Рішення № 25466100, 26.07.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 липня 2012 р. Справа 7/24/2012/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ

до: Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької обласної державної адміністрації, м. Вінниця

про стягнення 30 503,08 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники:

позивача: Карман Ю.В. - юрисконсульт, довіреність б/н від 15.06.2012 року, паспорт НОМЕР_3 виданий Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України у Київській області 29.12.1995 року.

відповідача: Титаренко Т.І. - довіреність 3 01-01-18-4 від 05.01.2012 року, паспорт НОМЕР_2 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 04.10.2000 року.

Гнєдой В.П. - заступник начального відділу зв'язку та оповіщення, довіреність № 01-01-18-825 від 25.07.2012 року, паспорт НОМЕР_1, виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 14.05.1996 року.

Інші: ОСОБА_4 - паспорт НОМЕР_4, тимчасовий талон на право керування транспортними засобами, видане 07.04.2012 року.

ВСТАНОВИВ :

24.05.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ до Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької обласної державної адміністрації, м. Вінниця про стягнення 30 503,08 грн., з яких 29 854,47 грн. боргу, 59,69 грн. інфляційних втрат, 588,91 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 28.05.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/24/2012/5003.

Ухвалою суду від 06.06.2012 року в зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено 15.06.2012 року.

13.06.2012 року через канцелярію суду представником відповідача супровідним листом подано заперечення на позов в якому останній зазначає, що в зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету для обслуговування систем оповіщення між сторонами річний кошторисно-фінансовий розрахунок на 2011 рік узгоджений не був, роботи по експлуатаційно-технічному обслуговуванню системи оповіщення не проводилися в зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

З метою витребування додаткових доказів розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою суду від 17.07.2012 року розгляд справи відкладено до 26.07.2012 року. Одночасно вказаною ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на 15 днів відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.02.2007 року між Головним управлянням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької обласної державної адміністрації (Замовник) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" правонаступником якого являється Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", що підтверджується витягом із статуту (Виконавець) було укладено договір № 05/08 про експлуатаційно-технічне обслуговування апарату оповіщення ЦО (а.с.12-13, т.1).

Відповідно до п.1.1 Договору Замовник передає, а Виконавець приймає на себе обов'язки щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури оповіщення ЦО відповідно до Додатку №1 до Договору.

Згідно п.1.2 Договору Виконавець здійснює обслуговування, ремонт, контроль за робочим станом і збереженням апаратури.

У відповідності до п.2.1 Договору Виконавець з поміж іншого зобов'язаний своєчасно оплачувати виконані роботи.

Ціна Договору відповідно до Додатку № 2 становить 28 112,88 грн. (п.3.1 Договору).

Оплата за експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури здійснюється Замовником згідно з доданим до Договору кошторисно-фінансовим розрахунком. Розрахунки провадяться щомісяця з моменту надходження коштів з Держаного бюджету (п.3.2 Договору).

Відповідно п.3.3 Договору підставою для розрахунку за експлуатаційно-технічне обслуговування є акт виконаних робіт, у якому перераховуються випадки виходу апаратури оповіщення ЦО з ладу, несанкціонованого запуску, а також неповний обсяг виконаних робіт з обслуговування, що тягне за собою зменшення суми перерахувань.

У випадку невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства (п. 4.1 Договору).

Відповідно п.4.2 органи ЦО та НС можуть застосовувати до підприємств електронного зв'язку економічні санкції, умови яких визначаються в договорі і відповідають вартості обслуговування засобів оповіщення ЦО за період їх простою з вини підприємства електрозв'язку. Неякісне експлуатаційно-технічне обслуговування та простій засобів оповіщення тягне з собою позбавлення матеріальної винагороди, якщо при цьому не передбачено іншого виду відповідальності.

В додатку № 2 до Договору сторонами погоджено кошторисно-фінансовий розрахунок вартості експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури за 1 місяць, який становить 2342,74 грн. (а.с.14, т.1).

19.01.2009 року сторонами підписано додаткову угоду № 4 до договору від 14.02.2007 року № 05/08 якою з поміж іншого внесено зміни до п.3.3 розділу 3 договору від 14.02.2007 року № 05/08 та додатку № 2Б.

Зокрема, вартість експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури в місяць згідно додатку № 2Б в новій редакції становить 3731,81 грн. (а.с.120, т.1).

Із змісту позовної заяви та наявних у справі документів слідує, що відповідно до рішення господарського суду Вінницької області у справі № 13/103/2011/5003 (суддя Тісецький С.С.) від 19.07.2011 року, яке набрало законної 12.09.2011 року стягнуто заборгованість з відповідача включно по квітень 2011 року та встановлено факт продовження надання послуг по договору від 14.02.2007 року № 05/08 на 2011 рік (а.с.46-47, т.1).

За твердженням позивача за надані ним послуги за період з травня 2011 року по грудень 2011 року відповідач не провів розрахунок з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 854,48 грн. (3731,81*8).

Непроведення розрахунків відповідачем спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України "Про цивільну оборону в Україні" до складу цивільної оборони України входять системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення, а згідно зі ст. 2 цього Закону, одним із завдань цивільної оборони є оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку.

Постановою КМУ від 15.02.1999 року за № 192 затверджено Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях, якою визначено, що:

- готовність системи оповіщення забезпечується шляхом якісного експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення;

- відповідальність за експлуатаційно - технічне обслуговування систем оповіщення покладається; загальнодержавної - на генеральну дирекцію Укртелекому; регіональних - на керівництво відповідних дирекцій Укртелекому; потенційно небезпечних об'єктів - на головних інженерів цих об'єктів (п.58).

