові витрати у платника податку на прибуток виникають з настанням будь-якої з подій, визначених у п.11.2.1 п.11.2 ст.11 вказаного Закону, саме первинні документи і є підтвердженням понесення валових витрат платником податку.

Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства, суд зазначає, що право платника податків на формування валових витрат виникає тільки у разі, якщо вказані витрати пов'язані з господарською діяльністю такого платника податків та підтверджені належними первинними документами.

З акту перевірки вбачається, що підставою для виключення зі складу валових витрат суми у розмірі 3243349,76 грн. та, відповідно, для нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 810837,00 грн. є та обставина, що вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю ДП «Агрофірма «Магарач" ДСІД ф. «МАGARACH OU».

Судом встановлено, що 28 квітня 2008 року між МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ (МАGARACH OSAUHING) та Державним підприємством «Агрофірма «Магарач» Національного Інституту винограду і вина «Магарач» був укладений Ліцензійний договір №90990/1 на право користування знаком для товарів і послуг МАГАРАЧ за Свідоцтвом України № 90990 (невиключна ліцензія).

Відповідно п. 1.1. Ліцензійного договору №90990/1 даним Договором встановлюється порядок використання ЛІЦЕНЗІАТОМ знаку МАГАРАЧ за свідоцтвом України № 90990 (Додаток № 1 до Договору), який належить ЛІЦЕНЗІАРУ, відносно всіх товарів 33 класу, які зазначені у вказаному свідоцтві. Згідно п. 1.2. Ліцензійного договору №90990/1 ЛІЦЕНЗІАР передає в оплатне користування, а ЛІЦЕНЗІАТ приймає і використовує знак для товарів і послуг ЛІЦЕНЗІАРА з дати підписання Договору. Пунктом 1.3. Ліцензійного договору №90990/1 встановлено, що права, які передаються ЛІЦЕНЗІАТУ на підставі даного Договору носять невиключний характер (невиключна ліцензія): ЛІЦЕНЗІАР, передаючи право користування знаком для товарів і послуг ЛІЦЕНЗІАТУ, не втрачає право надавати дозволи на користування ЗНАКОМ третім особам; ЛІЦЕНЗІАТ не має права надавати дозволи (субліцензії) на користування ЗНАКОМ третім особам (субліцензіатам) на підставі окремих договорів з ними.

Відповідно до п. 4.1. Ліцензійного договору №90990/1 за використання ЗНАКА ЛІЦЕНЗІАТ сплачує ЛІЦЕНЗІАРУ 0,10 євро за кожну пляшку об'ємом 0,5 літра та 0,15 євро за кожну пляшку об'ємом 0,75 літра, із розрахунку 0.20 євро за 1 літр товару відповідно до переліку товарів 33 класу МКТП за свідоцтвом № 90990. Платіж здійснюється шляхом переказу безготівкових коштів на розрахунковий рахунок або шляхом внесення готівки на розрахунковий рахунок або в касу Ліцензіара.

Згідно актів виконаних робіт на виконання Ліцензійного договору № 90990/1 від 28.05.2008р. Виконавцем «Магарач Осаюхінг» надані послуги, а Замовником - ДП «Агрофірма «Магарач» НІВІВ «Магарач» за ДСІД прийняті послуги у вигляді використання торгової марки, а саме по періодам: травень - грудень 2008 р., січень - грудень 2009 р. .

Актом перевірки встановлено, що згідно записів у журналах-ордерах та головної книзі роялті платником податків були нараховані у сумі 2772342,68 грн., курсова різниця складає 471007,08 грн., разом включено до валових витрат 3243349,76 грн., оплата роялті здійснено на суму 586582,85грн.

Як було зазначено вище, відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підставою для формування валових витрат є, зокрема, використання отриманих товарів (робіт, послуг) в господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Разом з тим, згідно з п.1.1 Контракту про сумісну інвестиційну діяльність від 19.05.1999 року сумісна діяльність організовується для закупівлі виноматеріалів, виготовлення та реалізації винної та супутньої їй продукції, а також поширення комерційних зв'язків і підвищення авторитету торгової марки "Магарач" на ринках інших країн. Сумісна діяльність організовується на базі Інституту". Згідно з Додатковою угодою від 25.02.2002р. до Контракту ДП "Агрофірма "Магарач" є правонаступником Інституту.

