Постанова № 25496817, 20.07.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/1617/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2012 року

м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Марина П.П.

суддів Левчук О.А.

Стеценко О.О.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, треті особи -ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, треті особи -ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 незаконно звільнено з посади заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю, оскільки Державне казначейство України не ліквідовано, а реорганізовано внаслідок перетворення в Державну казначейську службу України, тому наказ №197-к від 20.12.2011 року підлягає скасуванню і тому є всі підстави для поновлення позивача на державній службі, а внаслідок моральних страждань причиною яких стало звільнення позивача з роботи, Головне управління Державної казначейської служби України повинно відшкодувати на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Представник позивача на позовних вимогах наполягала та просила задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовні заяві та поясненнях.

Представник відповідачів - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України адміністративний позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 119-123), оскільки вивільнення позивача, посаду якої скорочено, проведено з дотриманням процедури, встановленої чинним законодавством та вжито всіх можливих заходів для подальшого працевлаштування ОСОБА_2, а посилання останньої на те, що організацію не ліквідовано, а реорганізовано внаслідок перетворення, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки цей факт підтверджується внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 27.12.2011 року запису №15561110042023129 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи -Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (код ЄДРПОУ 23213460) в результаті ліквідації, а тому вимоги позивача є необґрунтованими, а наказ про звільнення відповідає вимогам чинного законодавства.

Треті особи - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, до канцелярії суду подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, у зв'язку з великою завантаженістю та необхідністю постійної присутності на робочому місці, пояснень стосовно предмету спору не надали.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідачів, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно наказу начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області №179-к від 29.09.2009 року ОСОБА_2 призначено з 29.09.2009 року на посаду заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області як таку, що успішно пройшла стажування, одночасно звільнивши її з посади начальника Управління обслуговування кошторисів розпорядників коштів державного бюджету та інших клієнтів Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (а.с.56).

Відповідно до наказу першого заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області від 18.02.2010 року №19-к «Про переміну прізвища ОСОБА_2», на підставі заяви ОСОБА_2 від 18.02.2010 року, свідоцтва про зміну імені 1-ЖД НОМЕР_1, виданого першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 09.02.2010 року, паспорта КМ НОМЕР_2, виданого Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 17.02.2010 року, у зв'язку зі зміною прізвища ОСОБА_2, заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в одеській області, в подальшому визначено вважати ОСОБА_2.

13.08.2010 року, згідно наказу №246-в «Про відпустку ОСОБА_2», на підставі заяви ОСОБА_2 від 13.08.2010 року, свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції І-ЖД НОМЕР_3 від 10.08.2010 року, позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.08.2010 року по 19.05.2013 року (а.с.124).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085, постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 року №346 «Про ліквідацію урядових органів», наказу Міністерства фінансів України від 30.04.2011 року №574 «Про заходи щодо ліквідації Державного казначейства України»та наказу Державного казначейства України від 05.05.2011 року «Щодо ліквідації Державного казначейства України»територіальні органи Державного казначейства України відповідно до переліку, визначеному у вищезазначеному наказі ДКУ ліквідовано (а.с. 174-175).

За результатами процедури ліквідації юридичної особи, державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Одеської міської ради проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи -Головного управління Державного казначейства України в Одеській області шляхом ліквідації, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №15561110042023129 (а.с. 169).

Відповідно до наказу Державного казначейства України від 06.05.2011 року №118 «Про заходи щодо ліквідації територіальних органів Державного казначейства»25.05.2011 року ОСОБА_2 листом №03-04/227-10033 від 16.05.2011 року попереджено про ліквідацію Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та звільнення з займаної посади у звязку з ліквідацією Державного казначейства України та скороченням посади заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_2 на попередженні (а.с.125-126).

На виконання Указу Перзидента України від 09.12.2010 року №1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 року №651 «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби», 01.12.2011 року створено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області-як нову юридичну особу, про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідний запис №15561020000042942 та присвоєно код ЄДРПОУ 37607526. Згідно Положення про Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, затвердженого Наказом державної казначейської служби України від 21.11.2011 року №110 визначена організаційна структура, встановлена чисельність працівників та штатний розпис, відповідно до якого затверджено, зокрема, дві посади заступників начальника, оскільки відповідно до зазначеного Положення начальник Головного управління може мати не більше 2-х затупників, які призначаються та звільняються з посади Головою Державної казначейської служби України за погодженням з Міністром фінансів України.

