Рішення № 25504238, 30.07.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" липня 2012 р. Справа № 5019/763/12

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар'єр"

про стягнення 24 000 грн. 00 коп..

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Єфимчук Л.М.;

Григорійчук Л.Б. (довіреність № 48 від 05.05.2012р.).

Від відповідача: Тишкун П.В. (довіреність № 1 від 12.04.2012р.).

В судових засіданнях 26.06.2012р. та 23.07.2012р. оголошувалися перерви до 11.07.2012р. до 30.07.2012р. відповідно.

Суть спору: позивач - підприємець Єфимчук Людмила Миколаївна звернулася в господарський суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар'єр", в якому просить зобов'язати ТОВ "Вирівський кар'єр" поставити (продати) ПП Єфимчук Людмилі Миколаївні у власність 1 600 тонн щебеневої продукції згідно умов Договору б/н від 07.12.2010 року, стягнути 24 000 грн. 00 коп. матеріальних збитків (неодержані доходи) та судові витрати в розмірі 2 703 грн. 50 коп..

26.06.2012р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить зобов'язати ТОВ "Вирівський кар'єр" поставити (продати) ПП Єфимчук Людмилі Миколаївні у власність 1 337,8 тонн щебеневої продукції згідно умов Договору б/н від 07.12.2010 року, стягнути 20 067 грн. 00 коп. матеріальних збитків в вигляді неодержаних доходів, 2 006 грн. 70 коп. штрафних санкцій, 8 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката та 2 703 грн. 50 коп. судових витрат.

Позивач свої вимоги обґрунтовує наступним.

07.12.2010р. між сторонами укладено договір купівлі-продажу. Предметом договору є суміш щебеневої продукції в кількості 3164 тонн.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується продати, а Покупець-купити і оплатити суміш щебеневої продукції у відповідності з умовами цього договору, в кількості та за ціною, вказаними у п. 2 Договору. Загальна кількість товару згідно умов Договору становить 3164 тонн.

Згідно п.п. 2.2., 2.3 даного договору ціна однієї тонни товару становить 30 грн. 00 коп., ціна на товар є сталою і змінам не підлягає.

Під час укладання договору, як вказує позивач, сторонами договору перевірялась наявність щебеню на кар'єрі, замірялась його кількість - щебеню було достатньо для виконання зобов'язань за договором.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідно до умов даного договору позивачем переплачено 440 грн. 21 коп., що є попередньою оплатою за чотирнадцять тонн щебеню та підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та банківськими виписками по рахунку (а.с. 18-19, 40-50, 52-67).

Крім того, позивач вказує, що на виконання умов пункту 2.1. договору направляв відповідачу заявки у вигляді довіреностей на отримання продукції, претензійних листів, що неодноразово направлялись позивачем відповідачу з вимогою продати товар на виконання умов договору та у вигляді телефонних заявок.

Усі зобов'язання за умовами договору купівлі-продажу повинні були бути виконаними до закінчення дії договору, а саме до 31.12.2011р..

Однак, як стверджує позивач, станом на 27.03.2012р. відповідач не в повному обсязі виконав умови договору, а саме продав лише 1 826,2 тонн щебеневої продукції.

Оскільки, як вказує позивач, будь-яких додаткових угод до договору сторони не підписували, офіційних повідомлень зі сторони відповідача щодо неможливості виконання договірних зобов'язань не надходило - на виконання п. 3.1. договору позивачем було направлено транспортні засоби для перевезення щебеневої суміші, однак товару позивачу не надали та нічого не пояснили.

04.10.2011р. позивач отримав письмове повідомлення відповідача про відсутність щебеневої продукції на даному підприємстві (а.с. 14).

25.08.2011р. позивач отримала лист-пропозицію про зміну ціни на щебеневу продукцію (а.с. 12). Не погодившись з зазначеними в листі змінами, позивачем було надіслано лист про неможливість підписання додаткової угоди з новою ціною на товар, оскільки ціна товару за договором є сталою і змінам не підлягає.

Позивач вказує, що відповіді на свій лист не отримав, а отримав лише копію свого листа.

16.12.2011р. позивачем направлено лист-вимогу до відповідача щодо належного виконання умов договору (а.с. 25-26). Однак позивач відповіді на вказаний лист не отримав.

Позивач з метою отримання прибутку уклав договір від 01.08.2011р. з ПП Корнійчуком М.М. про перепродаж товару, купленого у ТОВ "Вирівський кар'єр" (а.с. 11) на загальну суму 72000 грн. 00 коп..