Згідно з п. 3.1. вищевказаного контракту ІВІВ «Магарач» внесло до спільної діяльності внесок у вигляді матеріально-технічних цінностей, послуг, професійних та інших знань, ноу-хау, прав на об'єкти інтелектуальної власності, трудових ресурсів на загальну суму 199976,10 грн. Згідно Додатка № 3 до Контракту інтелектуальна власність складається з науково-технічних розробок, нормативно-технічної документації, фірмового знаку, логотипу та науково-технічного потенціалу. Загальна вартість інтелектуальної власності у внеску Інституту згідно Додатку № 3 до Контракту складає 102 926,00 грн.

Відповідно до рішення Господарського суду АР Крим від 17.05.2012 року у справі №5002-33/6355-2010, залишеного без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року встановлено, що знак на товари та послуги «Магарач» за свідоцтвом №14090 по класу 33 МКТП від 12.11.1999 р. ввійшов до складу об'єктів інтелектуальної власності, переданих в якості вкладу з боку державної установи, яким є Інститут, в спільну діяльність та використовувався в цілях спільної інвестиційної діяльності.

Вказаним рішенням також встановлено, що на підставі додаткової угоди від 25.02.2002 року до Контракту від 19.05.1999 р., Договору від 18.03.2003 р. № 2716 та листа Інституту від 17.07.2002 р. право власності на знак для товарів і послуг «Магарач» за свідоцтвом № 14090 передано Агрофірмі «Магарач» ІВіВ «Магарач» у якості внеску до Контракту для використання виключно у спільній діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд зазначає, що ДП «Агрофірма «Магарач" ДСІД ф. «МАGARACH OU» мав право використання в господарської діяльності знак для товарів і послуг «Магарач» за свідоцтвом № 14090, оскільки зазначений знак ввійшов до складу об'єктів інтелектуальної власності, переданих в якості вкладу у сумісну інвестиційну діяльність.

Крім цього, згідно Ліцензійного договору №1а від 01.01.2009 року на використання торгового знаку "Магарач", який згідно акту перевірки також використовувався при маркуванні товару, ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» мав право безкоштовного користування торговим знаком.

Враховуючи зазначені обставини для визначення, чи використовувався торговий знак "Магарач" за Ліцензійним договором № 90990/1 від 28.05.2008 р. в господарської діяльності ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» судом була призначена експертиза. У зв'язку з несплатою вартості експертизи, матеріали справи разом з повідомленням про неможливість проведення експертизи були повернути до суду.

Слід зазначити, що Ухвалою про поновлення провадження у справі від 25.06.2012 р. від позивача були витребувані документи, які свідчать про використання торгового знаку «Магарач» за Ліцензійним договором № 90990/1 від 28.05.2008р. в господарської діяльності ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU». Разом з тим, вказані документи суду не надані.

Враховуючи обставини, встановлені актом перевірки, які не були спростовані позивачем, у ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» відсутня господарська, ділова мета при вчиненні відповідних дій що до сплати роялті за користування торговою маркою МАГАРАЧ на підставі Ліцензійного договору № 90990/1 від 28.05.2008р. та відсутня економічна вигода, оскільки використання зазначеної марки на підставі Ліцензійного договору № 90990/1 від 28.05.2008р. не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU», у зв'язку з тим, що останній згідно акту перевірки та матеріалам справи має право на користування торговим знаком МАГАРАЧ, який є вкладом інституту у сумісну інвестиційну діяльність, та на безоплатне користування торговим знаком МАГАРАЧ на підставі Ліцензійного договору №1а від 01.01.2009 року.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на рішення Господарського суду АР Крим від 17.05.2012 року у справі №5002-33/6355-2010, відповідно до якого булі визнані недійсними договори №14090 від 08.12.2003 року про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №14090 від 12.11.1999 р., укладений між ДП «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» та Дочірнім підприємством «Магарч», №14090 від 27.12.2005 року про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №14090 від 12.11.1999 р., укладений між Дочірнім підприємством «Магарч» та МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ, оскільки вказане рішення стосується передачі права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №14090 від 12.11.1999 р. Крім того, визнання вказаних договорів недійсним може свідчить про неправомірність формування валових витрат позивачем, які визначені на підставі ліцензійного договору на право користування знаком для товарів і послуг МАГАРАЧ за Свідоцтвом України №14090.

