Рішення № 25503610, 26.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/7859-2012 26.07.12

За позовомВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»доПублічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»простягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Макєєв В. М., за довіреністю,від відповідача: Мороз В. В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»(далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 24.113,00 грн., 3 % річних у розмірі 1.341,74 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2.700,66 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування в розмірі 24.113,00 грн., внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 24.113,00 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/7859-2012 та призначено до розгляду на 02.07.2012.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався в зв'язку з необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на невідповідність між строком дії зобов'язань позивача щодо виплати страхового відшкодування за Договором від 24.11.2008 та датою заявленої вимоги про їх виконання; неналежне оформлення звіту про розмір заподіяної шкоди від 13.05.2009 № АА2584СВ-13.05/2, а також щодо виплати страхового відшкодування неуповноваженій особі.

У судовому засіданні 26.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»та ОСОБА_3 (далі -страхувальник) 24.11.2008 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 882 (далі -Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Форд Фієста»державний номер НОМЕР_1 (належним чином завірена копія зазначеного Договору міститься в матеріалах справи). Відповідно до умов зазначеного Договору вигодонабувачем було визначено АКБ «УкрСоцБанк».

Як встановлено судом, в місті Києві 03.05.2009 на вул. Заболотного сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Форд Фієста»державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності страхувальнику та перебував під його керуванням та транспортного засобу марки «Мерседес», д.н. НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_4 та перебував під його керуванням.

Постановою Голосіївського районного суду від 06.05.2009 у справі № 3-5374/12 ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Форд Фієста»державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності страхувальнику.

З метою визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Форд Фієста»державний номер НОМЕР_1, позивач замовив у ТОВ «Гарант-АСІСТАНС»звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Згідно з звітом № АА2584СВ-13.05/2 від 13.05.2009 вартість матеріального збитку в результаті ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 24.902,26 грн. Судом установлено, що повноваження експерта ТОВ «Гарант-АСІСТАНС»підтверджуються наявною в матеріалах справи копією кваліфікаційного свідоцтва оцінювача від 04.04.2008 № 6363, чим спростовуються заявлені доводи відповідача.

Зазначена вище подія (ДТП) була визнана страховим випадком, про що позивачем 01.09.2009 було складено страховий акт.

Відповідно до страхового акту від 01.09.2009 № СТО-09-5485/1, страхового акту № СТО-09-5485/2 від 04.12.2009 та на підставі заяви страхувальника позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 24.113,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16103 від 01.10.2009 та реєстром № 3696 відповідно до яких було виплачено ОСОБА_3 20.430,88 грн. та платіжне доручення № 862 від 20.01.2010 відповідно до якого було здійснено доплату страхового відшкодування у розмірі 3.682,12 грн.

Доводи відповідача про те, що страхове відшкодування здійснено позивачем неуповноваженій особі визнаються судом необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування»здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з п. 2.13.3 Договору якщо страхувальником призначений вигодонабувач страховик сплачує страхове відшкодування вигодонабувачу. При цьому інший порядок сплати страхового відшкодування визначається на підставі окремого листа вигодонабувача. Враховуючи зазначені положення Договору, вигодонабувач (АКБ «Укрсоцбанк») листом від 05.02.2009 повідомив страховика про повне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Договором кредиту № 030.29-50/1165-А від 26.11.2006.

Враховуючи те, що свої зобов'язання за Договором кредиту № 030.29-50/1165-А ОСОБА_3 виконав, суд вважає, що страхове відшкодування було правомірно виплачено позивачем страхувальнику, а не вигодонабувачу.

Судом також установлено, що транспортний засіб марки «Мерседес», д.н. НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_4, що на час скоєння ДТП перебував під його керуванням, застраховано у відповідача згідно полісу № ВС/3136498, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ, який знаходиться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу № 09-06-02/11324 від 01.06.2010 про виплату страхового відшкодування у розмірі 24.113,00 грн., яка була отримана уповноваженим представником відповідача 07.06.2010.

Як визначено у п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Проте станом на час звернення позивача з позовом до суду відповіді на зазначену заяву відповідачем не надано, виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди"визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, суд встановив, що відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза -це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну - 25.500 грн., розмір франшизи становить 510,00 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування.

З урахуванням наведеного суд, враховуючи встановленні обставини справи та ліміт відповідальності відповідно до полісу обов'язкового страхування, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 24.113,00 грн. підлягають задоволенню частково, за вирахуванням встановленого розміру франшизи 510,00 грн. Відтак сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 23.603,00 грн.

Враховуючи порушення відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача крім суми основної заборгованості, також інфляційні втрати у розмірі 2.700,66 грн. та 3 % річних у розмірі 1.341,74 грн. за період з 08.07.2010 по 14.05.2012.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 ГК України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування склала 23.603,00 грн., за перерахунком суду стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1.313,26 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2.643,54 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача стосовно невідповідності між строком дії зобов'язань позивача щодо виплати страхового відшкодування за Договором від 24.11.2008 та датою заявленої вимоги про їх виконання спростовуються наявними матеріалами справи, а саме Договором № 882 від 24.11.2008 у відповідності до п. 1.9 якого строк дії договору визначено з 28.11.2008 до 27.11.2009, зазначений у п. 1.10 період дії Договору в частині зобов'язань страховика де зазначено період з 28.11.2008 по 27.11.2008 має характер описки, що підтверджується наданою позивачем довідкою, яка знаходиться в матеріалах справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 102 код ЄДРПОУ 22868348) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) страхове відшкодування в розмірі 23.603 (двадцять три тисячі шістсот три) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1.313 (одна тисяча триста тринадцять) грн. 36 коп., 2.643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 54 коп. інфляційних втрат та 1.577 (одна тисяча п'ятсот сімдесят сім) грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.07.2012.

Суддя Ониськів О.М.