Постанова № 25479651, 31.07.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р.Справа № 5024/330/2011Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є. О.

за участю представників :

Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" -Шатохіна О. І. ( за дорученням)

Орендного підприємства "Ужгородський коньячний завод" -Шерега В. М. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" на рішення господарського суду Херсонської області від 16.05.2011 р. по справі №5024/330/2011 за позовом Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ізумрудний" про стягнення 632692, 60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

02.03.2011р. Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод (далі -Завод, позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" (далі -Кооператив, відповідач) про стягнення 630 000 грн. попередньої оплати та 2692,60 грн. річних.(а.с.2-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано відповідачу передоплату за поставку спирту коньячного за договором №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р., однак, у встановлений договором строк відповідач не поставив обумовлений товар та не повернув передоплату.

У запереченнях на позов відповідач зазначив, що договір №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р. між сторонами не укладався, перелічені позивачем грошові кошти в розмірі 630 000 грн. він зарахував, оскільки в платіжному дорученні не було зазначено призначення платежу, в рахунок погашення заборгованості позивача перед ним за договором №133 від 03.11.2008р.(а.с.20).

Надалі позивач надав суду письмові пояснення у яких зазначив, що договір №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р. був укладений за допомогою факсимільного зв'язку, що передбачено чинним законодавством, а посилання відповідача на не визначення платежу є некоректним. (а.с.39-40).

Відповідач надав суду письмові пояснення у яких зазначив, що між сторонами було укладено три договори на поставку купажу коньячного необробленого, а саме: №75/7 від 10.09.2007р.; №59/08 від 25.06.2008р. та №133 від 03.11.2008р. і відповідач мав по цим договорам заборгованість, а тому платіж в розмірі 630000 грн. він зарахував в рахунок погашення заборгованості за цими договорами ( а.с.56).

Позивач надав додаткові письмові пояснення по справі у яких зазначив, що „спирт коньячний" і „купаж коньяку" є різними поняттями, а тому у відповідача не було підстав зараховувати платіж в розмірі 630000грн. сплачений за спирт коньячний в рахунок погашення заборгованості за іншими договорами, які стосувались поставки купажу коньяку. (а.с64-65).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.05.2011 р. (підписаним суддею Александровою Л. І. 18.05.2012р. ) позов задоволено частково, стягнуто з Кооперативу на користь Заводу 630000 грн. боргу та 1656, 99 грн. 3% річних.

Рішення суду вмотивоване тим, що аналіз обставин справи свідчить про те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з повернення попередньої оплати за товар, який не був поставлений. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заявлена сума боргу в розмірі 630000 грн. боргу. Проте, обов'язок щодо повернення попередньої оплати виник у відповідача 21.01.2011 року, у зв'язку з чим позивачем безпідставно нараховано відповідачу 3% річних починаючи з 01.01.2011 року та за здійсненим судом перерахунком 3% річних за період з 21.01.2011 року по 21.02.2011 року становить 1656 грн. 99 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

20.06.2011р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Кооперативу на рішення господарського суду Херсонської області від 16.05.2011р. по справі №5024/330/2011, яку ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.97 ГПК України.

28.03.2012р. Кооператив звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив відмінити рішення господарського суду Херсонської області від 16.05.2011р. як незаконне та направити справу на новий розгляд.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.04.2012р. касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п.п. 1, 6 ч. 1 ст.111-3 ГПК України.

18.06.2012р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Кооперативу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Зазначену апеляційну скаргу на підставі п.1 ч.1 ст. 97 ГПК України повернуто скаржнику.

12.07.2012р. Кооператив знову звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Кооператив зазначає, що факсограма договору не є доказом його укладання, єдиного документу скріпленого підписами сторін та мокрими печатками не існує, у тексті договору відсутнє посилання, що він укладається у спрощеній формі за допомогою обміну факсограмами, не представлено доказів, що відтворення підпису та печатки сторін за допомогою технічних засобів і все це не дає підстав вважати договір таким, що вступив в силу.

Одночасно скаржником подано клопотання про відновлення процесуального строку для подання апеляційної скарги, передбаченого ст. 93 ГПК України, яке ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. задоволено, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.07.2012р. о 12:00, про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

25.07.2012р. скаржник надав суду додаткові письмові пояснення, у яких з посиланням на ст.181 ЦК України та Постанову КМ України від 29.08.2002р. №1266 „Про затвердження порядку визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом" зазначив, що договір №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р., на який в якості підстави стягнення посилається позивач, не можна вважати укладеним, оскільки він не відповідає вимогам вищезазначених нормативних актів. Крім того, він зазначив, що згідно чинного законодавства „коньячний спирт" та „купаж" є однорідною продукцією. Скаржник також зазначив, що позивач має перед ним заборгованість по іншим договорам і вказана позивачем у позові грошова сума була зарахована ним у погашення цієї заборгованості.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а рішення місцевого суду без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник Кооперативу підтримав скаргу і просив задовольнити її в повному обсягу.

