Постанова № 25496626, 30.07.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-9622/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Павлюк К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Ізмаїльського управління водного господарства до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2006 року №0000052301/2-7982, №0000042301/2-7984, №0000062301/2-7983, №0001692301/0-7985,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Ізмаїльське управління водного господарства до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2006 року №0000052301/2-7982, №0000042301/2-7984, №0000062301/2-7983, №0001692301/0-7985.

Ухвалою суду від 12.10.2010 року справа прийнята суддею до свого провадження.

На період проведення реорганізації відповідача ухвалою суду від 27.10.2011 року був зупинений розгляд справи.

Ухвалою суду від 16.07.2012 року був поновлений розгляд справи та на підставі положень ст.55 КАС України проведена заміна первісного відповідача на його правонаступника -Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Одеської області Державної податкової служби.

В судовому засіданні 25.07.2012 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства за вказані податкові періоди суми понесених витрат на придбання товарів, робіт (послуг) у задекларованих показниках. Представник відповідача був сповіщений належним чином про день, час та місце слухання справи (підпис представника у довідковому листі на обкладенці т.3 справи), але в судове засідання не прибув, а тому, на підставі положень ч.4 ст.128 КАС України, справа слухалась за його відсутності за наявними в справі доказами та запереченнями.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов'язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

На підставі направлення від 15.08.2005 року №1506 посадовими особами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», в період з 15.08.2005 року по 22.12.2005 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2003 року по 31.03.2005 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 року по 31.03.2005 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №0371/2301/01034202 від 29.12.2005 (а.с.35-42 т.1), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.7.11.9 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

На підставі цього акту перевірки відповідачем 17.01.2006 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000042301/0-318 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9505,00 грн.; №0000052301/0-320 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 63108,00 грн.; №0000062301/0-319 щодо збільшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 21348,00 грн.

Не погодившись з прийнятими вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Ізмаїльської ОДПІ зі скаргою вих.№ РГ-03-096 від 02.02.2006 року. За результатами розгляду скарги Ізмаїльською ОДПІ прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги від 23.03.2006 року №4733/25-18, яким податкові повідомлення-рішення від 17.01.2006 року №0000042301/0-318, №0000062301/0-319, №0000052301/0-320 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

За результатами розгляду скарги Ізмаїльською ОДПІ 28.03.2006 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000042301/1-4877, №0000062301/0-4878, №0000052301/1-4879.

Далі Ізмаїльське управління водного господарства звернулось з повторною скаргою вих. №РГ-03-0411 від 06.04.2006 року до Державної податкової адміністрації в Одеській області. Рішенням ДПА в Одеській області від 06.06.2006 року №10388/25-0007 про результати розгляду повторної скарги скаргу позивача залишено без задоволення, також було збільшено суму застосованої штрафної (фінансової) санкції за донарахований податок на прибуток на 65,00 грн.

За результатами розгляду повторної скарги Ізмаїльською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.06.2006 року №0000042301/2-7984 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6499,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3006,00 грн., на загальну суму 9505,00 грн., за порушення позивачем, на думку відповідача, положень п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; №0000052301/2-7982 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41663,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21445,00 грн., на загальну суму 63108,00 грн., за порушення позивачем, на думку відповідача, положень п.п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; №0000062301/2-7983 щодо збільшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 21348,00 грн. за порушення позивачем, на думку відповідача, положень п.п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; №0001692301/0-7985 щодо визначення позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в розмірі 65,00 грн. (а.с.65-67 т.1).

