Постанова № 25498991, 09.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2012 р. Справа № 1/6

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Акулової Н.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Гелетка О.В. -керівник;

Відповідача: Волощука В.В. дов. від 16.03.2012 року;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 року

у справі № 1/6 господарського суду Чернівецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»

до публічного акціонерного банку «Енергобанк»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації

про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до публічного акціонерного банку «Енергобанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, просило визнати за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»; витребувати із чужого незаконного володіння у публічного акціонерного банку «Енергобанк»зазначене нежитлове приміщення та передати його у користування, володіння та розпорядження товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»; зобов'язати Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстраційний запис у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, здійснений 17.02.2006 року на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006 року № 353; зобов'язати Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації зареєструвати у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»на підставі свідоцтва про право власності на зазначене нежитлове приміщення, виданого 28.12.2000 року на підставі рішення Чернівецької міської ради від 19.12.2000 року № 941/24 (т. 1, а.с. 4-6).

Справа слухалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010 року у справі № 1/6 (суддя Желік Б.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2010 року (головуючий Галушко Н.А., судді Краєвська М.В., Орищин Г.В) (т. 1, а.с. 113-116) у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 63-64).

Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2010 року (головуючий Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.) рішення господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2010 року у справі № 1/6 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області (т. 1, а.с. 135-139).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011 року у справі № 1/6 (суддя Дутка В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року (головуючий Процик Т.С., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.) (т. 1, а.с. 238-244) у задоволенні позову відмовлено частково, відмовлено у задоволенні позову в частині визнання за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»; витребувано з чужого незаконного володіння акціонерного банку «Енергобанк»нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Садова,1-А загальною площею 215,4 кв. метри та передано його у користування, володіння та розпорядження товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»; у решті позову провадження у справі припинено (т. 1, а.с. 184-186).

Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2011 року (головуючий Козир Т.П., судді Губенко Н.М., Кролевець О.А.) рішення господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року у справі № 1/6 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області (т. 1, а.с. 135-139).

Заявою від 09.12.2011 року № 90 про зменшення розміру позовних вимог товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Юніс», просило визнати за ним право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»та витребувати його із чужого незаконного володіння у публічного акціонерного банку «Енергобанк»і передати позивачу у користування, володіння та розпорядження (т. 2, а.с. 68).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011 року у справі № 1/6 (суддя Паскарь А.Д.) позов задоволено частково, визнано за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю, вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 94-95).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 року (головуючий Мурська Х.В., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) рішення господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011 року у справі № 1/6 скасовано в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»про визнання права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) загальною площею 215,4 кв. м., яке розташоване за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А» та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог; в решті судове рішення залишено без змін (т. 2, а.с. 137-144).

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги щодо спірного майна позивачем пред'явлено за межами трирічного строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»звернулося з касаційною скаргою, просило постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 року скасувати, рішення господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011 року у справі № 1/6 залишити в силі.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/501 від 07.07.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Акулова Н.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 09.07.2012 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 19 грудня 2000 року № 941/24 позивачу було видано свідоцтво про право власності від 28 грудня 2000 року на спірний павільйон для літньої торгівлі, літ «А», загальною площею 215,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Садова, № 1-А, яке зареєстроване за ним в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації 04.04.2001р. за № 655 (а.с.22, т. 1).

Рішенням від 16 січня 2006 року у справі № 8/838 господарським судом міста Києва задоволено зустрічний позов акціонерного банку «Енергобанк»до виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»і товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»та визнано недійсним вищезгадане свідоцтво про право власності товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»на павільйон для літньої торгівлі. Цим же рішенням господарським судом визнано право власності на зазначене майно за виробничо-комерційним колективним підприємством «Віраж»(а.с.а.с.23-25, т І).

15 лютого 2006 року між виробничо-комерційним колективним підприємством «Віраж»(продавцем) і акціонерним банком «Енергобанк»(покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, за яким спірне майно перейшло у власність акціонерного банку «Енергобанк», про що в Реєстр прав власності 17 лютого 2006 року було внесено запис за порядковим номером 655, що підтверджується відміткою Чернівецького КОБТІ на договорі, який є дійсним (а.с.26, т. 1).

Вказаний договір укладений у межах ліквідаційної процедури, застосованої до виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»відповідно до постанови господарського суду Чернівецької області від 18.03.2003 року у справі про банкрутство № 4/216/б.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2006 року у справі № 8/838 рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2006 року в частині зустрічного позову скасовано, справу передано на новий розгляд з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права (а.с. 29, т. 1).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2008 року у справі № 8/838-12/166-18/442 припинено провадження у справі за позовом виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»до акціонерного банку «Енергобанк»про визнання недійсним договору застави від 21.01.1998 року та за зустрічним позовом акціонерного банку «Енергобанк»до виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»та товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»про визнання недійсними передачі в статутний фонд майна, що знаходиться в заставі, установчого договору та свідоцтва про право власності.