Суд зауважує, що при можливості користування знаком для товарів та послуг «Магарач» на підставі Ліцензійного договору №1а від 01.01.2009 року безоплатно, при наявності знаку на товари та послуги «Магарач» за свідоцтвом №14090 по класу 33 МКТП від 12.11.1999 р. як вкладу у сумісну діяльність у ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU», позивачем не доведено правомірність формування валових витрат по взаємовідносинам з МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ по укладеному Ліцензійному договору №90990/1 на право користування знаком для товарів і послуг МАГАРАЧ за Свідоцтвом України № 90990 (невиключна ліцензія) від 28 квітня 2008 року, неспростовний висновок податкового органу щодо непов'язаності валових витрат з господарською діяльністю ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU».

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд зазначає, що підпунктом 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державнім цільовими фондами» встановлено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків визначених п.4.3 цієї статті.

Враховуючи, що акт перевірки є належним доказом на підтвердження порушень податкового законодавства з боку позивача, приймає до уваги відсутність доказів правомірності формування валових витрат у визначені податкові періоди, суд дійшов висновку, що нарахування податку на прибуток у сумі 810837 грн. за основним платежем, внаслідок виключення зі складу валових витрат 3243349,76 грн., є обґрунтованим, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення - рішення №0000430023/0 від 17.05.2010 р., №0000430023/1 від 11.06.2010 р, №0000430023/2 від 30.08.2010 р., №0000430023/3 від 15.11.2010 р. в цій частині прийняті з дотриманням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України.

Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, правомірним є нарахування штрафних санкцій у сумі 309241,88 грн. за вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 175974,84 грн., у тому числі: за основним платежем - 58658,28 грн., за штрафними санкціями - 117316,56 грн. за податковими повідомленнями - рішеннями №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р., суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що у ході перевірки, відповідно до бухгалтерських документів синтетичного й аналітичного обліку (журнали-ордера та головна книга), а також первинними документами встановлені взаємовідносини з нерезидентом - стороною контракту про сумісну інвестиційну діяльність при участі іноземного інвестора МАGARACH OSAUHING у частині виконання умов Ліцензійного договору № 90990/1 від 28.04. 2008 р. на право користування знаком для товарів і послуг МАГАРАЧ за Свідоцтвом України № 90990 (невиключна ліцензія).

Як було зазначено вище згідно актів виконаних робіт на виконання Ліцензійного договору № 90990/1 від 28.05.2008 р. виконавцем «Магарач Осаюхінг» (МАGARACH OSAUHING) надані послуги, а Замовником -ДП АФ «Магарач» НІВіВ «Магарач» за ДСІД прийняті послуги у вигляді використання торгової марки, а саме по періодам: травень - грудень 2008 р., січень - грудень 2009 р.

Актом перевірки встановлено, що згідно записів у журналах-ордерах та головної книзі роялті платником податків були нараховані у сумі 2772342,68 грн., курсова різниця складає 471007,08 грн., разом включено до валових витрат 3243349,76 грн., оплата роялті здійснено на суму 586582,85грн.

Відповідно до акту перевірки, підставою для нарахування податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями, на думку податкового органу, є обов'язок відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та норм Конвенції Конвенція між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» утримати та сплатити до бюджету податку на доходи нерезидентів з джерелом походження з України у розмірі 10% при перерахуванні доходів в вигляді роялті на адресу нерезидента «Магарач Осаюхінг» (Естонія) за Ліцензійним договором №90990/1 від 28.04.2008 р., у зв'язку з чим податковим органом нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 58658,28 грн. за основним платежем (586582,85грн. х 10% = 58658,28 грн.)

Згідно п. 1.16 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Пунктом 1.21. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Згідно пп.13.1. ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до п.13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Суд зазначає, що згідно п. 18.1. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно ратифікована Законом України 13 вересня 1996 року368/96-ВР (надалі - Конвенція).

Згідно ст. 2 Конвенції податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема в Україні є податок на прибуток (доходи) підприємств.

Відповідно до п.1 ст.7 "Прибуток від комерційної діяльності" Конвенції прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Конвенції роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі.

Однак ці роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми роялті. Однак ці роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми роялті (ч. 2 ст. 12 Конвенції).