Листом від 03.12.2011 року №01-08/30-30, направленого на адресу позивача: АДРЕСА_1, у зв'язку з завершенням процедури ліквідації Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та для вирішення питання подальшого працевлаштування в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області, ОСОБА_2 запрошено прибути 07.12.2011 року до відділу персоналу.

Як вбачається з матеріалів справи, від отримання листа за зазначеною адресою відмовились, про що свідчить накладна кур'єрської експерс-доставки з відповідною відміткою «05.12.2011р. о 14:00 відмовились від отримання»(а.с.128).

Листом від 03.12.2011 року №01-08/30-30, направленого на адресу: АДРЕСА_2, у зв'язку з завершенням процедури ліквідації Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та для вирішення питання подальшого працевлаштування в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області, ОСОБА_2 запрошено прибути 07.12.2011 року до відділу персоналу.

Від отримання зазначеного листа адресат також відмовився, що підтверджується відповідною відміткою на кур'єрській накладній «05.12.2011р. 11:40 відмовились від отримання»(а.с.130).

07.12.2011 року листом №01-08/78-78, ОСОБА_2, у зв'язку з ліквідацією Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та скороченням кількості заступників начальника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за структурою, затвердженою Державною казначейською службою України, запропоновано зайняти посаду завідувача самостійного сектору мережі та зведених показників в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області та запрошено прибути до управління для вирішення питання подальшого працевлаштування позивачки, також направлено зразки документів для оформлення та надання їх до Головного управління для подальшого працевлаштування.

Листи направлено за адресами позивача: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та отримані особисто ОСОБА_2, про що свідчать підписи на повідомленнях про вручення поштових відправлень та лист-відповідь заступника начальника Почтамта-ЦПС №1 (а.с.133,134).

Відповідно до наказу Державного казначейства України №677-к від 16.12.2011 року «Про звільнення ОСОБА_2»позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області у зв'язку з ліквідацією згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с.139). Наказом визначені наступні підстави звільнення ОСОБА_2 - Постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 року №346, Наказ Міністерства фінансів України від 30.04.2011 року №574, Наказ Державного казначейства України від 05.05.2011 року № 116 та лист (подання) Головного управління Державного казначейства України в Одеській області від 16.12.2011 року №03-04/353-14963 (а.с.81).

Відповідно до наказу Державного казначейства України №677-к від 16.12.2011 року «Про звільнення ОСОБА_2», Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області прийнято наказ від 20.12.2011 року №197-к, яким звільнено ОСОБА_2 з посади заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, на підставі попередження про звільнення згідно п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку (а.с.138).

20.12.2011 року на адреси позивача направлено лист №03-08/54-384, яким повідомлено ОСОБА_2 про її звільнення з займаної посади та запропоновано терміново з'явитися до відділу персоналу та запобігання корупції Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області для отримання трудової книжки (а.с.135). Однак, позивач до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області не зявилась.

Відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. При цьому, звільнення за п. 1 допускається, якщо не можливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області в зв'язку із ліквідацією цього органу.

Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, однак враховуючи ліквідацію установи, відповідач не зобов'язаний запропонувати працівнику роботу в новоствореній юридичній особі.

При цьому, керуючись вимогами ст. 184 Кодексу законів про працю України, якою передбачено обов'язкове працевлаштування під час ліквідації підприємства, установи, організації певної категорії жінок які мають дітей, та вимогами ст. 40 Кодексу законів про працю України щодо можливості звільнення при ліквідації тільки в разі неможливості переведення за згодою працівника на іншу роботу, відповідачем запропоновано ОСОБА_2 посаду завідувача самостійного сектору мережі та зведених показників в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області від якої вона відмовилась без поважних на то причин, ігноруючи направлені на її адресу запрошення для подальшого працевлаштування, а тому суд вважає що відповідачем було додержано вимоги щодо обов'язкового працевлаштування звільненої особи під час ліквідації.

Відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України в разі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та при рівних умовах, зокрема, працівникам, при наявності двох і більше утриманців.

Разом з цим, враховуючи ліквідацію організації та скорочення штату працівників норми цієї статті не повинні застосовуватись до зазначених відносин.

