Ухвала суду № 25475998, 11.07.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Пляшкова К. О.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2012 року справа №2а/1270/2025/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Шальєвої В.А., Юрченко В.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/2025/2012 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Електросервіс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000192320 від 27.02.2012р.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012р. задоволений позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Електросервіс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000192320 від 27.02.2012р.

Визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби №0000192320 від 27.02.2012р. про збільшення Приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «Електросервіс» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 597727,25 грн, у тому числі за основним платежем - 526281,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 71446,25 грн.

Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146 грн 19 коп.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновки відповідача про наявність з боку позивача порушення вимог податкового законодавства зроблено з огляду на те, що ПП «ВКФ «Електросервіс» до перевірки не надано документи, які б свідчили про транспортування та якість товару. Згідно умов договорів на придбання товарів у ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» та пояснень посадових осіб ПП «ВКФ «Електросервіс», транспортування здійснювалося транспортом постачальників товарів. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік - товарно-транспортних накладних.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність у порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Електросервіс» (далі - ПП «ВКФ «Електросервіс») зареєстровано як юридична особа, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 612572 (т.с.1 а.с.9).

ПП «ВКФ «Електросервіс» перебуває на податковому обліку у відповідача з 09.12.1999р. за №350, про що зазначено у п.2.4 акта перевірки від 31.01.2012р. № 91/23-30641885.

Згідно п.п.2.4.4 акта перевірки від 31.01.2012р. № 91/23-30641885 позивач зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.08.2011р. №100347054, виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську, індивідуальний податковий номер - 306418812333.

З 18.01.2012р. по 24.01.2012р. посадовою особою відповідача згідно постанови слідчого СВ ПМ ДПА в Луганській області від 17.01.2012р., відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 17.01.2012р. №75 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ВКФ «Електросервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» за період з 01.12.2010р. по 30.09.2011р., за результатами проведення якої складено акт від 31.01.2012р. № 91/23-30641885 (т.с.1 а.с.11-34).

Згідно висновків акта від 31.01.2012р. № 91/23-30641885, перевіркою встановлено порушення ПП «ВКФ «Електросервіс» п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого за період з 01.12.2012р. по 30.09.2011р. завищено податковий кредит у сумі 526281,00 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 526281 грн, у тому числі по періодам: квітень 2011 року у сумі 60500,00 грн; травень 2011 року у сумі 58000,00 грн; червень 2011 року у сумі 122000,00 грн; липень 2011 року у сумі 112000,00 грн; серпень 2011 року у сумі 173781,00 грн.

З акта перевірки вбачається, що відповідачем зроблено висновок про те, що ПП «ВКФ «Електросервіс» безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ по операціям з ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком». Такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що позивачем до перевірки не надано документів, які б свідчили про транспортування та якість товару, отриманого від контрагентів-постачальників.

Крім того, актами перевірок Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011р. №1807/231/37156804 та від 14.11.2011р. №1811/231-36917481 (т.с.1 а.с.106-129) встановлено, що ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» не мають необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у підприємств адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань. Господарські операції між ПП «Інтенція», ПП «Ново-Ком» та їх контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів. З урахуванням вищевикладеного, зроблено висновок, що усі операції продажу на адресу контрагентів-покупців ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» не спричиняють настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі акта перевірки від 31.01.2012р. №91/23-30641885 Ленінською МДПІ у м. Луганську згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 та п.7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 0000192320 від 27.02.2012р. про збільшення ПП «ВКФ «Електросервіс» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 597727,25 грн, у тому числі: за основним платежем - 526281,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 71446,25 грн (т.с.1 а.с.10).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст.200 ПК України.

Згідно ст.200 ПК України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Пунктом 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України регламентовано, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Між ПП «ВКФ «Електросервіс» та ПП «Інтенція» укладено договір купівлі-продажу №62 від 31.05.2011р. (т.с.1 а.с.140-141).

Операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформлені:

- податковими накладними: № 890 від 02.08.2011 на загальну суму 14250,42 грн., у тому числі ПДВ - 2375,07 грн.; № 891 від 04.08.2011 на загальну суму 295000,00 грн., у тому числі ПДВ - 49166,67 грн.; № 892 від 08.08.2011 на загальну суму 64203,61 грн., у тому числі ПДВ - 10700,60 грн.; № 893 від 08.08.2011 на загальну суму 280000,00 грн., у тому числі ПДВ - 46666,67 грн.; № 895 від 19.08.2011 на загальну суму 72000,00 грн., у тому числі ПДВ - 12000,00 грн.; № 896 від 22.08.2011 на загальну суму 17231,65 грн., у тому числі ПДВ - 2871,94 грн.; № 816 від 01.07.2011 на загальну суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30000,00 грн.; № 817 від 04.07.2011 на загальну суму 152000,00 грн., у тому числі ПДВ - 25333,33 грн.; № 818 від 07.07.2011 на загальну суму 340000,00 грн., у тому числі ПДВ - 56666,67 грн.; № 497 від 01.06.2011 на загальну суму 132000,00 грн., у тому числі ПДВ - 22000,00 грн.; № 498 від 03.06.2011 на загальну суму 180000,00 грн., у тому числі ПДП - 30000,00 грн.; № 499 від 10.06.2011 на загальну суму 380000,00 грн., у тому числі ПДВ - 63333,33 грн.; № 499-1 від 10.06.2011 на загальну суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн. (т.с.1 а.с.146, 148, 151, 153, 156, 158, 160, 162, 164, 166, 168, 170, 172);

