Постанова № 25504886, 31.07.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р.Справа № 5024/682/2012 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є.О.

за участю представників :

ТОВ "Енергос" -не з'явився,

ТОВ "Херсонтрансоіл"- Харченко Д.М.(за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергос" на рішення господарського суду Херсонської області від 19 червня 2012 р. у справі № 5024/682/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансоіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергос" про стягнення 150 180,43 грн.

ВСТАНОВИЛА:

14.05.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансоіл" (далі позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергос" (далі відповідач) про стягнення 150250,86грн. (в т.ч. :139 028 грн. 34 коп. -основного боргу; 973 грн. 20 коп. -збитків з урахуванням індексу інфляції; 1 668 грн.34 коп. -3% річних; 8 510 грн. 55 коп. -пені) а також судові витрати у сумі 3005 грн.02 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав грошове зобов'язання по оплаті поставленої на виконання договору поставки нафтопродуктів 1-03/09 від 02.09.2010 р. продукції по видатковій накладній № РН- 0001120 від 05.12.2011 року на суму 139 028 грн. 34 коп (а.с. 2-4).

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 15.05.2012 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с.1).

29.05.2012 р. відповідачем надано відзив на позов, у якому заперечує проти позову та вважає позов необґрунтованим. Відповідач послався на те, що у видатковій накладній № РН- 0001120 від 05.12.2011 р., на яку посилається позивач, як на доказ здійснення поставки/ передачі продукції за договором № 1-03/09 поставки нафтопродуктів від 02.09.2010 р., у графі замовлення міститься „договір № ДГ 00000991 від 04.09.2010 р.", тобто вказано іншій договір. Крім того зазначена позивачем довіреність №155 від 05.12.2011р. яка виписана на підставі рахунку -фактури №СФ-0001117 від 05.12.2011р. не може бути належним доказам виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 1-03/09 поставки нафтопродуктів від 02.09.2010 р. (а.с. 40-43).

13.06.2012 р. позивач надав суду письмові пояснення по справі в яких з відзивом на позов не погоджується та з посиланням на приписи ст.. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що посилання на договір не є обов'язковим реквізитом видаткової накладної, а відтак остання лише засвідчує факт передачі товару, і аж ніяким чином не може слугувати доказами наявності чи відсутності між сторонами тих або інших договірних правовідносин Крім того він поставляв продукцію відповідачу по іншим накладним і відповідач частково оплачував її, а інших договорів крім договору № 1-03/09 поставки нафтопродуктів від 02.09.2010 р. між сторонами не укладалось (а.с. 49-50).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.06.2012 р. (повний текст якого підписано 20.06.2012 р. суддею Александрова Л.І.) позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суд обґрунтовано тим, що позивачем належним чином виконано умови договору, а відповідач в свою чергу умови договору не виконав в наслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію (а.с. 65-66).

05.07.2012 р. відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати повністю, прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та покласти на позивача судові витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що місцевим судом не з'ясовано обставини справи, що мають значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник також послався на те, що у справі відсутні належні докази здійснення поставки/передачі продукції за договором поставки нафтопродуктів № 1-03/09 від 02.09.2012р., видаткова накладна містить у графі замовлення інший номер договору „№ ДГ-0000091 від 04.09.2010 р." і суд не дослідив можливість здіснення позадоговірної поставки.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.07.2012 р. о 10:30 год., про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином, і колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Представник позивача просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Матеріали справи свідчать, що 02.09.2010 року між сторонами укладений договір поставки нафтопродуктів № 1-03/09 (далі - договір), згідно умов якого постачальник (позивач) зобов'язується передавати у власність покупця (відповідач), а покупець приймати та сплачувати нафтопродукти (далі продукцію), у кількості, зазначеної у замовленні покупцем, на підставах яких постачальник виставляє покупцю рахунок-фактуру та передає підтверджуючу поставку документи.

