Рішення № 25489787, 03.08.2012, Сокологірський міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Первомайський міський суд Луганської області)

Справа № 2-663/2012

"03" серпня 2012 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 року Первомайський міський суд Луганської області

в складі: головуючого судді Русанової Т.Т.,

при секретарі Кузьменко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Первомайська, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого відшкодування в регресному порядку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що в листопада 2011 р. Ленінським районним судом Луганської області було розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ», третьої особи -ОСОБА_1 про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначений позов був заявлений щодо вимог про стягнення з банку матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Згідно обставин справи та розглянутих у судовому засіданні фактичних даних встановлено, що у грудні 2010 р. позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»про стягнення з урахуванням уточнених позовних вимог, матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 5 721,88 грн., що становить вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля, а також моральної шкоди у розмірі 1 500 грн., на користь ОСОБА_3 -моральну шкоду у розмірі 2 500 грн., судові витрати 205 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на те, що 30.03.2009 р. ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, на вул. Оборонна в районі автовокзалу м.Луганська порушив п. 13.1 ПДР України, в результаті чого скоїв наїзд на автомобіль ОСОБА_2 під керуванням ОСОБА_3

Оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, просили суд стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»матеріальну та моральну шкоду.

В задоволенні позову було відмовлено.

02 квітня 2012 р. рішенням апеляційного суду Луганської області було частково задоволена апеляційна скарга громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 25 листопада 2011 р. та прийнято рішення про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»на користь ОСОБА_2 та на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди в 1 000 грн. кожному позивачу. Всього стягнуто на користь позивачів 2 000 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

14.05.2012 р. Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення.

22 травня 2012 р. позивачем, як боржником по цьому виконавчому провадженню, було сплачено на користь стягувачів суму боргу в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 грн.

Позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати банку зазначену суму в регресному порядку, так як заподіяння шкоди відбулося при виконанні ним трудових обов'язків.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

На підставі вищевикладеного банк набув право зворотної вимоги до винної особи в межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, в порядку, передбаченому гл.9 КЗпП України.

Відповідно до загальних підстав і умов матеріальної відповідальності працівників, передбаченої ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідач -ОСОБА_1 працював на посаді водія інкасатора сектору інкасації та перевезення валютних цінностей відділу банківської безпеки філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»з 24.05.2007 р. по 01.10.2009 р.

30.03.2009 р. відповідач, керуючи службовим автомобілем НОМЕР_2, який є власністю позивача, внаслідок порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху та правил керування транспортним засобом допустив наїзд на інший транспортний засіб, а автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до постанови Первомайського міського суду Луганської області від 06.05.2009 р. (справа № 3-534/2009) відповідача ОСОБА_1 за скоєння правопорушення було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Вказана постанова набрала законної сили.

Зазначені факти були досліджені судовими інстанціями та встановлені відповідними судовими рішеннями.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто факти, встановлені раніше в судовому процесі, мають преюдиціальне значення і не підлягають доказуванню або оскарженню.

Відповідно до Постанови пленуму ВСУ від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 своїми протиправними діями заподіяв пряму дійсну шкоду позивачу, повний розмір якої складає 2 000 грн.

Згідно діючого трудового законодавства на працівників покладається обмежена матеріальна відповідальність, як правило, не більше середнього місячного заробітку.

Так, згідно ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Позивач вважає, що розмір шкоди повинен розраховуватись з урахуванням норм трудового законодавства, але за правилами цивільно-правової відповідальності, так як відповідальність в розмірі прямої дійсної шкоди в даному випадку передбачена законодавством.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. В подальшому роботодавець має право зворотної вимоги (регресу) до працівника в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст.1191 ЦК України). Тобто, законодавець передбачив, що при заподіянні шкоди підприємству працівник відповідає в межах середнього заробітку, а у разі заподіяння працівником винними діями шкоди третім особам, відповідальність несе роботодавець з правом зворотної вимоги, в повній сумі прямої шкоди, але не більше розміру такого відшкодування.

Згідно рішення суду, банком було виплачено грошове відшкодування в рахунок заподіяння моральної шкоди.

Позивач вважає, що відповідач повинен відповідати в повному розмірі такої шкоди, так як це передбачено діючим законодавством.

Так, згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом, ст.22, яка регламентує відшкодування шкоди, заподіяної третій особі передбачено, що різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену п.п. 3,4 ч.2 ст. 23 ЦК України таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначене підтверджується і судовою практикою. так, згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 р. № 4, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Крім цього, з відповідачем в межах укладеного трудового договору був укладений договір про повну індивідуальну відповідальність від 24.05.2007 р., відповідно до п.ж якого він зобов'язується відшкодувати заподіяну банку шкоду.

