Постанова № 25496954, 24.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2012 року № 2а-6021/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши уписьмовому провадженні адмінінстративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Пілснер Україна" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №0002492202 від 25.04.2012

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач -дочірнє підприємство «Пілснер Україна»- звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по проведенню позапланової невиїзної перевірки Дочірнього підприємства «Пілснер Україна»з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Інфосервіском»за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 06.04.2012, скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2012 №0002492202.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні податкове повідомлення-рішення винесено неправомірно, оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Інфосервіском»підтверджено первинною документацією, у зв'язку з чим є підстави для його скасування. Також позивач зазначає, що у відповідача взагалі були відсутні підстави для проведення позапланової перевірки.

Відповідач -Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позапланова перевірка проведена на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, оскільки на запит про надання інформації позивачем не було надано пояснення та їх документальне підтвердження щодо порядку відображення в бухгалтерському та податковому обліках господарських операцій з ТОВ «Інфосервіском». Також відповідач зазначив, що позивачем порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а»п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 581 952,0 грн.

Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання 16.07.2012 не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

16.07.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Представники позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи не прибув в судове засідання, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,

В С Т А Н О В И В:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства «Пілснер Україна»з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Інфосервіском»за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 06.04.2012 №228/2202/25396325 (далі -акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а»п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 581 952,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2012 №0002492202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 372 928,0 грн. (за основним платежем 1 581 952,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 790976,0 грн.).

Судом встановлено, що вказану перевірку Дочірнього підприємства «Пілснер Україна»проведено на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 03.04.2012 №173.

Згідно п. 79.1 ст. 79 податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 03.04.2012 №59/22-2 та повідомлення від 03.04.2012 №27/22-2 про підписання акту документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності, зокрема, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що 10.02.2012 відповідачем направлено позивачу запит №1577/10/23-410 про надання інформації по господарським взаємовідносинам, зокрема, з ТОВ «Інфосервіском».

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач листом від 20.02.2012 №19 зазначив, що відповідачем не вказано у запиті норму закону відповідно до якої, податковий орган має право вимагати від платника податку зазначеної інформації та документів та витребувану інформацію не надав.

Враховуючи, що позивачем не надано пояснення та їх документальні підтвердження по господарським відносинами з ТОВ «Інфосервіском»на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, оскільки позивач був належним чином повідомлений про проведення вказаної перевірки, суд дійшов висновку, що Відповідач при проведенні перевірки, діяв відповідно до наданої йому компетенції, у спосіб визначений чинним законодавством України.

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а»п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 581 952,0 грн. оскільки відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені на користь ТОВ «Інфосервіском», договори з якими на думку відповідача є нікчемними.

Зокрема в акті перевірки зазначено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби отримано від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби акт за № 1432/3-23-40/37414440 від 28.11.2011 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інфосервіском», щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за червень - вересень 2011 року, згідно якого встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Інфосервіском»при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) по контрагентам, серед яких ДП «Пілснер Україна», що мало взаємовідносини з ТОВ «Інфосервіском»у липні, серпні, вересні 2011 року.

Також, від ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано висновок від 23.11.2011 року №6176/26-1/30 щодо наявності ознак „фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ „Інфосервіском" та довідку від 23.11.2011р. №6175/261/52 про не встановлення місцезнаходження платника податків за юридичною адресою: м. Київ, вул. Гайдара, буд.27/А, оф.123.

Виходячи із зазначеної інформації в акті за № 1432/3-23-40/37414440 від 28.11.2011 встановлена відсутність реального здійснення правочинів між ТОВ „Інфосервіском" та його контрагентами.

Крім того до перевірки взята інформація, яка наведена в акті від 22.02.2012 № 935/23-3/35922600 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Вікмон», щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, під час проведення якої встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано службову записку від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 14.02.2012 р. № 1732/вп/26-06/30, де повідомлено, що в ході відпрацювання підприємств ймовірних «податкових ям»що доведені ДПА України, встановлено та опитано директора ТОВ «БК «Вікмон», громадянина Чигур І.М., який пояснив, що не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства. За результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності встановлено відсутність трудових ресурсів (загальна чисельність працюючих 1 чол.), виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, (декларація на прибуток), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Інфосервіском»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Інфосервіском». Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Інфосервіском»та його контрагентами є нікчемними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими право чинами.