Таким чином, виходячи Конвенцією встановлено загальне правило, відповідно до якого оподаткування роялті здійснюється у тій Договірній Державі, до резиденту якої сплачуються роялті. Крім того, встановлено можливість оподаткування роялті в Договірній Держави власника роялті. Разом з тим, така можливість, на думку суду, є спеціальною (альтернативною) та застосовується, якщо це передбачено договором між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2008 року між МАГАРАЧ ОСАЮХІНГ (МАGARACH OSAUHING) та Державним підприємством «Агрофірма «Магарач» Національного Інституту винограду і вина «Магарач» був укладений Ліцензійний договір №90990/1 на право користування знаком для товарів і послуг МАГАРАЧ за Свідоцтвом України № 90990 (невиключна ліцензія). Предметом договору став порядок використання знаку «Магарач», для всіх товарів 33 класу, який за свідоцтвом України №90990 належить Магарач Осаюхінг. Відповідно до умов договору, укладеного строком до 19.05.2014 року Агрофірма використовує знак за винагороду, яка визначена у п.4.4. Договору та складає 0,10 євро за кожну пляшку об'ємом 0,5 л та 0,15 євро за кожну пляшку об'ємом 0,75 л. із розрахунку 0,20 євро за 1 л. товару.

Пунктом 6.7 Договору сторони домовились, що у випадку перерахування винагороди за кордон сторони керуються положеннями ч. 1 ст. 12 Конвенції між Урядом України та Урядом Естонської республіки «Про запобігання подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень від податків на прибуток та майно», що діє з 24.12.1996 року.

Таким чином, як Конвенцією та і договором чітко визначені порядок оподаткування доходів (роялті).

Відповідно до п.5 Конвенції вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує роялті, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має у Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникло зобов'язання сплатити роялті і витрати по сплаті цих роялті несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі роялті виникають у Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено ст. 23 цієї Конвенції.

Порівняльний аналіз тих статей Конвенції, якими встановлено альтернативне оподаткування доходів, дає висновку, що будь-які роялті, про які йдеться у п. 1, будуть оподатковуватися лише в тій Договірній Державі до якої вони надійшли. Відповідно до чинного законодавства стосовно юридичних осіб роялті, що сплачуються нерезидентам України, які не здійснюють в Україні діяльність через постійне представництво, при їх репатріації за межі України підлягають оподаткуванню на території Естонії.

Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.

Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Зокрема, в ст. 19 Закону України "Про систему оподаткування" зазначено, що якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналогічно ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" регламентовано, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. У разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

Таким чином, прибуток від підприємницької діяльності резидентів Естонії оподатковується лише в Естонії, оскільки підприємницька діяльність провадилась не через постійне представництво та сторони у подальшому додатковою угодою від 15.01.08 уточнили редакцію договору та безумовно підтвердили використання ч.1 ст.12 Конвенції.

Відповідно до акту перевірки до перевірки ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» надано підтвердження постійного місцезнаходження згідно з Конвенцією між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід та майно, видане нерезиденту «Магарач Осаюхінг»: довідка про резиденцію від 14.12.2009 р., видана податковим і митним департаментом Естонії, Північним податковим і митним центром VI. Вказана довідка скріплена круглою печаткою податкового і митного департаменту Естонії, Північним податковим і митним центром VI, яка прийнята до уваги дійсною перевіркою.

А згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №470 "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" довідка є єдиним доказом, необхідним для підтвердження нерезидентства, про що відповідач не заперечує.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування податкових зобов'язань у сумі 58658,28 грн. за основним платежем за спірними податковими повідомленнями - рішення, у зв'язку з чим, є неправомірним застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.9. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року у сумі 117316,56 грн.

А відтак, спірні податкові повідомлення рішення №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р. прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, у зв'язку чим, адміністративний позов цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивачем невірно визначені позовні вимоги про визнання спірних податкових повідомлень рішень недійсними, замість визнання їх протиправними, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає за можливим відповідно до ст. 11 КАС України вийти за межи позивних вимог та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р.

Щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими повідомленнями - рішеннями №0000440023/0 від 17.05.2010 р, №0000440023/1 від 11.06.2010 р, №0000440023/2 від 30.08.2010 р. №0000440023/3 від 15.11.2010 р. у сумі 1369981,50 грн., в тому числі: 913321 грн. - за основним платежем, 456660,50 грн. - за штрафними санкціями, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сума податкових зобов'язань за вказаними податковими повідомленнями - рішеннями визначена податковим органом на підставі акту перевірки та складає з податкових зобов'язань у сумі за основним платежем - 537656 грн., нарахованих контролюючим органом у зв'язку з встановлених під час перевірки порушень вимог пп. 6.1.1. п. 6.1. та пп. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: неправомірне застосування нульової ставки з ПДВ у частині здійснення експортних операцій, та 375665 грн., нарахованих контролюючим органом у зв'язку з встановленням під час перевірки порушенням п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки період виписки податкових накладних не співпадає з періодом, що перевіряється, пересвідчитися щодо неврахування зазначених податкових накладних у відповідних попередніх періодах не надається можливим.

По епізоду нарахування податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями у сумі 537656 грн. - за основним платежем, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядках 1 - 8.4 на суму 537 656 грн., у тому числі за вересень 2008 року в сумі 53 010 грн., за жовтень 2008 року в сумі 77 002 грн., за листопад 2008 року в сумі 74 199 грн., за січень 209 року в сумі 67 147 грн., за травень 2009 року в сумі 70 467 грн., за серпень 2009 року в сумі 77 068 грн., за жовтень 2009 року в сумі 57 674 грн., за листопад 2009 року в сумі 61 089 грн.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.

Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначеного закону діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

Підпунктом 7.3.1. пункту 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 6.1.1. п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

З метою оподаткування ПДВ дві чи більше особи, які здійснюють спільну (сумісну) діяльність без створення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності (п.1.2. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Така особа (просте товариство) підлягає реєстрації як окремий платник ПДВ.

Будь-якій особі, яка реєструється як платник ПДВ, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку (п.6 Наказу Державної податкової адміністрації України №79 від 01.03.00 р. "Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість").

Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до моменту анулювання реєстрації платника ПДВ (п.6.1. Наказу №79).

Використання індивідуального податкового номера, наданого при реєстрації, є обов'язковим при оформленні й користуванні всіма видами документів, які пов'язані з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану вартість, оформленні податкового кредиту (п.6.2. Наказу №79).

Крім того, при заповненні графи №9 «особа, відповідальна за фінансове врегулювання» вантажно-митної декларації, що підтверджує експортну поставку у межах договорів про спільну діяльність необхідно вказувати індивідуальний податковий номер такого договору (п.2 розділу 2 Наказу №307 від 09.07.1997 р. "Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації").

Таким чином, платник (просте товариство) при складені документів, що засвідчують поставку повинен використовувати власний індивідуальний податковий номер.

Перевіркою встановлено, що на порушення п.п.6.1.1 п.6.1 та п.п.6.2.1. п.6.2. ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями у перевіреному періоді платник неправомірно користувався пільгою по податку на додану вартість у частині застосування нульової ставки по ПДВ при здійсненні експортних операцій.

В акті ДПІ на стор.38-43 вказано, що в документах на експортну поставку (ТТН, інвойс, ВМД, контракт) відсутні індивідуальний податковий номер договору про спільну діяльність, та взагалі відсутня згадка щодо такого договору, а наведені дані ДП АФ «Магарач» НІВІВ та його індивідуальний податковий номер.

Крім того, валюта від нерезидентів на рахунки ДСІД (просте товариство) не поступала, а поступали кошти за товари в національній валюті від ДП АФ «Магарач» НІВІВ.

Отже, ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» договори з нерезидентами не укладав, експортну поставку не здійснював, валютний виторг не отримував.

Але в бухгалтерському обліку ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» відображена реалізація товарів, що в подальшому були експортовані ДП АФ «Магарач» НІВІВ (стор.43 акта).

Враховуючи викладене вище, податковий орган робить висновок, що поставку товарів ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» все ж таки здійснював, але не на експорт, а на користь ДП АФ «Магарач» НІВІВ, який в свою чергу здійснив вже експортну поставку нерезидентам.

Таким чином, згідно акту перевірки, ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» поставив товари ДП АФ «Магарач» НІВІВ на території України, а ДП АФ «Магарач» НІВІВ експортував вказані товари за межі території України.