Однак, суд вважає, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті частково не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, в перевіряємому періоді позивачем до Ізмаїльської ОДПІ надавався звіт про використання коштів неприбуткових організацій та установ по формі, яка затверджена наказом ДПА №233 від 11.07.2003 року в редакції Наказу ДПА України №3153 від 03.04.2003 року. Перевіркою вказаного звіту відповідачем встановлено, що позивачем до рядку 10 Звіту за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року не включені доходи, одержані на рахунки спецфонду у вигляді вартості платних послуг від сауни, за проживання в готельних номерах, доходів від продажу покупних будівельних матеріалів. При цьому відповідач посилається на те, що згідно п. 16.10 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку. Підпунктом 7.11.2 ст.7 наведеного Закону України визначено, що у неприбуткових організаціях, які утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (п.7.11.1 п.п. „а") від оподаткування звільняються доходи, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг, отриманих від виготовлення та реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з їх основною, статутною діяльністю; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 року за №1379 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству, на замовлення юридичних і фізичних осіб» та Положення про Ізмаїльське УВГ не передбачено проведення діяльності з реалізації послуг сауни, проживання в готельних номерах та продажу покупних товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

При цьому, в акті перевірки відповідачем вказано, що в порушення п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 та п.16.10 ст.16 Закону Ізмаїльським УВГ допущено заниження валового доходу за перевіряємий період в сумі 207715,00 грн., в т.ч. по періодам: 1 кв. 2004 року -32165,00 грн., 2 кв. 2004 року - 27790,00 грн., 3 кв. 2004 року - 61025,00 грн., 4 кв. 2004 року - 44680,00 грн., 1 кв. 2005 року - 42055,00 грн. Фактична сума валового доходу, що підлягає оподаткуванню на загальних умовах за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року встановлена згідно даних обліку підприємства по меморіальним ордерам №1, №13, № 13-а. Виходячи з цього, відповідач зробив висновок щодо не відображення позивачем у звіті про використання коштів неприбуткових організацій та установ валового доходу в сумі 205994,00 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що в порушення п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 та п.16.10 ст.16 Закону за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року по рядку 11 „Витрати, що прямо пов'язані з отриманням доходів з інших джерел, але не вище суми таких доходів" Звіту про використання коштів неприбуткових організацій та установ позивачем не відображалися витрати, пов'язані з отриманням доходів від неосновної (нестатутної) діяльності. Фактична сума валових витрат за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року встановлена згідно даних обліку підприємства по меморіальним ордерам №13, №13-а в сумі 179951,00 грн. У зв'язку з цим відповідач зробив висновок щодо невідображення позивачем у звіті про використання коштів неприбуткових організацій та установ валових витрат в сумі 179951,00 грн.

Таким чином, як зазначено в п.3.5 акту перевірки, проведеною відповідачем перевіркою було встановлено заниження позивачем суми оподаткованого прибутку в розмірі 25993,00 грн. (205994,00 грн. -179951,00 грн.), в т.ч. по періодам 1 кв. 2004 року -3195,00 грн., 2 кв. 2004 року - 3584,00 грн., 3 кв. 2004 року - 1664,00 грн., 4 кв. 2004 року - 5421,00 грн., 1 кв. 2005 року - 7138,00 грн., а також відповідно заниження податку на прибуток в сумі 6499,00 грн., в т.ч. по періодам: 1 кв. 2004 року - 799,00 грн., 2 кв. 2004 року - 896,00 грн., 3 кв. 2004 року - 1664,00 грн., 4 кв. 2004 року - 1355,00 грн., 1 кв. 2005 року - 1785,00 грн.

Однак, при цьому слід зазначити, що податковим органом порушені приписи Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205.

Так, пунктами 1.6 та 1.7 зазначеного Порядку визначено, що за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також відповідно до п.п.2.3.2. п.2.3. п.2 вказаного Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема: у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акту письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень.

В порушення вищенаведених положень зазначеного Порядку в акті перевірки відповідачем не вказані первинні документи, які аналізувались відповідачем, що призвело до неправильних висновків відповідача про заниження позивачем валового доходу та про завищення валових витрат, а відповідно і про заниження позивачем суми оподаткованого прибутку в розмірі. Більш того, відповідач у своїх запереченнях на позов відповідачем вказано, що при розрахунку прибутку від продажу товарів відповідачем враховані лише витрати в межах вартості придбання товарів в сумі 96266,00 грн. та собівартості послуг сауни та проживання в готельних номерах в сумі 83685,00 грн., що підтверджує необ'єктивність висновків відповідача.

