Рішення № 25478894, 24.07.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.07.12 р. Справа № 5006/7/61/2012

Господарський суд Донецької області у складі

Головуючого судді Е.В.Сгара, суддів Д.О. Попкова, Ю.В. Бокової

при помічнику судді Косицькій В.Ю.

Розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» м. Київ

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Макіївка

Предмет спору: стягнення з відповідача 45586,15 грн., з яких 43096,77 грн. - заборгованість по лізинговим (орендним) платежам, 2085,70 грн. - пеня, 403,68 грн. - 3% річних.

За участю представників:

від позивача: Бессараб Р.В. - довір.

від відповідача: ОСОБА_1. - особисто, ОСОБА_2. - довір.

СУТЬ СПОРУ: В судовому засіданні 06.06.2012р. оголошувалась перерва до 07.06.2012р. відповідно до ст.77 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» м. Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Макіївка про стягнення заборгованості згідно графіка лізингових платежів у сумі 51 096,77 грн., пені в сумі 2 085,70 грн. та 3% річних у сумі 403,68 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору оперативного лізингу (оренди) №782 від 03.08.2010р. в частині здійснення лізингових платежів.

В ході розгляду справи позивач надав заяву б/н від 21.05.20102р., якою просив витребувати у відповідача додаткові документи (підтвердження здійснених оплат починаючи з червня 2011р.). Ухвалою суду від 21.05.2012р. дане клопотання судом задоволено та у відповідача були витребувані докази всіх здійснених платежів по спірному договору за весь час дії такого договору.

Заявою №177 від 20.06.2012р. позивач зменшив позовні вимоги в порядку ст.22 ГПК України та просив стягнути з відповідача 45586,15 грн., з яких 43096,77 грн. - заборгованість по лізинговим (орендним) платежам, 2085,70 грн. - пеня, 403,68 грн. - 3% річних. Заява підписана повноважною особою, розглянута та прийнята судом.

У письмових та усних поясненнях, стосовно отриманих коштів від відповідача (часткових проплат), позивач зазначив, що такі проплати, з огляду на невизначеність відповідача із призначенням платежу та відсутністю певного періоду, за який здійснюється платіж та який вказується в платіжних документах, а також враховуючи умови п. 3.5 договору оперативного лізингу (оренди) №782 від 03.08.2010р., були зараховані в рахунок заборгованості за попередні періоди.

В заяві б/н від 24.07.2012р. позивач, в порядку ст.ст. 22, 78 ГПК України, відмовився від позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 085, 70 грн.

Відповідач у відзиві та в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував, проте повідомив про неможливість представлення доказів проплат, оскільки проплати здійснювались готівкою (постійно на один і той же рахунок). Зазначив, що докази (платіжні документи) таких платежів втрачені. Зазначив, що спірним автомобілем користується за усною домовленістю сторін. Стосовно повернення попереднього автомобіля, зазначив, що позивач ухилявся від його одержання тривалий час. Стосовно розміру платежів, зазначив, що платежі здійснювались за умовами договору лізингу №782 від 03.08.2010р. Обґрунтованих пояснень, щодо визначення призначення платежу, в платіжних документах не надав. Разом з цим повідомив, що рахунки (вимоги, інші документи) на оплату від позивача протягом останнього року не отримував. Вважає, що сума боргу на час розгляду спору в суді складає 16000,00 грн.

В клопотанні від 07.06.2012р. відповідач просив витребувати у позивача банківську виписку із відомостями про отримані платежі по спірному договору, яке було розглянуто та задоволено судом.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 07.06.2012р. призначено колегіальний розгляд спору у складі Головуючого судді Е.В. Сгара, суддів Д.О. Попкова, Ю.В. Бокової.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

03.08.2010р. між позивачем та відповідачем укладено договір оперативного лізингу (оренди) №782 від 03.08.2010р. (далі Договір), за умовами якого предметом якого є надання лізингодавцем (позивачем) в користування лізингоодержувачу (відповідачу) предмету лізингу (майна) для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. Предметом оперативного лізингу за цим Договором є два окремих (бувших у використанні) автомобілі, загальна вартість яких складає 350 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 58 333, 34 грн. (п.п.1.1, 1.2 Договору).