З урахуванням вищевикладеного позивач вважає, що у нього є всі правові підстави подати позов до відповідача про стягнення виплаченого відшкодування в регресному порядку.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3,4, 61, 107, 109, 119 ЦПК України, ст. 1191 ЦК України просить суд стягнути з відповідача в регресному порядку грошові кошти в розмірі 2 000 грн., виплачених позивачем на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди; судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримав та додатково пояснив, що було ДТП, апеляційним судом був задоволений позов потерпілих. Сума моральної шкоди підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, винною у скоєні ДТП на підставі ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Просить суд задовольнити їх позовні вимоги. ОСОБА_1 працював у банку на посаді водія-інкасатора. Позов до банку був пред'явлений у грудні 2010 року до Ленінського районного суду м. Луганська, Турниця був залучений у якості третьої особи, він не був присутній у судових засіданнях, повідомлений про слухання був. Були пошкоджені тільки машини. Про вину водія їм стало відомо тільки після отримання позову, що сталося, за що його притягали до адміністративної відповідальності, вони дізнались тільки від позивача. Інформації про пошкодження банківської машини у нього нема. Заробітну плату ОСОБА_1 отримував у Первомайському відділенні Промінвестбанку. Частково договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 відповідає позову, оскільки він взяв на себе обов'язок відшкодовувати повною мірою завдані банку матеріальні збитки. Про обставини порушення ПДР водієм їм невідомо. Вони сплатили потерпілим по 1000 грн. 22.05.2011 року і звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 15 червня 2012 року. ОСОБА_1 не працює у банку з 01.10.2009 року.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що було ДТП в 2009 році, водій автомобіля БМВ рухався по вул. Оборонній, скоїв різку зупинку, він не встиг так швидко зупинитись і скоїв зіткнення. Викликали працівників ДАІ, їх освідчили, всі були тверезі. Потім поїхали в страхову компанію. Водій БМВ, здаючи задом, зіткнувся ще з одним автомобілем, вони знову ждали ДАІ, але вже по другому ДТП. Автомобіль банку він повністю відновив за свій кошти. Потім його скоротили, не дивлячись на те, що у нього народилась дитина. Один раз йому прийшла повістка до суду як третій особі, було написано, що явка необов'язкова, грошей у нього не було, він до суду не поїхав. Після скорочення він став на облік у центрі зайнятості, роботу йому досі не знайшли. Позов не визнає, тому що потерпілі судились з банком, страхова компанія мала їм все виплатити, мова могла йти тільки про франшизу. Його заробітна плата складала 1,5 тис грн., отримував на руки 1400 грн.

Дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до Постанови пленуму ВСУ від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Зайві виплати, понесені банком, внаслідок неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків підлягають стягненню з ОСОБА_1 в межах середнього заробітку.

В суді встановлено:

Відповідно до довідки Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»ОСОБА_1 працював на посаді водія-інкасатора сектору інкасації та перевезення валютних цінностей відділу банківської безпеки філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»з 24.05.2007 р. (наказ № 53-к від 24.05.2007 р.) по 01.10.2009 р. (наказ № 47-к від 01.10.2009 р.) /а.с. 8/.

Відповідно до рішення апеляційного суду Луганської області від 02 квітня 2012 р. з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»на користь ОСОБА_2 стягнуто 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 стягнуто 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Згідно з рішенням суду моральна шкода, спричинена позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 в результаті пошкодження майна та дорожньо-транспортної пригоди і полягає в порушенні нормального режиму життя та в додаткових зусиллях для організації свого життя та побуту. Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 30.03.2009 р. на вул. Оборонній в м.Луганську. З рішення суду також вбачається, що потерпілим було відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП за рахунок Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»з посиланням на те, що страхова компанія «Вексель», яка застрахувала цивільно-правову відповідальність, хоча і оголошена банкрутом, але не ліквідована /а.с.5-6/.

Вина ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді 30.03.2009 р. встановлена постановою Первомайського міського суду Луганської області від 06.05.2009 р., згідно до якої ОСОБА_1 за порушення, передбачене ст.124 КУпАП був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Факт пошкодження належного ОСОБА_2 автомобіля також підтверджено цією постановою та рішенням Ленінського районного суду м.Луганська від 25.11.2011 р. та зазначеним вище рішенням Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області, цим же рішенням, що набрало законної сили встановлений і розмір спричиненої потерпілим моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 02.04.2012 р. філія Промінвестбанку в м.Луганську виконала 22.05.2012 р., перерахувавши Ленінському ВДВС Луганського МУЮ 2 000 грн. /а.с. 7, 9/.