Крім того, у судовому засіданні визнав частково обґрунтованими доводи позивача щодо необґрунтованості проведеного відповідачем розрахунку між валовими доходами та витратами, про що зазначено у письмових запереченнях відповідача (а.с. 94-95 т.2).

Зокрема, у своїх письмових запереченнях відповідач вказує на те, що з огляду на надані до суду позивачем докази при формуванні валових доходів та витрат по реалізації покупних товарно-матеріальних цінностей до валових доходів включаються також доходи від підсобного господарства -вирощування поголів'я свиней. При цьому відповідач вказує на те, що даний вид діяльності передбачений Переліком платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству №1379 від 29.07.1999 року та не відноситься до неосновної діяльності. У зв'язку з цим відповідач вважає, що внаслідок проведеного перерахунку валові доходи мають бути зменшені на загальну суму 13519,00 грн., а валові витрати -зменшені на суму 5314,00 грн.

Також відповідач вказує, що зроблені позивачем розрахунки фактичних витрат по доставці будівельних матеріалів складено з грубими помилками як при визначенні відстані, так і часу роботи водія та нарахуванні зарплати та податків на зарплату. В поясненнях підприємства відсутні посилання на регістри бухгалтерського обліку при формуванні витрат для відображення у податковому обліку. Так, відповідач заперечує проти включення до складу валових витрат витрати позивача по перевезенню будівельних матеріалів, які складають 19528,00 грн.

Проте, наведені заперечення відповідача стосовно транспортних витрат позивача в розмірі 19528,00 грн. судом до уваги не приймаються, оскільки не обґрунтовані позивачем, більш того не підтверджують наявність порушення, за яке відповідачем було здійснено донарахування податку на прибуток, а саме: не підтверджують наявність порушення позивачем п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає частково безпідставними посилання на порушення позивачем вимог п.п.7.11.9 п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно неправомірним визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6499,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3071,00 грн. згідно податкових повідомлень-рішень №0000042301/2-7984, №0001692301/0-7985 від 13.06.2006 року (з огляду на нижче наведене).

Щодо донарахування відповідачем позивачу податку на додану вартість на суму 41663,00 грн. та застосування штрафних санкцій з цього податку в розмірі 21445,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000052301/2-7982 від 13.06.2006 року суд зазначає наступне.

Як вбачаться з матеріалів справи, підставою для донарахування податку на додану вартість стало порушення, на думку відповідача, позивачем вимог п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як зазначено в акті перевірки від 29.12.2005 року, в порушення п.4.1 ст.4 Закону позивачем при визначенні бази оподаткування з продажу ремонтно-будівельних робіт та послуг по затвердженню лімітів водокористування за перевіряємий період надлишкове включено 62750,00 грн., що призвело до завищення податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 12550,00 грн. Згідно даних обліку позивача сума податкових зобов'язань по меморіальному ордеру №14 за перевіряємий період складає 109490,00 грн. Фактична сума податкових зобов'язань згідно актів виконаних робіт, Журналу реєстрації виданих лімітів складає 96940,00 грн. Відхилення податкових зобов'язань по даному порушенню складають 12550,00 грн., в т.ч. в розрізі податкових періодів: за лютий 2004 року - (-) 5911,00 грн., березень 2004 року - (-) 1841,00 грн., червень 2004 року - (-) 2344,00 грн., вересень 2004 року - (-) 5425,00 грн., жовтень 2004 року - (+) 111,00 грн., листопад 2004 року - (+) 2863,00 грн.