Також, слід зазначити, що згідно із ст. 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Таким чином, враховуючи ліквідацію Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, згода профспілкової організації не потрібна.

Отже, оскільки позивач свідомо ухилялась від вирішення питання щодо її працевлаштування, ігноруючи спроби відповідача врегулювати трудові відносини шляхом надання ОСОБА_2 роботи на запропонованій посаді, її дії свідчать про відмову від запропонованої посади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2011 р. №998 «Про деякі питання Державної казначейської служби» поширено дію пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 р. №1128 "Деякі заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. №1085, на працівників Державного казначейства, звільнених у порядку переведення до Державної казначейської служби для подальшої роботи на посадах, які відповідно до законодавства віднесені до посад державних службовців, а саме збережено за працівниками центральних органів виконавчої влади, переведеними у межах органу на іншу посаду у зв'язку із скороченням чисельності працівників та/або реорганізацією, а також працівниками центральних органів виконавчої влади, переведеними на іншу посаду в інший центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належать повноваження, виконання яких працівник, що переводиться, забезпечував на попередній посаді, та працівниками Секретаріату Кабінету Міністрів України, переведеними у зв'язку із скороченням чисельності працівників та/або реорганізацією на іншу роботу в Секретаріаті Кабінету Міністрів України чи до органів виконавчої влади, медичне обслуговування, яким вони користувалися, та в межах затвердженого фонду оплати праці посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років, а також інші надбавки та доплати, які були їм встановлені на час переведення на іншу посаду, на період до зміни умов оплати праці, за яких загальна сума зазначених виплат за новим місцем роботи (посадою) перевищуватиме суму таких виплат за попереднім місцем роботи (посадою). В такому самому порядку зазначені виплати зберігаються для осіб, які у зв'язку з реорганізацією органів виконавчої влади звільнені Указами Президента України з посад в органах виконавчої влади і призначені на інші посади в новоутворених органах виконавчої влади.

Отже, у випадку переведення позивачки на запропоновану їй посаду, за нею зберігався й оклад за попереднім місцем роботи відповідно до вищезазначеної постанови.

Слід зазначити, що відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Стосовно до правил п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов'язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що приймалась для заміщення відсутнього працівника, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Оскільки поважності причин ненадання відповідей та нез'явлення ОСОБА_2 на запрошення відповідача для вирішення питання щодо подальшого працевлаштування позивачем не доведено, даний факт свідчить про її відмову від запропонованої посади.

Враховуючи викладене суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Суд не приймає твердження позивача стосовно того, що відбулась саме реорганізація Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, а не ліквідація зазначеної установи з огляду на наступне.

Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті; у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до зазначеного реєстру підлягає опублікуванню у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому зазначаються відомості з єдиного державного реєстру. Порядок припинення суб'єкта господарювання визначається законодавством.

Відповідно до статті 60 Господарського кодексу України визначено загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку з обов'язковою перевіркою органом державної податкової служби, у якому перебуває на обліку суб'єкт господарювання.

Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Відповідно до ст. 33 зазначеного Закону, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно ст. 36 Закону, зокрема, для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстраторові такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією; довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових коштів до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування; довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню. За відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, без розгляду, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи. Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не повинен перевищувати одного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати проведення державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати поштовим відправленням) голові ліквідаційної комісії (ліквідатору) або уповноваженій ним особі повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, другий примірник якого залучається до реєстраційної справи такої юридичної особи.

Отже, з урахуванням наведених норм права та наявних в матеріалах справи доказів, суд не вбачає порушень процедури ліквідації Головного управління Державного казначейства України в Одеській області.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 вищезазначеного Пленуму Верховного Суду України, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі та одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Однак, оскільки судом не встановлено підстав для визнання незаконним звільнення позивача, посада яку обіймав позивач ліквідована, вимоги щодо поновлення на попередній посаді також не підлягає задоволенню.

Оскільки факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не доведений позивачем, а звільнення позивача відбулось в рамках процедури, передбаченої чинним законодавством, вимоги щодо стягнення з відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. також задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що наказ про звільнення позивача є правомірним, вимоги ОСОБА_2 не обґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, треті особи -ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди -відмовити повністю.

20 липня 2012 року.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано колегією суддів 20 липня 2012 року

Головуючий суддя П.П.Марин

Судді О.А.Левчук

О.О.Стеценко

.