- видатковими накладними: № 891 від 04.08.2011 на загальну суму 295000,00 грн., у тому числі ПДВ - 49166,67 грн.; № 893 від 08.08.2011 на загальну суму 280000,00 грн., у тому числі ПДВ - 46666,67 грн.; № 895 від 19.08.2011 на загальну суму 72000,00 грн., у тому числі ПДВ - 12000,00 грн.; № 816 від 01.07.2011 на загальну суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30000,00 грн.; № 817 від 04.07.2011 на загальну суму 152000,00 грн., у тому числі ПДВ - 25333,33 грн.; № 818 від 07.07.2011 на загальну суму 340000,00 грн., у тому числі ПДВ - 56666,67 грн.; № 497 від 01.06.2011 на загальну суму 132000,00 грн., у тому числі ПДВ - 22000,00 грн.; № 498 від 03.06.2011 на загальну суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30000,00 грн.; № 499 від 10.06.2011 на загальну суму 380000,00 грн., у тому числі ПДВ - 63333,33 грн.; № 499-1 від 10.06.2011 на загальну суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн. (т.с.1 а.с.149, 155, 157, 161, 163, 165, 167, 169, 171, 173);

- рахунками-фактурами: № 891 від 04.08.2011 на загальну суму 295000,00 грн., у тому числі ПДВ - 49166,67 грн.; № 893 від 08.08.2011 на загальну суму 280000,00 грн., у тому числі ПДВ - 46666,67 грн. (т.с.1 а.с.150, 154);

- актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг): № 890 від 02.08.2011, № 892 від 08.08.2011, № 896 від 22.08.2011 (т.с.1 а.с.147, 152, 159).

Всі вищезазначені податкові накладні включені ПП «ВКФ «Електросервіс» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за спірний період (т.с.2 а.с.88-106).

За отриманий товар ПП «ВКФ «Електросервіс» сплатило у повному обсязі, що підтверджено виписками банку про рух коштів на рахунку (т.с.1 а.с.174-184).

Між ПП «ВКФ «Електросервіс» та ПП «Ново-Ком» укладено договір купівлі-продажу №1/04-11 від 01.04.2011р. (т.с.1 а.с.142-143).

Операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформлені:

- податковими накладними: № 040501 від 04.05.2011 на загальну суму 108000,00 грн., у тому числі ПДВ - 18000,00 грн.; № 050501 від 05.05.2011 на загальну суму 190000,00 грн., у тому числі ПДВ - 31666,67 грн.; від 10.05.2011 на загальну суму 50000,00 грн., у тому числі ПДВ - 8333,33 грн.; № 128 від 04.04.2011 на загальну суму 363000,00 грн., у тому числі ПДВ - 60500,00 грн. (т.с.1 а.с.185, 187, 190, 193);

- видатковими накладними: № 04051 від 04.05.2011 на загальну суму 108000,00 грн., у тому числі ПДВ - 18000,00 грн.; № 05051 від 05.05.2011 на загальну суму 190000,00 грн., у тому числі ПДВ - 31666,67 грн.; № 040411/1 від 04.04.2011 на загальну суму 363000,00 грн., у тому числі ПДВ - 60500,00 грн. (т.с.1 а.с.186, 188, 194);

- рахунками-фактурами: від 05.05.2011 на загальну суму 190000,00 грн., у тому числі ПДВ - 31666,67 грн.; від 10.05.2011 на загальну суму 50000,00 грн., у тому числі ПДВ - 8333,33 грн.; № 040411/1 від 04.04.2011 на загальну суму 363000,00 грн., у тому числі ПДВ - 60500,00 грн. (т.с.1 а.с.189, 191, 195);

- актами здавання-приймання виконаних робіт: № 10051 від 10.05.2011 (т.с.1 а.с.192).

Всі вищезазначені податкові накладні включені ПП «ВКФ «Електросервіс» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за спірний період (т.с.2 а.с.88-106).

За отриманий товар ПП «ВКФ «Електросервіс» сплатило, що підтверджено випискою банку про рух коштів на рахунку (т.с.1 а.с.196) та договором переведення боргу № 60 від 23 травня 2011 року (т.с.1 а.с.144).