Судом апеляційної інстанції також достовірно встановлено, що спірне майно, яке належало позивачу на підставі Свідоцтва про право власності від 28 грудня 2000 року, вибуло з його володіння відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 16 січня 2006 року у справі № 8/838, яке скасовано у касаційному порядку 16.11.2006 року, а відтак, не набрало законної сили.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею у зв'язку з прийняттям судового рішення від 16.01.2006 року у справі № 8/838, яким, зокрема, визнано недійсним свідоцтво про право власності на майно позивача та визнано право власності на спірне майно за виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж», а останній в процесі судової ліквідаційної процедури продав майно акціонерному банку «Енергобанк».

Відповідно до п. 4.9. договору купівлі-продажу від 15.02.2006 року, укладеного між виробничо-комерційним колективним підприємством «Віраж»(продавцем) і акціонерним банком «Енергобанк»(покупцем), право власності у покупця виникає з моменту державної реєстрації та повного розрахунку покупця за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація зазначеного договору проведена 17.02.2006 року в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації, а розрахунок в сумі 1 260 000 грн. здійснено на підставі платіжного доручення від 16.02.2006 року № 5 (а.с.154, т. 1).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звертався з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006 року недійсним, однак у зв'язку з ліквідацією виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»ухвалою господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007 року провадження у справі № 9/120 припинено (а.с.181, т. 1).

З урахуванням фактичних обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір купівлі-продажу спірного майна, на підставі якого за відповідачем зареєстроване право власності, є дійсним.

В силу вимог ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо, зокрема, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Фактичні обставини справи свідчать й про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Однак, відповідач не знав і не міг знати, що придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки судове рішення про визнання права власності продавця (виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж») на майно в подальшому, після продажу майна відповідачеві, було скасоване в касаційному порядку. Таким чином, правова підстава визнання права власності на спірне майно за виробничо-комерційним колективним підприємством «Віраж»та відчуження такого майна згодом відпала, про що відповідач не знав і не міг знати на час придбання спірного майна.

Пунктом 7 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначається правовий режим власності. В свою чергу, цивільне законодавство визначає способи набуття майна тими чи іншими особами у власність. Майно, набуте особою за вказаними у законодавстві підставами, вважається належним цій особі. Майно може належати лише власнику, який має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також вимагати від інших осіб, аби ті не перешкоджали йому у здійсненні його права.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначена норма узгоджується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, згідно якої права та законні інтереси суб'єкта господарювання у разі їх порушення можуть бути захищені шляхом визнання наявності права.

Потреба у пред'явленні позову про визнання права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника піддається сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Відповідно до норм ст. 392 Цивільного кодексу України предметом позову про визнання права власності є вимога позивача про визнання його права власності на майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст. 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як один із способів захисту цивільних прав та інтересів особи.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частин 2, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 20.12.2006 року звернувся до Чернівецького обласного комунального бюро технічної інвентаризації з заявою про скасування реєстрації права власності за виробничо-комерційним колективним підприємством «Віраж»у зв'язку з тим, що справу № 8/838 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Натомість позивач отримав відповідь від 10.01.2007 року про те, що право власності на павільйон для літньої торгівлі зареєстровано за акціонерним банком «Енергобанк»на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006 року.

Після цього позивач звертався з позовом (позовна заява від 03.08.2007 року) до виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»та акціонерного банку «Енергобанк»про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, однак у зв'язку з ліквідацією виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»ухвалою господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007 року провадження у справі 9/120 припинено, а тому відсутні підстави для перереєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»за Свідоцтвом про право власності від 28.12.2000 року з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 16.11.2006 року (а.с.157,180, т. 1).

Крім того, позивач, звертаючись з позовом до виробничо-комерційного колективного підприємства «Віраж»та акціонерного банку «Енергобанк»про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006 року недійсним посилався, зокрема, на постанову Вищого господарського суду України від 16.11.2006 року у справі № 8/838, якою було скасовано рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2006 року у цій справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що позивач був ознайомлений із змістом договору купівлі-продажу спірного нерухомого нежитлового приміщення від 15.02.2006 року, реєстровий номер 353.

Враховуючи вищевикладене, доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що початок перебігу строку потрібно вести з дня, коли господарський суд міста Києва прийняв ухвалу про припинення провадження у справі № 8/838-12/166-18-442, оскільки право на пред'явлення позову у позивача виникло саме з моменту прийняття Вищим господарським судом України постанови від 16.11.2006 року у справі № 8/838.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач, маючи процесуальну можливість подати позовну заяву до закінчення передбаченого законом строку, був зобов'язаний вжити всіх заходів для вчинення цієї процесуальної дії, проте, відповідних заходів для цього не вжив, звернувся до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку позовної давності, поважних причин пропуску строку давності не навів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо спірного майна позивачем пред'явлено за межами трирічного строку позовної давності.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності (Постанова Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до необгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Юніс»(м. Чернівці, вул. Сагайдачного, 17/3, код 14258104) права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі), розташоване по вул. Садовій, 1-А, м. Чернівці, загальною площею 215,4 м 2.

З врахуванням наведеного судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який переглянув справу відповідно до вимог ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, ретельно дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс», оскільки судом апеляційної інстанції було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Юніс»залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 року у справі № 1/6 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Н.В. Акулова

О.О. Євсіков