Постанова № 25464377, 25.07.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року справа №2а/1270/3199/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.,

суддів Бадахової Т.П.,

Яковенка М.М.,

за участю секретаря судового засідання Левченко Г.О.

за участю

представника позивача Горшкова В.В. (за довіреністю)

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «МИСЕВ» на постанову Луганського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 р. у справі № 2а/1270/3199/2012 (головуючий І інстанції Островська О.П.) за позовом Приватного підприємства «МИСЕВ» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012 року №0000072301,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012 року №0000072301.

Постановою Луганського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 р. у справі № 2а/1270/3199/2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю. .

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні та у судових дебатах підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, думку представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спірним між сторонами є питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у липні 2011 року за наслідками взаємовідносин з контрагентом ПП «Інтенція».

Встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача (а.с.8-9).

У період з 06.12.2011 року по 12.12.2011 року відповідачем проводилася позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» та ПП «Поляріс Лайт» за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року.

За результатами перевірки 19.12.2011 року складено акт № 2226/23-33270618, згідно якого виявлені порушення п.п. 198.1., 198.3., 198.4., 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді з 01.07.2011 року по 31.10.2011 року на суму 37812 грн., в т.ч. по періодах за липень 2011 року на суму 37812 грн.; згідно до частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного Кодексу України, угоди ПП «МИСЕВ» з ПП «Інтенція» є нікчемними.

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 04.01.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 47265 грн., з яких за основним платежем 37812 грн., за штрафними санкціями 9453 грн.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 8 вказаного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих документів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

В судовому засіданні встановлено, що в акті перевірки від 19.12.2011 р. № 2226/23-33270618 податковим органом зазначено, що в ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання товарів у ПП «Інтенція» мали не реальний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат на перевезення, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

В акті перевірки відповідач також послався на акт від 11.11.2011 №1807/231/37156804 позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 по 30.09.2011 року, складений Алчевською ОДПІ, в ході якої було встановлено: неможливість фактичного здійснення ПП «Інтенція» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів,трудових ресурсів,основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, що підтверджується відповідними відомостями КП «Алчевське бюро технічної інвентаризації, Відділу Держкомзему у м. Алчевську, Відділу Держкомзему у Перевальському районі Луганської області, Управління статистики у м. Алчевську, ОДАІ Алчевського МВ УМВС .

З акту перевірки та матеріалів справи вбачається, що позивач знаходився у правових відносинах з ПП «Інтенція» на підставі наступного.

01.07.2011 року між позивачем та ПП «Інтенція» укладено договір поставки № 010401 від 01.04.2011 року (а.с.143), відповідно до якого продавець ПП «Інтенція» зобов'язується поставити, а покупець - ПП «МИСЕВ» зобов'язується прийняти та оплатити товар, кількість, асортимент та ціна кожної партії товару може визначатися окремою специфікацією, додатками до цього договору або накладною, які підписуються уповноваженими представниками сторін, а також рахунками-фактурами. Загальна вартість договору складає 2000000 грн., в т.ч. НДС 20% -333333,33 грн.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем до перевірки та суду надані первинні документи, а саме:

- податкові накладні: від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.64,66, 68,70);

- видаткові накладні від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.63,65,67,69);

- виписки з системи «клієнт-банк», завірені банком, про сплату коштів ПП «Інтенція» (а.с.71-78).

На виконання умов зазначеного договору, ПП «Інтенція» виписано позивачу видаткові накладні від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.63,65,67,69);

та податкові накладні від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.64,66, 68,70).

Останній, в свою чергу, за надані послуги перерахував грошові кошти за наданий товар на розрахункові рахунки ПП «Інтенція», про що стверджують виписки з системи «клієнт-банк», завірені банком, про сплату коштів ПП «Інтенція» (а.с.71-78).

Зазначений у договорі товар (будівельні матеріали) отриманий ТОВ «Альфа Свет» від ПП «Диброва-Буд» на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, що відображено у журналі реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (том 1 а.с.65), а його зберігання відображено у бухгалтерському обліку ТОВ «Альфа Свет», про що свідчать оборотно-сальдові відомості по рахунку 205 за листопад 2008 року (том 1 а.с. 66-70).

Сплачений у товарі податок на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними віднесений позивачем до податкового кредиту у листопаді 2008 року.

В спірному акті перевірки відповідач посилається на акт Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Інтенція» з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, яким встановлено, що ПП "Інтенція" порушено п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, наказу ДПА України від 25.01.2011 року №41, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього в сумі 51 634 813,00 грн. та завищено суму податкового кредиту на 47 645 313,00 грн.; п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Інтенція"із зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями.

На підставі викладеного, податковим органом було зроблено висновок про здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, а фінансово-господарські відносини між ПП «Інтенція» та його контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів не приймає посилання податкового органу в спірному акті перевірки на акт Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Інтенція» з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, оскільки постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11321/11/127 визнано дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 року за №1807/231/37156804 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства "Інтенція", код за ЄДРПОУ 37156804, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року" протиправними; зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА" відомості щодо задекларованих приватним підприємством "Інтенція", КОД за ЄДРПОУ 37156804, за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 51 634 813,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 47 645 313,00 грн. Дане рішення суду залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 року та набрало чинності (арк.. справи 123-131)

Таким чином, відповідач робить висновок, що позивач сформував податковий кредит за рахунок підприємств, що не декларують свої зобов'язання перед бюджетом, проте на момент складання акту перевірки по контрагентам позивача відповідачем документи не були досліджені та співставлені, що зазначено у самому акті.

Колегія суддів вважає зазначені висновки відповідача помилковими, оскільки, здійснивши правовий аналіз документів, що надані позивачем до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують факт того, що правочини з контрагентами набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких вони були спрямовані.

Аналіз норм Податкового кодексу України не містить такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що первинні документи стосовно господарських операцій з ПП «Інтенція» не були надані перевіряю чому органу в повному обсязі, оскільки вони були вилучені посадовою особою податкової міліції згідно протоколу виїмки від 10.01.2012 року (арк.. справи 141-142).

Крім того, колегія суддів зазначає, що в подальшому позивач використав товар, отриманий від ПП «Інтенція», в своїй господарській діяльності, згідно відповідних договорів проданий іншим контрагентам, що підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, довіреностями.

У разі випадку, коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, сума податкового кредиту сформована позивачем правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірних сум, сплачених продавцям.

Колегія суддів зазначає, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неможливість підтвердження з боку відповідача нарахування контрагентами позивача сум податкових зобов'язань з ПДВ є в даному випадку фактором, який залежить виключно від податкових органів, а тому зобов'язання позивача щодо правильності визначення сум податку на додану вартість до сплати в бюджет або до відшкодування, покладені на позивача згідно з нормами Податкового кодексу України, не є обставиною яка забороняє позивачу відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ відповідно до Закону.

З огляду на наведені вище доводи та докази судом не приймається у якості доказу нікчемності укладених позивачем з контрагентами правочинів посилання відповідача на отримання від інших ДПІ актів перевірок по постачальникам позивача, враховуючи той факт, що первинні документи досліджені не були.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

За таких підстав, можливо зробити висновок, що відповідач, по перше, встановлюючи факти нікчемності укладених правочинів між позивачем та його контрагентом, фактично керувався лише припущенням щодо його фіктивності (нікчемності), а по друге прийняв податкові повідомлення - рішення поспішно, у зв'язку із чим вбачається передчасність та необ'єктивність посилань з боку податкового органу, оскільки доказів щодо існування вироку відносно посадових осіб ПП «Інтенція» суду як першої, так і апеляційної інстанції, не надано.

Таким чином колегія суддів зазначає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ПП «МИСЕВ» та його контрагентом правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що є недопустимим. Його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив постанову з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому постанова суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 198 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.4 ч.1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, якщо судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено порушення норм матеріального або процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ч.ч.1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «МИСЕВ» на постанову Луганського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 р. у справі № 2а/1270/3199/2012 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 р. у справі № 2а/1270/3199/2012 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Приватного підприємства «МИСЕВ» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 04.01.2012 року №000007230.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «МИСЕВ» сплачений ним судовий збір у сумі 472 грн. 65 коп.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний колегією суддів 30 липня 2012 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: А.В.Гайдар

Судді: Т.П. Бадахова

М.М. Яковенко