Також відповідач вказує в акті перевірки, що в порушення п.4.1 ст.4 та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону позивачем нараховувалися зобов'язання по податку на додану вартість з порушенням порядку визначення бази оподаткування та дати виникнення податкового зобов'язання (першої події), що призвело до заниження загальної суми зобов'язань в розмірі 32865,00 грн., в т.ч.: у жовтні 2003 року - заниження 3429,00 грн., листопаді 2003 року - заниження 1972,00 грн., грудні 2003 року - заниження 8567,00 грн., січні 2004 року - завищення 6685,00 грн., лютому 2004 року - заниження 180,00 грн., березні 2004 року -заниження 1176,00 грн., квітні 2004 року - заниження 7582,00 грн., травні 2004 року -завищення 546,00 грн., червні 2004 року - завищення 588,00 грн., липні 2004 року -заниження 4834,00 грн., серпні 2004 року - заниження 932,00 грн., вересні 2004 року -заниження 4694,00 грн., жовтні 2004 року - заниження 1448,00 грн., листопаді 2004 року -заниження 6599,00 грн., грудні 2004 року - завищення 5282,00 грн., січні 2005 року -заниження 3195,00 грн., лютому 2005 року - заниження 866,00 грн., березні 2005 року -заниження 492,00 грн.

Таким чином, відповідачем зроблено висновок щодо заниження чистої суми зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 41663,00 грн. (розрахунок наведено у додатку №4 до акту перевірки) та заниження від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 21348,00 грн.

Разом з тим відповідно до п.4.1 ст.4 Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Однак, чим саме позивач порушив вказану вище норму Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач в акті перевірки не вказав, в акті лише зазначено про порушення позивачем порядку визначення бази оподаткування, але яким чином позивачем порушено вказаний порядок відповідачем не вказано. У зв'язку з цим, на думку суду, відповідачем порушено приписи Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року №327, щодо викладення фактів встановлених порушень чітко, об'єктивно та в повній мірі. Більш того, не довів відповідач факт встановлення зазначеного порушення і суду.

Таким чином, на думку суду, відповідач необґрунтовано визначив вищевказану норму Закону підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень №0000052301/2-7982 та № 0000062301/2-7983.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає наступне.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

При цьому у відзиві на позов (а.с.87 т. 1) відповідач вказує, що в акті перевірки при розрахунку податкових зобов'язань перевіркою використані дані меморіальних ордерів №№1,2а,13,13а,17, звітів подачі води, розробок банку по надходженню коштів на спецрахунок (додатки до акту перевірки №3 та №4); суми податкових зобов'язань з ПДВ позивача розраховані перевіряючими суцільним порядком за період, який перевірявся, на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням коригування зобов'язань по даті першої події, а саме: по надходженню коштів в касу та на рахунки платника податку (Дт 301, 311).

Також у своїх останніх запереченнях на позов (а.с.93 т. 2) відповідач вказує на те, що після перевірки наданих до суду матеріалів податкова інспекція прийняла часткову зміну податкових зобов'язань по податку на додану вартість в бік зменшення на суму 7527,00 грн.

У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідачем підтверджується той факт, що донарахування позивачу суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідачем було здійснено без аналізу первинних документів.

Також відповідач вказує на те, що при розрахунку сум податкового кредиту у наданій таблиці позивачем було проведено збільшення на суму ПДВ 19123,00 грн. по податковим накладним, копії яких надано до Ізмаїльської ОДПІ 06.12.2006 року.

При цьому відповідач посилається на те, що перевіркою наданих податкових накладних встановлено: п/н №1187 від 30.04.2004 року видана СПД Сокарева на суму 15679,76 грн., в тому числі ПДВ 2613,29 грн., не може бути прийнята, так як виписана з порушенням п.п.7.2.1 і п. 7.2 ст. 7 Закону (отримана передплата); п/н №12260/95/50/37 від 11.11.2003 року, виписана ВАТ ЕК «Одесаобленерго» на суму 4739,00 грн., в тому числі ПДВ 789,93 грн. по даним податкової перевірки була включена до книги придбання за листопад 2003 року.

