Рішення № 25466316, 26.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 5011-13/1060-2012 26.07.12За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1. Київської міської ради

2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"

про визнання договору недійсним

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники

прокурор:Холявінська І.В. -посвідчення № 70 від 26.03.09р.;

від позивача: Шемшур А.П. -дов. № б/н від 06.12.11р.;

від відповідача-1:Палій Є.В. -дов. № 225-КР-957 від 12.06.12р.;

від відповідача-2: не з'явився;

В судовому засіданні 26.07.12 відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну і резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ І СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.02.12 порушено провадження у справі за позовом Першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до. Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про визнання договору недійсним, прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 21.02.12 року, зобов'язано сторони надати докази та вчинити дії.

Позиваючись прокурор як на підставу позову вказав постанову Окружного адміністративного суду м. Києва в №2а-4190/11/2670 від 19.12.11 у справі за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради за участю третьої особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" . Постановою визнано не чинним та скасовано рішення Київської міської ради від 21.10.04 № 6555/2065 "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю" нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва"

21.02.12 через канцелярію суду відповідач-2 надав документи.

21.02.12 в судове засідання з'явився представник відповідача-1. Представники прокуратури, позивача та відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Зважаючи на неявку в судове засідання представників прокуратури, позивача та відповідача-2, суд відкладає розгляд справи на 15.03.12.

В судове засідання 15.03.12 з'явились представники сторін. Прокурор не з'явився, поважних причин неявки суду не повідомив.

В ході судового засідання представником відповідача-2 подано клопотання про зупинення провадження у справі в зв'язку з поданням Відповідачем-1 та Відповідачем-2 апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва №2а-4190/11/2670 від 19.12.11, якою визнаною недійсним рішення Київської міської ради від 21.10.2004 № 655/2065 "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю" нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва" до Київського апеляційного адміністративного суду, що підтверджується листом Окружного адміністративного суду м. Києва.

Крім того, як вбачається з листа Окружного адміністративного суду м. Києва постанова №2а-4190/11/2670 від 19.12.11 не набрала законної сили.

Враховуючи, що підстави позовних вимог у даній справі є наслідком вирішення спору, що виник у справі № 2а-4190/11/2670 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради за участю третьої особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про визнання протиправним та скасування рішення господарський суд зупинив ухвалою від 15.03.12 провадження у даній справі з огладу на те, що справи є пов'язаними і провадження у справі № 5011-13/1060-2012 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до розгляду справи № 2а-4190/11/2670.

Від Прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі з долученням ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 2а-4190/11/2670.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.07.12 поновлено провадження у справ іїї розгляд призначений на 26.07.12.

В судовому засіданні з' явились прокурор та позивач, які підтримали позов з підстав викладених у позовній заяві, а також відповідач - Київська міська рада, яка заперечила проти позову з підстав недоведеності, що спірний договір укладний неправомірно.

Відповідач СТОВ "Нова Україна" свого повноважного представника в судове засідання не направив, поважних причин неявки суду неповідомив.

Клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, отже суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності представників відповідача 2.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році"зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відсилає до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені попереднім отриманням за вказаною адресою кореспонденції та власними листами відповідача-2.

Відповідно до положень ст.ст. 64, 77, 87 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі (про відкладення розгляду справи) надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду за місцезнаходженням.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання ознайомлен з їх правами та обов'язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 29, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України в судових засіданнях складено протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2004р. Київською міською радою прийнято рішення №655/2065 "Про оформлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва", відповідно до якого вирішено оформити відповідачу 2 право довгострокової оренди строком на 15 років земельними ділянками загальною площею 486,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва.

25.06.2005р. між Київською міською радою (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"(орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за змістом якого орендодавець на підставі рішення №655/2065 від 21.10.2004р. Київської міської ради за актом приймання передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку розміром 957937 кв.м в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008).

Спірний договір є нотаріально посвідчений та зареєстровано у реєстрі за номером 2-2998 і 16.01.06 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за номером №62-6-00295 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності в порядку, передбаченому законом належить до повноважень Київської міської ради відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Земельна ділянка площею 957937 кв.м в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008)., передана СТОВ «Нова Україна»для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно рішення Київради від 21.10.04 №655/2065 "Про оформлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва органами прокуратури України у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

За змістом ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і така заява, згідно ст.2 ГПК України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Відповідно до ч.2 п.5 Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп\99, поняття "органом, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в своєму позові визначив інтереси держави, які зачіпає спір.