Суд погоджується з тим, що виплата у розмірі 2 000 грн. за судовим рішенням для позивача є прямою дійсною шкодою, та що вона завдана з вини водія-інкасатора ОСОБА_1, виконання яким трудових обов'язків нерозривно пов'язано з дотриманням ним, як водієм, Правил дорожнього руху України.

Однак, суд не може задовольнити позов в заявленому розмірі, оскільки правовідносини, які склались між позивачем та працівником банка ОСОБА_1 не були цивільно-правовими, а регулювались Кодексом законів про працю України.

При узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що під час розгляду справ за позовами роботодавців до працівників, які заподіяли шкоду під час виконання трудових обов'язків, а також за позовами страхових компаній, які здійснили виплату страхового відшкодування, слід враховувати, що межі відповідальності винної особи, і особи, яка за неї відповідає, можуть не збігатися. Ст. 132 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпПУ) передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середньомісячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема, ст. 134 КЗпПУ передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, який був у нетверезому стані; шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування ст.134 КЗпП України, оскільки попереднім судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 завдав шкоди при виконанні трудових обов'язків, перебував у тверезому стані та в його діях нема ознак діянь, які переслідуються в кримінальному порядку.

Між ЗАТ «Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі керуючого Луганською філією та ОСОБА_1 -водієм 24.05.2007 р. був укладений договір про повну матеріальну відповідальність /а.с. 20/. Відповідно до цього договору працівник бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому банком матеріальних цінностей, у зв'язку з чим зобов'язується, поряд з іншим, відшкодувати заподіяну банку шкоду. На думку суду, цей договір не підлягає розширеному тлумаченню, відповідальності за шкоду, завдану третім особам, не передбачає.

Суд не може погодитись з доводами позивача в тій частині, що ч.1 ст.1191 ЦК України передбачає, що у разі заподіяння працівником винними діями шкоди третім особам відповідальність несе роботодавець з правом зворотної вимоги в повній сумі такої шкоди, оскільки ч.1 ст.1191 ЦК України містить застереження «якщо інший розмір не встановлений законом». В даному випадку спеціальним законом, який регулює правовідносини між сторонами та підлягає застосуванню, є ст.132 КЗпП України, яка обмежує відповідальність працівника середнім заробітком.

Ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»дійсно передбачено, що різницю між сумою відшкодування, визначеною судом та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, але ця норма також не підлягає застосуванню до правовідносин, які склалися між роботодавцем та працівником, тим більше, що, як вбачається з судового рішення, страхове відшкодування взагалі не виплачувалось.

Позивач посилається на те, що п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 р. № 4, передбачено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, це посилання не є підставою для повного задоволення позову, оскільки розмір регресного відшкодування цією постановою Пленуму не передбачений.

При визначенні суми позову, яка підлягає задоволенню, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, який застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи з середньої заробітної плати.

Відповідно до обставин даної справи середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. ( Абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1266 ( 1266-2001-п ) від 26.09.2001 ). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. ( Абзац третій пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 ( 1398-99-п ) від 30.07.99).

ОСОБА_1 був звільнений з підприємства позивача 01.10.2009 р., подія, з якою пов'язано стягнення середнього заробітку, настала в 2012 р., тому на відшкодування завданої підприємству шкоди при виконанні трудових обов'язків, суд вважає за можливе обчислити середній заробіток на підставі довідки, виданої підприємством, з якої вбачається, що ОСОБА_1 повністю пропрацював серпень та вересень 2009 р., його заробітна плата в серпні 2009 р. склала 1 732,30 грн., в вересні -1 880,00 грн.

1 732,30 + 1880,00 = 3 612, 30 : 2 = 1 806, 15 грн. -що і буде становити середньомісячну заробітну плату відповідача, яка підлягає стягненню за цим позовом.

Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно до суми задоволеного позову, який складає 90,3 % від заявленої суми, що буде складати 193,78 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 132, 134 КЗпП України, ст. ст. 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, що зареєстрований: АДРЕСА_1, не працює, на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ», вул. К.Маркса, 36, м.Луганськ, МФО 304308, ОКПО 09304304, р/р 6399590302 в філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»на відшкодування шкоди в порядку регресу 1 806,15 грн. (одну тисячу вісімсот шість гривень 15 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 193, 78 грн. (сто дев'яносто три гривні 78 копійок) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Луганськ»

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Первомайський міський суд Луганської обл. протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії судового рішення.

Суддя /підпис/ Т.Т. Русанова

З оригіналом згідно.

Оригінал рішення зберігається в цивільній справі № 2-663/2012

Рішення не набрало законної сили.

Суддя Первомайського міського суду Т.Т. Русанова