До того ж відповідач заперечує проти включення наданих податкових накладних до складу податкового кредиту у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів щодо підтвердження того, що наведений в податкових накладних перелік товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, послуг, тощо), пов'язаний з неосновною діяльністю підприємства та сплачений за рахунок коштів спецфонду, а не бюджетних коштів, а наведені ТМЦ використовувалися для реалізації на сторону або неосновної діяльності, не пов'язаною з основною - експлуатація, утримання, ремонт іригаційних, меліоративних мереж, які перебувають у державній власності. Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем до суду не надано підтверджень, що сплата постачальникам за товарно-матеріальні цінності, які відображено в податкових накладних, додатково представлених до суду, проведена зі спец рахунку; тобто збільшення сум податкового кредиту в даному випадку пов'язано з тим, що позивачем надано до суду податкові накладні на придбання ТМЦ, за які було сплачено за рахунок бюджетних коштів.

При цьому відповідач вказує, на те, що відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У разі, коли платник придбає товари (роботи, послуга), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не відносяться. (п.7.4.2 ст.7 Закону). У зв'язку з цим відповідач вказує, що позивач не є платником податку на прибуток, не формує валові витрати, тобто вартість придбаних товарів (послуг) за рахунок бюджетного фінансування відображається в бухгалтерському обліку разом з ПДВ. Таким чином, Ізмаїльська ОДПІ заперечує проти зміни сум податкового кредиту у бік збільшення на суму ПДВ 19123,00 грн.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, відповідач не спростовує доводи позивача про відсутність порушення позивачем п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону, за яке було донараховано позивачу податок на додану вартість, а посилається на інші порушення позивачем положень Закону щодо правомірності включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, які не були встановлені проведеною перевіркою.

Отже, суд доходить висновку про часткову відсутність у позивача порушень положень п.4.1 ст.4 та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», за які відповідачем було нараховано позивачу суму податку на додану в розмірі 41663,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 21445,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 13.06.2006 року №0000052301/2-7982 (з огляду на нижче наведене).

Щодо збільшення відповідачем позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 21348,00 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону (в редакції, що діяла у періодах, в яких збільшено суму бюджетного відшкодування) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Так, пунктом 1.7 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону (в редакції, що діяла у періодах, в яких збільшено суму бюджетного відшкодування) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (в редакції, що діяла у періодах, в яких збільшено суму бюджетного відшкодування) визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, Законом передбачені два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме: у разі, коли вартість придбаних товарі не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів; у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим накладними.

Будь-які інші вимоги щодо включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту Законом не передбачені.

Відповідно до п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону (в редакції, що діяла у періодах, в яких збільшено суму бюджетного відшкодування) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Виходячи з вищевикладеного, сума бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту. Проте, враховуючи неправильність визначення відповідачем позивачу суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, про що зазначено вище, суд вважає неправомірним збільшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 21348,00 грн., більш того, що судом не було встановлено наявність порушень позивачем п.4.1 ст.4 та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону, за які було завищено суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які зазначені в ухвалі цього суду від 09.09.2010 року по цій справі (а.с.198-200 т.2) судом досліджувалось питання про дослідження звітів про використання позивачем коштів неприбуткових організацій та установ, які були подані позивачем до податкового органу за період перший-четвертий квартали 2004 року та перший квартал 2005 року, обставини отримання доходів від вказаних видів діяльності, що підтверджується додатковими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача (а.с.51-206 т.3), з урахуванням факту визнання посадовими особами позивача фактів порушень податкового законодавства (заперечення проти позову (а.с.57-65 т.2) на суму податку на прибуток з урахуванням суми штрафних санкцій -522,00 грн. та податку на додану вартість з урахуванням суми штрафних санкцій -1987,00 грн., суд приходить до висновку про ґрунтовність заявлених позовних вимог лише частково.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржені акти суб'єкту владних повноважень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість частково прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.1 та ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен позовні вимоги задовольнити частково - визнати протиправними та скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення у зазначеній вище частині.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області від 13.06.2006 року, №0000062301/2-7983, №0001692301/0-7985 повністю, №0000052301/2-7982 на суму 61121,00 грн., №0000042301/2-7984 на суму 8983,00 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 30 липня 2012 року

Суддя Єфіменко К.С.

.