Однак, як вказує позивач, в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу, позивач не мав можливості поставити товар ПП Корнійчуку М.М., в зв'язку з чим позивач отримав від останнього лист-претензію про розірвання договору (а.с. 17).

Таким чином, позивач мав на меті придбати у відповідача товар на загальну суму 48 800 грн. 00 коп. та продати його ПП Корнійчуку М.М. за 72 000 грн. 00 коп., при цьому позивач мав одержати дохід в сумі 24 000 грн. 00 коп., а оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки 1 337,8 тонн товару, то розмір неодержаних доходів становить 20 067 грн. 00 коп..

Крім того на підставі статтей 549 та 611 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 5% штрафу в розмірі 2 006 грн. 70 коп..

22.06.2012р. відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог, в задоволенні позову просить відмовити.

10.07.2012р. відповідач подав заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, в якому заперечує проти уточнених позовних вимог, в задоволенні позову просить відмовити.

23.07.2012р. позивач подав обґрунтування позовних вимог, в яких, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить позов задоволити в повному обсязі.

30.07.2012р. відповідач подав заперечення, в яких просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 30.07.2012р. позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, а представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позов.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.12.2010р. між ТОВ "Вирівський кар'єр" (продавець) та підприємцем Єфимчук Людмилою Миколаївною (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (надалі - Договір; а.с. 8-9), відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити і оплатити її у відповідності з умовами цього Договору, в кількості і за ціною, вказаними в пункті 2 Договору.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в заявках, вказується в видаткових накладних та інших товаросупровідних документах. Загальна кількість товару становить 3 164 тонн.

Відповідно до пунктів 2.2. та 2.3. Договору ціна однієї тонни товару визначається з урахуванням навантаження та ПДВ і становить 30 грн. 00 коп., ціна на гранітну щебеневу продукцію є твердою і змінам не підлягає.

У відповідності до пункту 2.4 Договору розрахунки покупця з продавцем за товар здійснюються шляхом безготівкового зарахування на банківський рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка отриманого від продавця.

Згідно з умовами пункту 3.1 Договору поставка товару здійснюється шляхом самовивозу автомобільним транспортом.

01.08.2011р. позивач з метою отримання прибутку уклав договір з ПП Корнійчуком М.М. про перепродаж товару, купленого у ТОВ "Вирівський кар'єр" (а.с. 11) на загальну суму 72000 грн. 00 коп..

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору, він сплатив відповідачу 66 789 грн. 63 коп. за відпущений раніше щебінь, що підтверджується актами звірки, підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток сторін, а відповідачем, в свою чергу, на виконання умов Договору, відпущено позивачу 1 826,2 тонн щебеневої продукції, в зв'язку з чим у нього залишилася переплату в сумі 431 грн. 46 коп..

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, претензіями, в яких вимагав виконати умови Договору, а також неодноразово направляв транспортні засоби до відповідача на загрузку, на підтвердження чого позивач надає відповідні акти (а.с. 108-110), однак відповідач не відпускав позивачу товар.

Таким чином, непоставленою залишилася щебенева продукція по Договору в розмірі 1337,8 тонн, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 20 067 грн. 00 коп. як неотриманні доходи по договору поставки товару від 01.08.2011р. укладеного з Корнійчуком М.М..

Крім того, на підставі статті 549 та 611 ЦК України позивач за невиконання умов Договору нарахував відповідачу 5% штрафу в розмірі 2 006 грн. 70 коп..

Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог обґрунтовуючи це тим, що позивачем не виконано умови Договору щодо погодження кожної партії товару в заявці та не здійснено 100% попередньої оплати вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка отриманого від продавця, в зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок щодо поставки щебеневої продукції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в заявках, вказується в видаткових накладних та інших товаросупровідних документах. Загальна кількість товару становить 3 164 тонн.

У відповідності до пункту 2.4 Договору розрахунки покупця з продавцем за товар здійснюються шляхом безготівкового зарахування на банківський і рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка отриманого від продавця.

Таким чином, для того щоб відповідач виконав свої зобов'язання по Договору щодо відпуску позивачу товару необхідне виконання двох вимог, а саме: погодження кожної партії товару в заявці та 100% попередня оплата вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка отриманого від продавця.

Суд не бере до уваги твердження позивача проте, що на виконання умов пункту 2.1. договору позивач направляв відповідачу заявки у вигляді довіреностей на отримання продукції, претензійних листів, які неодноразово направлялись позивачем відповідачу з вимогою продати товар на виконання умов договору, та у вигляді телефонних заявок.

Умовами пункту 2.1. Договору не визначено форму заявки - чи має вона бути оформлена в письмовій формі чи допускається усна форма заявки, однак суд наголошує на наступному.

З аналізу пункту 2.1. Договору вбачається, що заявка є формою погодження сторонами Договору асортименту, кількості та строків відпущення товару.

Довіреності на отримання продукції не є заявкою в розумінні пункту 2.1. Договору, оскільки вони виданні безпосередньо позивачем і встановлюють тільки факт одноособового визначення позивачем асортименту та кількості товару, який нібито мав відпустити йому відповідач.

Претензії та листи позивача адресовані відповідачу, в яких позивач вимагає від відповідача виконання умов Договору, не можна розцінювати як заявку передбачену пунктом 2.1. Договору, оскільки вони, за своєю правовою природою, є реагуванням позивача на факт нібито не виконання відповідачем умов Договору, і ні в якому разі не підтверджують факт погодження сторонами асортименту, кількості та строків відпущення товару по Договору.

Щодо усних заявок на відпуск товару зроблених позивачем в телефонному режимі суд наголошує на тому, що про даний факт позивач вказує в письмових обґрунтуваннях позовних вимог, проте, в розумінні статтей 33-34 ГПК України, не підтверджує його жодними належними та допустимими доказами.

Стосовно тверджень позивача, що факт переплати позивачем 431 грн. 46 коп. свідчить про попередню оплату за щебеневу продукцію та підтверджується банківськими виписками (а.с. 40-50) та актами звірки (а.с. 52-67) суд зазначає наступне.

Суд не бере до уваги подані позивачем банківські виписки як належні та допустимі докази, оскільки на них відсутні будь-які підписи посадових осіб та відтиски печаток банківської установи тощо, які б, в свою чергу, могли свідчити про підтвердження банківською установою відповідності вказаних у них даних, щодо банківських операцій, дійсності.

Крім того, слід зазначити те, що факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань відповідно до умов договорів, укладених цим суб'єктом з іншими суб'єктами господарювання, повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Такий документ має містити обов'язкові реквізити, зокрема найменування особи (юридична або фізична), яка склала документ, найменування документа, дату і місце складання, зміст та обсяг операції, одиницю її виміру, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу - ініціатора здійснення операції; найменування одержувача коштів, номер(и) рахунку(ів) та є підставою для відображення фінансової операції в системі автоматизації банку.

Акти звірки розрахунків не мають юридичної сили доказу наявності чи відсутності обов'язку сплатити грошові кошти, а тим більше поставити певну продукцію, натомість, у розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків.

Слід також зазначити, що пунктом 2.4 Договору передбачає 100% попередню оплату вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка отриманого від продавця, однак в матеріалах справи відсутні рахунки виписані відповідачем на здійснення позивачем попередньої оплати.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 4 статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно чатини 1 статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що позивачем не виконано умови Договору щодо узгодження кожної партії товару в заявці та 100% попередньої оплати за товар, а відтак в суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача щодо зобов'язання ТОВ "Вирівський кар'єр" поставити (продати) ПП Єфимчук Людмилі Миколаївні у власність 1 337,8 тонн щебеневої продукції згідно умов Договору б/н від 07.12.2010р..

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 067 грн. 00 коп. матеріальних збитків в вигляді неодержаних доходів суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

За приписами частини 1 статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За змістом статтей 224, 225, 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, за загальними принципами цивільного та господарського права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З матеріалів справи та вищевикладеного вбачається, що відповідачем не порушено умов договору купівлі-продажу від 07.12.2010р., а відтак в суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 20 067 грн. 00 коп..

На рахунок вимог позивача щодо стягнення на підставі статтей 549 та 611 ЦК України з відповідачу 5% штрафу в розмірі 2 006 грн. 70 коп. суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Однак, сторони в Договорі жодним чином не обумовили забезпечення зобов'язання у формі штрафу в розмірі 5%, та й взагалі не визначили жодного виду забезпечення зобов'язання передбаченого статтею 546 ЦК України.

На підставі вищевикладеного вимоги позивача про стягнення з відповідача 5% штрафу в розмірі 2 006 грн. 70 коп. безпідставні та необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.

Відповідно до статтей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу господарський суд, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, в сукупності всього вищевказаного господарським судом Рівненської області не встановлено достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позову підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар'єр", а відтак суд прийшов до висновку, що доводи позивача, які викладені у позовній заяві спростовуються наведеними вище правовими нормами та матеріалами справи, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 49 ГПК України визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі частини 1 та 5 статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позу відмовити.

Суддя Горплюк А.М.

Рішення підписане суддею "02" серпня 2012р..