Відповідно до п. 2.2. договору покупець зобов'язується оплатити вартість продукції на умовах 100% передплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту його виставлення.

Відповідач не оспорює факт укладання з позивачем вищевказаного договору .

З наданих позивачем та наявних у справі доказів вбачається, що позивач поставив відповідачу продукцію (дизельне паливо) по видатковим накладним (а.с.52.54), а саме :

№ РН-0000871 від 16.09.2011 р. дизельне паливо у кількості 9.122 т. на суму 99749,88грн.;

№ РН-0000932 від 29.09.2011 р. дизельне паливо у кількості 8.736т. на суму 95180,25 грн.;

№ РН-0001068 від 12.11.2011 р. дизельне паливо у кількості 12.600т. на суму 136215,20 грн;

№РН-0001120 від 05.12.2011 р. дизельне паливо у кількості 12.555т. на суму 139028,34 грн...

Скаржник в апеляційній скарзі, посилається на те, що поставка дизельного пального на суму 139 028,34 грн. здійснена на підставі іншого договору ніж визначений позивачем, що підтверджується видатковою накладною № РН-0001120 від 05.12.2011р.,№1127, довіреністю № 155 від 05.12.2011 р. та рахунком -фактурою № СФ-0001117 від 05.12.2011 р.

Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів встановила наступне.

З наявної у матеріалах справи, видаткової накладної № РН- 0001120 від 05.12.2011 р., яка є доказом здійснення поставки/передачі продукції, вбачається у графі замовлення дійсно міститься посилання на договір № ДГ 00000991 від 04.09.2010 р.

Проте скаржником у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надано доказів існування між сторонами інших договірних зобов'язань з поставки дизельного пального, ніж ті що встановлені договором №1-03/09 від 02 вересня 2010 року , в т.ч. укладання договору № ДГ 00000991 від 04.09.2010 р.", тобто він не довів що вказана поставка здійснювалась позивачем за іншим договором, а позивач наполягає на тому що інших господарських відносин між сторонами не існувало.

Водночас матеріали справи в т. ч. вищезазначені видаткові накладні свідчать, що позивач поставляв відповідачу продукцію і по іншім вищевказаним накладним у яких також було зазначено як підставу поставки договір № ДГ 00000991 від 04.09.2010 р. і відповідач оплачував ці поставки.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку що поставка продукції за видатковою накладною № РН- 0001120 від 05.12.2011 була здійснена позивачем на виконання договору № 1-03/09 від 02 вересня 2010 року і що інший договір зазначено в ній помилково.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що позивачем умови договору виконані належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому за відповідачем (скаржником) виникла заборгованість по сплаті за отриману продукцію.

За таких підстав, колегія суддів апеляційної інстанції з висновками місцевого суду погоджується та вважає, що господарським судом правомірно стягнуто з відповідача сума заборгованості у розмірі 139028 грн. 34 коп. за поставлене дизельне пальне.

Згідно ст.. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія перевіривши за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та на підставі вище вказаних норм чинного законодавства дійшла висновку, що позивачем було вірно нарахована сума 1668,34 грн. 3% річних та 973,20 грн. інфляційних втрат за період з 21.12.2011 р. по 14.05.2012 р..

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі -Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наявного у матеріалах справи договору вбачається, що п. 4.2. договору сторонами було обумовлено, що у разі прострочення оплати покупцем продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

Апеляційним судом за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" було перевірено розрахунок пені наданий позивачем та встановлено, що цей розрахунок зроблено правильно.

З вищевикладеного вбачається, що місцевим судом правомірно на підставі зазначених норм та умов договору стягнуто з відповідача на користь позивача 8510,55 грн. пені.

З огляду на викладене судова колегія, дійшла до висновку, що місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам і вмотивовано задовольнив вимогу позивача про стягнення пені у визначеному позивачем розмірі.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 19.06.2012 р. у справі № 5024/682/2012 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергос" на зазначене судове рішення -без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 01.08.2012 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.