Докази, які б спростовували обставини, встановлені актом перевірки, як і докази, укладання між ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» і ДП АФ «Магарач» НІВІВ договорів комісії і т.д. позивач суду не надав.

За таких умов ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» повинен був нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ за ставкою 20% на вартість товарів поставлених на користь ДП АФ «Магарач» НІВІВ, так як вказана поставка була здійснена на території України (п.6.1. ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Ухвалою суду від 15.04.2011 р. була призначена експертиза у справі для встановлення, чи здійснені відображені в акті перевірки експортні операції ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU», Ухвалою суду про поновлення провадження у справі від 25.06.2012 р. витребувані відповідні докази від позивача.

Разом з тим, у зв'язку з несплатою вартості експертизи матеріали адміністративної справи разом з висновком про неможливість проведення експертизи повернути до суду. Позивачем не надані будь-які докази, що експортні операції були здійснені ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» та уся експортна продукція була вироблена сторонами у договору про спільну інвестиційну діяльність.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що акт перевірки є належним доказом на підтвердження порушень податкового законодавства, приймає до уваги ту обставину, що під час перевірки було встановлено, що згідно первинних документів позивача експортні операції здійснені ДП «Агрофірма "МАГАРАЧ" НІВІВ з кодом платника ПДВ 313320601136, а не ДП «Агрофірма "Магарач" ДСІД Ф. "МАGARACH OU» з кодом 109580745, та вказані обставини не були спростовані позивачем належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про правомірність нарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 537656 грн. за податковими повідомленнями - рішеннями, які є предметом спору в цій частині.

По епізоду нарахування податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями у сумі 375665 грн. за основним платежем, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки встановлено його завищення всього у сумі 436 754 грн., в тому числі за квітень 2008 року в сумі 123 243 грн., за травень 2008 року в сумі 185 803 грн., за червень 2008 року в сумі 83 987 грн., за липень 2008 року в сумі 43 721 грн.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, зазначена в податковій накладній, яка входить в ціну придбаних товарів (робі, послуг).

З акту перевірки вбачається, що під час перевірки платником податків не надані документи та пояснення щодо включення сум податку на додану вартість, визначених у податкових накладних, виписаних у звітних податкових періодах грудня 2007 р., лютого, березня 2008 року, та включених до складу податкового кредиту звітних податкових періодів квітня, травня, червня, липня 2008 року.

Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому відповідно до норм ст. 15 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року платник податків має право на формування податкового кредиту за податковими накладними протягом 1095 днів з моменту їх виписки.

Для визначення правомірності формування позивачем податкового кредиту у звітні податкові періоди квітня, травня, червня, липня 2008 р., судом була призначена експертиза у справі. У зв'язку з несплатою вартості експертизи позивачем, матеріали адміністративної справи разом з повідомленням про неможливість проведення експертизи повернути до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Крім того, судом витребувані відповідні документи від позивача, а саме: реєстри податкових накладних з грудня по липень 2008 р. для перевірки правомірності формування платником податків податкового кредиту у квітні - липні 2008 р.

Разом з тим, вказані документи на вимогу суду не надані. Отже позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту у квітні - липні 2008 року, не спростовані висновки відповідача щодо порушення вимог п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що акт перевірки є належним доказом на підтвердження порушень вимог податкового законодавства, приймає до уваги, що позивачем не спростовані висновки акту перевірки належними та допустимими доказами, не надані відповідні докази в обґрунтування правової позиції, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування спірних податкових повідомлень рішень в частині нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 375665 грн.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд зазначає що правомірним є нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року у сумі 456660,50 грн. за податковими повідомленнями - рішеннями №0000440023/0 від 17.05.2010 р, №0000440023/1 від 11.06.2010 р, №0000440023/2 від 30.08.2010 р. №0000440023/3 від 15.11.2010 р.

А відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У судовому засіданні, яке відбулось 31.07.2012 року, оголошено вступну та резолютивну части постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанову оформлено та підписано 03.08.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в АР Крим №0000020022/0 від 17.05.2010 р., №0000020022/1 від 11.06.2010 р., №0000020022/2 від 30.08.2010 р., №0000020022/3 від 15.11.2010 р.

3. Стягнути на користь Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 гривні 70 копійок шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання уразі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.