Також представниками позивача до матеріалів справи долучено документи, що підтверджують факт використання ПП «ВКФ «Електросервіс» товарно-матеріальних цінностей та отриманих послуг від ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» у подальшій господарській діяльності підприємства, а саме: договір про надання послуг, актами дефектації, актами приймання-передавання (внутрішнього переміщення) основних засобів, картками складського обліку матеріалів (т.с.2 а.с.1-87).

Дослідженням податкової звітності ПП «ВКФ «Електросервіс» з податку на додану вартість за період з квітня по вересень 2011 року встановлено, що позивачем згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком» (т.с.1 а.с.75-99).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у квітні - серпні 2011 року по фінансово-господарським операціям з ПП «Ново-Ком» та ПП «Інтенція» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Висновки відповідача про відсутність реальності здійснення господарським операцій між ПП «ВКФ «Електросервіс», ПП «Ново-Ком» та ПП «Інтенція», що ґрунтуються на висновках актів перевірок Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011р. №1807/231/37156804 та від 14.11.2011р. №1811/231-36917481 (т.с.1 а.с.106-129) щодо нікчемності правочинів, укладених ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком», суд правомірно вважав безпідставними.

Посилання ДПІ на нікчемність договорів, укладених ПП «Ново-Ком» та ПП «Інтенція» з контрагентами-покупцями, з підстав, визначених в ст.228 ЦК України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем, ПП «Ново-Ком» та ПП «Інтенція» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги ч.1 та 2 ст.228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до ст.228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку, виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладених договорів між позивачем та його контрагентами. Тобто, має місце оспорюванність самих договорів, та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але, за змістом ст.228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги та вважав безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

У випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мала місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, з урахуванням приписів ч.4 ст.70 КАС України, які є обов'язковими, правомірно вважав, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-які судові рішення з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень ст.ст.207 та 208, 250 Господарського кодексу України, ст.ст.203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення, відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Посилання представника відповідача на наявність порушень податкового законодавства з боку контрагентів ПП «ВКФ «Електросервіс» - ПП «Інтенція» та ПП «Ново-Ком», не можуть бути прийняті до уваги, оскільки порушення податкового законодавства з боку контрагентів платника податку не може автоматично свідчити про наявність порушень податкового законодавства саме з боку позивача без підтвердження належними та допустимими доказами, а отже не може тягнути за собою настання негативних наслідків для нього.

Відповідачем суду не надано доказів порушення правил бухгалтерського та податкового обліку саме позивачем. Натомість представниками позивача документально підтверджено реальність здійснених господарських операцій з ПП «Ново-Ком» та ПП «Інтенція».

Посилання представника відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних у ПП «ВКФ «Електросервіс», як на доказ відсутності фактичного здійснення господарської операції, колегія суддів оцінює критично, оскільки оглядом договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та його контрагентами встановлено, що обов'язок щодо поставки товару покладається на продавців. Таким чином, суд вважає, що позивач не мав жодного відношення до транспортування товару та, відповідно, не здійснював жодних витрат на це.

Товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги. Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних у ПП «ВКФ «Електросервіс» не є перешкодою для формування підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість та не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Що стосується посилань відповідача на відсутність документів, що підтверджують якість отриманого товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права органів державної податкової служби визначено ст.20 ПК України.

Вивченням положень вказаної статті встановлено, що податковому органу діючим законодавством не надано права перевіряти якість товару, а отже, у відповідача відсутнє право й вимагати від позивача документацію, що підтверджує якість такого товару.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням №0000192320 від 27.02.2012р.

Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість обумовлює й безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0000192320 від 27.02.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ВКФ «Електросервіс», за результатами проведення якої складено акт від 31.01.2012р. №91/23-30641885 (т.с.1 а.с.11-34) проведено на виконання постанови заступника начальника відділу розслідування кримінальних справ СВ ПМ ДПА в Луганській області від 17.01.2012р. про призначення позапланової виїзної документальної перевірки у кримінальній справі № 02/11/8048 (т.с.1 а.с.58).

Пунктом 86.9 статті 86 ПК України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано рішення суду, яке набрало законної сили, у кримінальній справі в межах якої було призначено дану перевірку відповідно до кримінально-процесуального закону.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без дотримання відповідної процедури, встановленої п. 86.9 ст.86 ПК України, а тому воно є передчасним.

Таким чином, позовна вимога щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000192320 від 27.02.2012р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 11 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Незважаючи на те, що позивач просив тільки скасувати податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення № 0000192320 від 27.02.2012р..

Такого висновку суд першої інстанції правомірно дійшов з огляду на те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/2025/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012 року по адміністративній справі № 2а/1270/2025/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

В.А. Шальєва

В.П. Юрченко