В силу укладення такого Договору між сторонами, фактично має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату. При цьому, відповідач по справі в подальшому не отримає право власності на визначене Договором майно, що також має істотне значення для визначення типу Договору.

Отже, з огляду на умови Договору, той факт, що сторони фактично домовились про передачу майна в тимчасове платне користування з подальшим його поверненням позивачу, а спірне майно ще до укладення такого Договору було у власності позивача по справі, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами у Договорі фактично йдеться про орендні правовідносини.

Таким чином, господарський суд розцінює спірний Договір за своїми ознаками та умовами саме як договір оренди (найму).

Згідно ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

При цьому, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ст.760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з цим, для з'ясування наявності або відсутності факту існування зобов'язань між сторонами у спірний період саме на підставі спірного Договору необхідно встановити термін дії такого Договору.

Пунктом 2.1 Договору встановлено його строк користування спірним майном - 2 місяці з моменту підписання сторонами даного Договору.

07.04.2011р. сторони за обопільною згодою, шляхом підписання додаткової угоди №2 до Договору, внесли зміни до п.2.1 Договору та встановили строк його дії до 20.12.2011р.

Набрання Договором сили підтверджено як самим фактом його підписання (а також підписання до Договору додаткових угод) сторонами, так і факт передачі майна від позивача відповідачу згідно наявного у справі акта приймання-передачі майна 20.08.2010р.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та пояснень обох сторін, після спливу строку встановленого п.2.1 Договору (20.12.2011р.) та до теперішнього часу відповідач не повернув позивачу один з автомобілів, отриманих за вищевказаним актом.

Оскільки спірні правовідносини кваліфіковані судом як орендні, то до них можуть застосовуватись приписи глави 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Доказів наявності заперечень позивача по справі протягом одного місяця після спливу встановленого п.2.1 Договору терміну сторонами суду не надано.

На підставі наведеного вище, господарський суд дійшов висновку, що у спірний період Договір був чинним.

Розділом 3 Договору сторони визначили порядок розрахунків, зокрема за користування майном відповідач зобов'язався сплачувати на користь позивача платежу відповідно до узгодженого між ними графіку.

Графік сплати платежів визначено додатком №1 до Договору: строки сплати до 06.08.2010р. та до 06.09.2010р. по 16000,00 грн.

Додатковими угодами №1 та №2 до Договору сторони внесли зміни до графіку сплати платежів. Відповідно до вказаних графіків (додаткових угод) щомісячна плата за 2 автомобілі складає 16000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акта примусового повернення автомобілів з лізингу від 01.11.2011р., відповідач повернув позивачу один з отриманих за Договором автомобілів.

Другий автомобіль у спірний період (до 22.02.2012р.) знаходився у відповідача, що підтверджено представниками обох сторін у судовому засіданні.

Посилаючись на порушення відповідачем умов оплати за користування майном, визначеним Договором, починаючи з вересня 2011р. по 22.02.2012р., позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача заборгованість (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) в сумі 43096,77 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку суми боргу, ним враховано термін користування одним з автомобілів до 01.11.2011р. (до моменту його повернення відповідачем) та іншим - до 22.02.2012р., а також отримані проплати від відповідача. Наданий позивачем розрахунок перевірено судом.

Відповідач проти вказаної суми боргу заперечив, посилаючись на здійснення часткових проплат після вересня 2011р., вважає, що сума боргу станом на час розгляду спору в суді складає 16000,00 грн., що зафіксовано протоколами судових засідань від 21.05.2012р., від 21.06.2012р.