Листом Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом".

Враховуючи викладене, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «Інфосервіском»та ТОВ «БК «Вікмон»не є належними доказами по справі, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (замовник) та ТОВ «Інфосервіском»(виконавець) укладено договір від 28.06.2011 №28-06 про надання послуг, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник доручає. А виконавець бере на себе зобов'язання по розміщенню реклами Замовника та його продукції (та/або послуг) в друкованих засобах масової інформації (журнали, газети і т.д.), в Інтернеті (розробка веб-сайтів, рекламних багерів та їх розміщення в сеті Інтернет), та/або інших засобах масової інформації.

Згідно п. 3 договору при завершенні кожної окремої роботи сторони складають двосторонній акт виконаних робіт, який є підтвердженням того, що роботи виконані в повному обсязі, якісно в строк, і повністю задовольнили вимоги Замовника (пп. 3.1). замовник здійснює оплату послуг Виконавця після підписання акта виконаних робіт шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Сторони домовились, що розрахунки можуть здійснюватись також у вексельній формі, або іншими передбаченими законодавством України шляхами (пп. 3.2).

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Інфосервіском»(виконавець) укладено договір від 29.06.2011 №29/06, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, які цікавлять Замовника і які визначені у цьому договорі (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 6 Договору замовник за цим договором виплачує виконавцю плату за надання послуг. Плата за послуги визначається у актах виконаних робіт. сума договору складається з сум всіх актів виконаних робіт за цим договором. Сторони домовились, що розрахунки можуть здійснюватись у вексельній формі, або іншими передбаченим законодавством України шляхом (пп. 6.1 Договору). Підставою для оплати є акт виконаних робіт, а у випадку доопрацювання результатів-досліджень -акт здавання-приймання доопрацювання.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «Інфосервіском»(експедитор) укладено договір від 29.06.20911 №29-06 на перевезення вантажів, згідно умов якого «експедитор»зобов'язується надати «замовнику»послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом згідно заявки наданої в письмовій чи усній формі на умовах викладених у цьому договорі.

Відповідно до п.2. Договору замовник, зокрема, зобов'язується вірно заповнити всі необхідні документи, які супроводжують замовлення та оформити товаротранспортні документи та інші документи на вантаж необхідні для безперешкодного перевезення і троки та на умовах визначених цим договором.

Згідно п. 4.1 Договору розрахунки за надані товаротранспортні послуги проводяться після підписання актів виконаних робіт.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «Інфосервіском»(виконавець) укладено договір від 30.06.2011 №06-11, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги з мерчендайзингу товару.

Відповідно до п. 4 даного договору, вартість послуг, що надається Виконавцем замовнику протягом періоду дії даного договору складає 235 000,00 грн. у т.ч. ПДВ на місяць. Оплата за послуги, що надаються здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця або взаємозаліком. Після закінчення звітного періоду сторони протягом 10 календарних днів складають та підписують акт виконаних робіт.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаних договорів сторонами укладено та підписано наступні документи:

- акти виконаних робіт,

- рахунки,

- калькуляцію,

- податкові накладні,

- реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження оплати послуг, відповідно до умов вказаних договорів.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано товаротранспортних документів (товаротранспортні накладні, довіреності на отримання товару, акти приймання-передачі товару), наявність яких визнана обов'язковою умовами договору від 29.06.20911 №29-06 на перевезення вантажів та передбачена ст. 9 Закону № 1955-IV.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність руху коштів та товаротранспортних документів суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначений спірний договір є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірних договорів, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 581 952,0 грн. є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідачі, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій при проведенні позапланової невиїзної перевірки Дочірнього підприємства «Пілснер Україна»з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Інфосервіском»за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятого податкового повідомлення -рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда