Рішення № 25465972, 24.07.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2012 р. Справа № К6/059-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" про визнання недійсною додаткової угоди від 03.10.2011р. до договору № 01/03/11 оренди нежитлового приміщення від 01.03.2011р.,

представники:

позивача: не з'явився,

відповідача: Мерзлов А.П. (дов. б/н від 13.03.2012р.).

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2012 року учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі -відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди від 03.10.2011р. до договору № 01/03/11 оренди нежитлового приміщення від 01.03.2011р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.07.2012р. порушено провадження у справі № К6/059-12 та призначено її до розгляду на 24.07.2012р.

У судовому засіданні 24.07.2012р. позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

24.07.2012р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити позивачу у позові з підстав, викладених у ньому.

Однак, представник відповідача в судове засідання 24.07.2012р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином за адресою, що вказана позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ті фізичних осіб -підприємців.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, в матеріалах справи міститься оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення як доказ того, що відповідач був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин першої та третьої ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідно до частини першої ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", ідентифікаційний код: 30615677, зареєстровано 29.11.1999р. за адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вулиця Сквирське шосе, будинок 192 В, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Включення відомостей про юридичну особу проведено 27.01.2005р., про що в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зроблено запис за № 1 353 120 0000 000539, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АА за № 366626, (копія знаходиться в матеріалах справи).

01.03.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Панель" (далі - орендар) укладено договір № 01/03/11 оренди нежилого приміщення (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно - приміщення (далі -об'єкт оренди), яке складається з виробничого приміщення, площею 1944 кв.м., обладнане відповідними комуні кальними системами за адресою: м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 192-В, балансова вартість якого 1 700 000 грн.

В подальшому, 03.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Панель" (далі - орендар) укладено додаткову угоду до договору № 01/03/11 оренди нежилого приміщення від 01.03.2011р., відповідно до умов якої сторони внесли зміни в розмір орендної плати за приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи позов про визнання недійсною додаткової угоди від 03.10.2011р. до договору № 01/03/11 оренди нежитлового приміщення від 01.03.2011р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Панель" подано фізичною особою - ОСОБА_1, який відповідно до п. 1.2.4. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" є учасником цього товариства.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємств, установ, організацій, інші юридичні особи, які звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів; при цьому відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду, а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Так, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Предмет позову це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, позовні вимоги ґрунтує на тому, що укладений оспорюваний правочин (додаткова угода) порушує корпоративні права позивача як учасника товариства, зокрема, на участь у зборах учасників товариства, які не було проведено, оскільки до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено питання укладення угод на відчуження, а також угод про здачу в оренду, відповідно до п. 17.9.19. статуту товариства та ст. 51 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно ст. 22 Закону України "Про судоустрій України", місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч. 3 та ч. 4 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Зокрема, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ст. 167 ГК України, пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 01.12.2004р. у справі N 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що "акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Пунктом 1.2 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»визначено, що до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що даний спір є корпоративним спором, у якому позивач звернувся за захистом його корпоративних прав або інтересів.

Разом з тим, відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників (ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства").

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків;створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи для представлення інтересів учасників у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008р. № 13 "Про практику розгляду корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших акціонерів (учасників) поза відносинами представництва. Заявник-учасник не наділений повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено право учасника господарського товариства безпосередньо звертатись до Господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що інтереси товариства може представляти його правління чи інший уповноважений на це виконавчий орган товариства, учасник (акціонер) товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Учасники (акціонери) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників (акціонерів) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників (акціонерів) товариства.

Крім того, відповідно до пункту 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008р. № 13 "Про практику розгляду корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про господарські товариства" учасник не наділений суб'єктивним правом втручатися в господарську діяльність товариства, зокрема шляхом оспорення договорів, які укладені останнім.

Отже, можливість захисту прав товариства його учасником може мати місце лише в рамках представницьких відносин, тобто, коли учасник уповноважений товариством на вчинення відповідних дій.

Таким чином, позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити зазначену додаткову угоду до договору № 01/03/11 оренди нежитлового приміщення від 01.03.2011р.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 18.04.2011р. у справі № 8/219пн-к та Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011р. у справі № 8/219пн-к.

Крім того, учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства.

Відтак, вищевикладене спростовує помилкове твердження позивача про те, що наявність порушеного права чи законного інтересу учасника товариства є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у учасника права вимагати визнання договору недійним поза відносинами представництва.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про відмову у позові.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Суддя А.Ф. Черногуз