В обґрунтування своїх заперечень, відповідач надав суду квитанції від 20.10.2011р. на суму 8000,00 грн., від 17.11.2011р. на суму 8000,00 грн., від 20.12.2011р. на суму 8000,00 грн., від 01.03.2012р. на суму 8000,00 грн., від 01.03.2012р. на суму 8000,00 грн., від 16.09.2011р. на суму 8000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, господарським судом не приймаються заперечення відповідача щодо неврахування позивачем проплат здійснених в період до березня 2012р. як безпідставні та необґрунтовані, оскільки:

1) Пунктом 3.5 Договору сторони передбачили за обопільною згодою, що погашення заборгованості відповідача перед позивачем здійснюється в наступному порядку: сплата нарахованих штрафних санкцій, потім сплата заборгованості, а лише потім сплата поточних платежів. З огляду на вищевказані приписи діючого законодавства, даний порядок зарахування платежів (у разі наявності заборгованості відповідача перед позивачем) є обов'язковим для сторін.

2) Під час звернення із позовом до суду, позивачем враховані всі здійснені відповідачем часткові проплати станом на час, за який визначено спірний період - до 22.02.2012р., на які посилається відповідач. В підтвердження даного факту позивачем наданий розрахунок суми боргу. Аналогічні дані містяться в наявному у справі акті звірки розрахунків суми боргу, який складений позивачем та не підписаний відповідачем.

3) Проплати, які були здійснені позивачем після порушення провадження у справі враховані позивачем, у зв'язку з чим позивач зменшив розмір заявлених до стягнення позовних вимог в заяві від 20.06.2012р. і іншого відповідачем не доведено.

4) До того ж, з огляду на фактичне продовження строку дії Договору, в тому числі на весь спірний період, суд враховує, що такий Договір продовжується на аналогічних з останньою редакцією умовах. Тобто, позивач правомірно здійснив нарахування відповідачу заборгованості за період після 20.12.2011р. з урахуванням щомісячної сплати по 8000,00 грн. за користування одним автомобілем із здійсненням платежів в термін до 15 числа кожного місяця (додаткова угода №2 до Договору).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі надані учасниками судового процесу документи, господарський суд дійшов висновку, що сума заборгованості станом на 22.02.2012р. є доведеною позивачем в заявленій до стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) сумі - 43 096, 77 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 403,68 грн. за період з 16.09.2011р. по 22.02.2012р.

При розгляді даних вимог суд враховує наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних нараховані позивачем відповідно до діючого законодавства арифметично вірно. Правильність нарахування вказаних сум перевірена судом.

На підставі наведеного, враховуючи, що з 16.09.2011р. по 22.02.2012р. у відповідача перед позивачем існувало невиконане грошове зобов'язання за Договором (заборгованість), позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 403, 68 грн. є обґрунтованими та правомірними і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, враховуючи порушення відповідачем умов Договору в частині здійснення оплат, позивач також просив стягнути з відповідача пеню в сумі 2 085,70 грн.

В заяві б/н від 24.07.2012р. позивач, в порядку ст.ст. 22, 78 ГПК України, враховуючи здійснену відповідачем в процесі розгляду справи оплату в сумі 1500грн., які згідно п. 3.5 Договору повинні бути зараховані в погашення пені, відмовився від позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 085, 70 грн.

Заява підписана повноважною особою. Наслідки відмови судом роз'яснені.

Розглянувши заяву позивача, суд з'ясував, що відмова від позову в частині стягнення пені не суперечить чинному законодавству України й не порушує прав і охоронюваних законом інтересів сторін, у зв'язку з чим відмова судом приймається, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 43096,77 грн. та 3% річних в сумі 403,68 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення пені в сумі 2085,70 грн. підлягає припиненню на підставі п.4 ст.80 ГПК України.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 267, 509, 526, 527, 549, 629, 759, 764 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193, 216-218, 283 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 69, п.4ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» м. Київ задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» (0407304073, м.Київ, пров.Балтійський, 20, ЄДРПОУ 33635277, п/р 26008060294196 в філії «Розрахунковий центр» ЗАТ КБ «Приват банк» у м.Києві, МФО 320649) заборгованість в сумі 43096,77 грн., 3% річних в сумі 403, 68 грн., судовий збір за в сумі 1 306, 57 грн.

Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення пені в сумі 2085, 70 грн.

Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 27.07.2012р.

Головуючий суддя Сгара Е.В.

Суддя Попков Д.О.

Суддя Бокова Ю.В.