- підприємства електрозв'язку забезпечують на договірних засадах експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення та зв'язку цивільної оборони, що належить до сфери управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, знаходяться в пунктах управління, на підприємствах, в установах і організаціях; оплата послуг зв'язку, вартості ЕТО здійснюється за тарифами Держкомзв'язку (п.5)

- фінансування реконструкції, удосконалення загальнодержавної та регіональної систем централізованого оповіщення ЦО, вартості ЕТО апаратури і технічних засобів загальнодержавної і регіональних систем централізованого оповіщення та зв'язку ЦО провадиться за рахунок асигнувань, що передбачаються бюджетами відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади (п.6)

Відповідно до п.1.2 Інструкції про порядок експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони підприємствами електрозв'язку України, затвердженої спільним наказом МНС України та Держкомзв'язку України від 16.08.2000 року № 210/119 підприємства електрозв'язку України здійснюють на договірних засадах ЕТО засобів оповіщення і зв'язку ЦО, які перебувають у сфері управління центральних та місцевих органів виконавчої влади і знаходяться на пунктах управління, на підприємствах, в установах і організаціях та в інших об'єктах.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 29 854,48 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 588,91 грн. та інфляційних витрат в сумі 59,69 грн. за період з травня 2011 року по грудень 2011 року включно в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом виявлено помилки, які призвели до неправильного визначення заявлених до стягнення сум, які полягають в наступному.

Так, здійснюючи розрахунок інфляційних втрат позивач вказав період прострочення з травня по грудень 2011 року включно.

Разом з тим включення до періоду прострочення травня місяця є неправомірним оскільки із змісту договору слідує, що підставою для розрахунків є акти виконаних робіт.

Акти виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки наявні у справі містять строк оплати - до 10 числа наступного за місяцем в якому надавалась послуга (а.с.22-28, 37-44, т.1).

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявні докази надіслання вказаних актів відповідачу - реєстри згрупованих поштових відправлень (а.с.49-86, т.1).

Таким чином вірним є період прострочення з 10.06.2011 року по 31.12.2011 року.

Окрім того при обрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано того, що у визначеному ним періоді прострочення є місяці із від'ємним значенням індексу інфляції (дефляційні), а саме липень та серпень.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Зазначений вище підхід до обрахунку інфляційних втрат відображено також в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Провівши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням виявлених помилок судом отримано від'ємне значення інфляційних втрат (-33,59 грн.) з врахуванням чого в стягненні інфляційних втрат слід відмовити як заявлених безпідставно.

В розрахунку 3 % річних судом також виявлено помилки, які аналогічні тим, які вказані вище, а саме - невірне визначення періоду прострочення із врахуванням змісту актів та рахунків.

Так, початком періоду прострочення оплати послуг, які надавались в травні слід вважати 10.06.2011 року, в червні - 10.07.2011 року, в липні - 10.08.2011 року, в серпні - 10.09.2011 року, в вересні - 10.10.2011 року, в жовтні - 10.11.2011 року, в листопаді - 10.12.2011 року, в грудні - 10.01.2012 року тощо.

Окрім того в розрахунку 3 % річних позивач обраховував останні за період з травня 2011 року по грудень 2011 року на суму заборгованості в розмірі 29854,48 грн. тобто суму заборгованості, яка складається із щомісячних платежів за вказаний вище період, що є невірним, оскільки правильним є розрахунок 3 % річних на кожен платіж за надану послугу за весь період прострочення окремо або наростаючим підсумком (додавання до попереднього простроченого платежу суми чергового платежу із врахуванням початку періоду прострочення).

Провівши перерахунок 3 % річних із врахуванням виявлених помилок судом отримано 243,55 грн., в зв'язку з чим в стягненні 345,36 грн. 3 % річних суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних витрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Так, твердження відповідача про непідписання актів не є обставиною, яка звільняє сторону від виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, оскільки умовами договору не встановлено того, що підставою для проведення розрахунків Замовником є обопільнопідписаний сторонами акт наданих послуг.

Твердження відповідача про неповне виконання позивачем робіт за умовами договору від 14.02.2007 року № 05/08 оцінюється судом критично, оскільки спростовується наявними у справі документами наданими позивачем - журналами, графіками, наказами тощо.

Суд зазначає, що окремі недоліки в оформленні позивачем документації у відповідності до приписів Інструкції про порядок експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони підприємствами електрозв'язку України не свідчать про невиконання позивачем робіт за договором від 14.02.2007 року № 05/08 і знову ж таки не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

При цьому суд зазначає, що умовами договору передбачено відповідальність у вигляді позбавлення Виконавця матеріальної винагороди лише у випадку простою апаратури, однак доказів такого належними та допустимими доказами відповідачем не доведена.

Посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень для оплати наданих позивачем послуг як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог також не приймається судом оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Слід вказати, що аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446.

Безпідставним є твердження відповідача про розірвання договору від 14.02.2007 року № 05/08 на підставі його звернень до відповідача (листи від 13.07.2011 року та від 29.11.2011 року), оскільки відповідно до ч.ч.1, 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 6.5 договору від 14.02.2007 року № 05/08 встановлено, що дострокове розірвання або зміна умов цього договору може мати місце при згоді сторін.

Матеріали справи не містять доказів погодження позивач на розірвання договору, а також судового рішення про розірвання договору від 14.02.2007 року № 05/08.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про відмову в стягненні інфляційних втрат та часткову відмову в стягненні 3 % річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

26.07.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької державної адміністрації, вул. Володарського, буд. 26, м. Вінниця, 21050 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 20098691) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", б-р Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 21560766) - 29 854 грн. 48 коп. - основного боргу, 243 грн. 55 коп. - 3 % річних, 1 588 грн. 13 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Відмовити в стягненні 345 грн. 36 коп. - 3 % річних, 59 грн. 69 коп. - інфляційних витрат.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31 липня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.