Посилаючись на відсутність правових підстав для дійсності даного договору прокурор пред'явив позов і просив визнати договір оренди недійсним, про відсутність у СТОВ права користування земельною ділянкою та про повернення її Київраді.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.п.2, 5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору від 25.06.2005р. недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Одночасно, приймаючи до уваги суб'єктний склад сторін спірного правочину, прокурором також повинно бути доведено факт порушення прав та законних інтересів Державного агентства земельних ресурсів України вчиненням договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, в тому числі на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, нежитлові приміщення, …

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р. (в редакції станом на 31.01.2012р. -дата подання до суду позовної заяви), яким затверджено положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", було визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Стаття 15 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом) закріпляла, зокрема, наступне повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин: здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Основними завданнями Держземагентства України положеннями п.3 Указу Президенту України №445/2011 від 08.04.2011р. визначено реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, беручи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Державного агентства земельних ресурсів України в сфері земельних відносин входило, в тому числі, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"(в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною станом на 25.06.2005р.) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі, відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.6 зазначеного Закону України орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

За змістом ст.16 Закону України "Про оренду землі"особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом. У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Згідно із ст.59 Закону України вказаного нормативно-правового акту Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, беручи до уваги наведені вище норми, підставою для набуття особою права користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

Відповідно до пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

А згідно до п.2.26 цієї постанови у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Висновки про те, що однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності недійсним є не чинність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду, викладені у постанові від 11.04.12 Вищого господарського суду України по справі №51/465.

Як встановлено господарським судом, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.11 по справі №2а-4190/11/2670 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано рішення №655/2065 від 21.10.2004р. Київської міської ради "Про оформлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району міста Києва".

Ухвалою від 07.06.12 Київського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" залишено без задоволення, постанову від 19.12.11 Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №2а-4190/11/2670 без змін.

Вказана ухвала набула законної сили з моменту проголошення.

Отже, враховуючи, що укладенню договору оренди земельної ділянки передує рішення Київської міської ради, а беручи до уваги, що рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004р., на виконання якого укладений спірний договір оренди від 25.06.2005р., скасовано та визнано нечинним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 95,7937га, вартістю 33603431,69 грн., яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008), укладеного між Київською міською радою і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна"та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №62-6-00295 від 16.01.2006р.

Враховуючи викладене договірні відносини між відповідачами у справі, що ґрунтувались на спірному договорі оренди земельної ділянки від 25.06.2005р., з урахуванням положень п.2.29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, "припиняються на майбутнє.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

А отже і прокурор в інтересах держави в особі компетентного органу має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими ст.152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі, шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст.20 ГК України визнання наявності або відсутності прав є одним із способів захисту прав учасників відносин в сфері господарювання

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов в частині визнання відсутнім права користування СТОВ "Нова Україна"земельною ділянкою загальною площею 95,7937 га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008), також є правомірним та обґрунтованим.

Оскільки договір оренди земельної ділянки від 25.06.2005р. є недійсним, тобто згідно з ст.216 ЦК України не створює будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за висновками суду, у відповідача 2 відсутнє право користування земельною ділянкою загальною площею 95,7937 га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008).

Водночас, позов в частині зобов'язання СТОВ "Нова Україна" повернути Київраді земельну ділянку, не підлягає задоволенню, враховуючи, що фактично ця позовна вимога заявлена в інтересах відповідача у справі. Правова позиція узгоджується із постановою Вищого господарського суду України по справі №51/202.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, вбачаються не необґрунтованими та безпідставними доводи Київради.

Водночас СТОВ не надало жодних належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь Державного бюджету України у рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 22, 29, 32-34,36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки загальною площею 95,7937 га, вартістю 33603431,69 грн., яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008), укладений між Київською міською радою і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Україна»та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №62-6-00295 від 16.01.2006р.

Визнати відсутнім право користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна»земельною ділянкою загальною площею 95,7937 га, яка розташована в межах Деснянського району міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:212:0008).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна»(07415 Київська область, Броварський район, село Зазим'є, ЄДРПОУ 32831851) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 536,50 грн.

Стягнути з Київської міської ради (01044 м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 536,50 грн.

3.Після набрання рішенням законної сили видати накази .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 30.07.12