Представник Заводу просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з позиції скаржника, викладеної ним в апеляційній скарзі ( така ж позиція була викладена у відзиві та поясненнях на позов) та додаткових письмових поясненнях, він вважає, що договір №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р., на який позивач посилається в обґрунтування позову, не відповідає встановленій формі і не може бути визнаним як виникле господарське зобов'язання, що унеможливлює стягнення за ним.

Оцінюючи доводи скаржника колегія суддів встановила наступне.

Стаття 179 ГК України встановлює, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Частиною другою вказаної статті визначено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно частини четвертої вказаної статті при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно частини сьомої вказаної статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 628 ЦК України також встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, однак, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 184 ГК України визначено особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів. При цьому частиною третьою зазначеної статті встановлено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Постановою КМ України від 29.08.2002р. №1266 „Про затвердження порядку визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом" визначено порядок (процедуру) визначення виробників і покупців спиртів , в т.ч. коньячного, а також механізм здіснення контролю за обігом спирту який поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, постачальників у т.ч. виробників, і тих, що проводять його закупівлю, незалежно від форми власності.

У п. 2 вказаного Порядку зазначено, що з метою формування обсягу виробництва спирту покупці не пізніше ніж 1 жовтня року, що передує планованому, укладають з постачальниками договори на його поставку в наступному році із зазначенням її строків та умов. Договір укладається у чотирьох примірниках згідно з примірним договором, який затверджується спільним наказом Мінагрополітики і ДПС.

Спільним наказом Міністерства аграрної політики і Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2004 року N 341/550 на виконання вищезазначеної Постанови КМУ, затверджено Примірний договір на поставку спирту на внутрішньому ринку у якому визначені всі істотні умови такого типу договорів та встановлено, що такі договори укладаються у письмовій формі в чотирьох екземплярах.

З наданого позивачем та наявного у справі примірника договору №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р. вбачається, що він є факсимильною копією складеною у двох екземплярах, тобто по формі укладання та кількості примірників не відповідає вимогам встановленим вищезазначеними нормативними актами.

Крім того, аналіз змісту умов цього договору у співвідношенні з істотними умовами вищевказаного Примірного договору надає можливість зробити висновок, що у Договорі відсутня більшість істотних умов передбачених Примірним договором.

Відповідно до приписів ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі дійшли згоди з усіх істотних умов договору. Такі ж положення містяться у ч.2 ст.180 ГК України.

Водночас ч.8 ст.181 ГК України встановлює, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що договір №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р., на який послався позивач як на підставу заявленої ним до стягнення суми 630 000 грн., є неукладеним, а відтак, не може бути підставою для стягнення вказаної грошової суми. Стаття 693 ЦК України, на яку в якості правової підстави послався позивач у позові, передбачає можливість вимагати повернення попередньої оплати, сплаченої за договором, якщо умови його не виконано. Однак, приймаючи до уваги встановлення факту неукладеності договору, ця стаття не може бути правовою підставою для стягнення зазначеної позивачем грошової суми.

Враховуючи, що заявлена позивачем інша вимога про стягнення 2692,60 грн. річних є похідною від вимоги про стягнення 630 000 грн., то і ця вимога також є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Місцевий суд не врахував вищезазначених фактичних обставин та норм права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку щодо дійсності цього договору і обґрунтованості визначення його в якості підстави для стягнення зазначеної позивачем грошової суми а саме 630 000 грн. та похідної від неї вимоги про стягнення 2692,60 грн. річних.

За таких обставин апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення місцевого суду -скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову, що не позбавляє позивача можливості звернутись до господарського суду з позовом про стягнення цієї суму в порядку ст. 1212 ЦК України, тобто з інших підстав (т.ч. юридичних) ніж були визначені в цьому позові.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга відповідача задовольняється, згідно приписів ст. 49 ГПК України на його користь з позивача підлягають стягненню понесені скаржником судові витрати при поданні цієї скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99,

101-105,122 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" задовольнити.

2) Рішення господарського суду Херсонської області від 16.05.2011 р. по справі № 5024/330/2011 скасувати, виконання за ним припинити.

3) В позові Орендному підприємству "Ужгородський коньячний завод" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" про стягнення 630 000 грн. попередньої оплати та 2692,60 грн. річних за договором №15/10 поставки спирту коньячного від 22.02.2010р. -відмовити.

4) Стягнути з Орендного підприємства "Ужгородський коньячний завод" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний" - 6326 (шість тисяч триста двадцять шість) грн. 93 коп. понесених витрат по сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати наказ відповідно до пункту четвертого резолютивної частини цієї постанови, з зазначенням у ньому всіх необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано 01.08.2012р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.