Постанова № 25449582, 24.07.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 5004/486/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. , судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Каленська М.А.(довіреність № 221 від 07.05.2012 р. )

від відповідача - Платова Ю. П. (довіреність № 300 від 09.07.2012 р. ), Корнійчук Г.Й. (довіреність № 323 від 23.07.2012 р.).

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Аграрного фонду на рішення господарського суду Волинської області від 22.05.12 р. у справі № 5004/486/12

за позовом Аграрний фонд

до Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ятидні"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.05.2012 року у справі № 5004/486/12 (суддя Шум М.С.) в позові відмовлено. Мотивуючи прийняте рішення судом першої інстанції зазначено, що зміст оспорюваного позивачем додаткового договору від 24.06.2009 р. на відвантаження, приймання та додаткові послуги по зберіганню №1 до договору складського зберігання зерна пшениці від 04.06.2008р. №17 не суперечить приписам законодавчих актів, а сторонами договору вчинялись дії, спрямовані на виконання зобов'язань за цією угодою, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти новий судовий акт, яким позовні вимоги задоволити. Зокрема зазначає, що відповідачем на підтвердження виконання умов додаткового договору не надано позивачу транспортних накладних, які б свідчили про виконання умов цього договору, оскільки позивач розцінює додатковий договір як договір перевезення, а відтак вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати приписи ст.ст. 307, 909 ЦК України. Позивач вважає, що при укладенні додаткового договору його було введено в оману, а тому на підставі ст. 230 ЦК України просить визнати його недійсним. Також позивач зазначає, що відповідач не надав доказів (підтверджуючих документів), що ним здійснено відвантаження та переміщення зерна пшениці 3 та 4 класу 2008р. врожаю на ДП "Луцький КХП №2".

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів останньої заперечує, вважає їх безпідставними, оскільки ТОВ "П'ятидні" здійснило відвантаження та переміщення зерна на ДП "Луцький КХП № 2", що підтверджується підписаним сторонами актом виконаних робіт. Факт наданих послуг підтверджується довідкою зустрічної звірки щодо документального підтвердження виду і обсягу господарських операцій та стану розрахунків у ТОВ "П'ятидні" за період із 01.04.2008 року по 31.03.2010 року, дозволом на переміщення зерна № 41-10/3052 від 24.06.2009р., дозволом на відвантаження зерна № 41-10/3051 від 24.06.2009 р., довіреністю № 189 від 14.07.2009р. виданою на ім'я директора ТОВ "П'ятидні", відповідно якою Аграрний Фонд дозволив отримати пшеницю 3 класу в кількості 1 700 тонн та пшеницю 4 класу в кількості 5000 тонн від ТОВ "П'ятидні" для переміщення та відвантаження на ДП "Луцький КХП №2". Також зазначає, що вказані в позові акти перевірки наявності зерна закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам від 06.08.2010 року та акту перевірки наявності зерна закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам від 31.01.2012 року відповідно до яких Аграрним Фондом виявлено нестачу зерна пшениці та жита в обсязі 30 576, 943 тонн та 39, 197 тонн на ДП "Луцький КХП №2" не мають відношення до правовідносин між ТОВ "П'ятидні" та Аграрним Фондом та вказують на відносини між ДП "Луцький КХП №2" та Аграрним Фондом. Посилається на рішення господарського суду міста Києва № 3/216 від 13.10.2011р. за позовом ТОВ "П'ятидні" до Аграрного фонду про стягнення 720 250 грн., яким суд задовольнив позов ТОВ "П'ятидні" про стягнення боргу з Аграрного фонду за надання послуг згідно п. 2 додаткового договору № 1, а саме - переміщення та відвантаження пшениці 3 класу в кількості 1700 тонн та пшениці 4 класу в кількості 5000 тонн, яким також встановлено факт укладення договору складського зберігання зерна №17 та додаткового договору на відвантаження, приймання та додаткові послуги по зберіганню № 1 та надання послуг ТОВ "П'ятидні". Дане рішення набрало законної сили 31.10.2011р. Разом з тим відповідач зазначає, що правовідносини, які існують між сторонами, не співпадають по суб'єктному складу, ні по предмету договору з договором перевезення. Також відповідач спростовує доводи позивача щодо введення його в оману при підписанні додаткового договору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 22.05.2012 року у справи № 5004/486/12 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Пятидні" (за договором зерновий склад) та Аграрним фондом (за договором поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно продовольчого жита (об'єкт державного цінового регулювання), якість якого відповідає ДСТУ 3768-2004 - (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку відповідача і засвідчується відповідними складськими документами, а позивач зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його відповідачу або особі, зазначеній ним як одержувач у стані, передбаченому цим договором та законодавством України.

24.06.2009р. між сторонами у справі укладено додатковий договір на відвантаження, приймання та додаткові послуги по зберіганню № 1 (надалі додатковий договір).

Пунктом 2 додаткового договору визначено, що позивач зобов'язаний надати відповідачу додаткові послуги переміщення, відвантаження та приймання на підставі дозволів на відвантаження та переміщення зерна з ТОВ "П'ятидні" пшениці 3 класу в кількості 1700 тонн, пшениці 4 класу в кількості 5000 тонн врожаю 2008 року.

Пунктом 3 додаткового договору сторони домовились про те, що розмір плати (тариф) за надання додаткових послуг переміщення, відвантаження та приймання складає 107,50 грн./тонну з урахуванням ПДВ.

Згідно п. 4 загальна вартість додаткових послуг переміщення, відвантаження та приймання разом з ПДВ складає 720250,00 грн.

З наявного в матеріалах справи рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2011р. у справі №3/216 вбачається, що з Аграрного фонду на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пятидні" присуджено стягнути 720 250 грн. основного боргу, 7202,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Дане рішення не скасоване ні апеляційною та касаційною інстанціями та набрало законної сили 31.10.2011р.

Зазначеним рішенням встановлено, що послуги з відвантаження, переміщення та приймання зерна пшениці вартістю 720250,00 грн. надані позивачем відповідачу у повному обсязі, що підтверджується актом виконаних робіт до договору та додаткового договору від 02.10.2009, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, та довіреністю відповідача № 189 від 14.07.2009 на отримання від позивача пшениці.

Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також факт виконання умов додаткового договору стверджується довідкою зустрічної звірки проведеної КРУ в Волинській області від 30.04.2010р. №070-22/26 щодо документального підтвердження виду і обсягу господарських операцій та стану розрахунків у ТОВ "П'ятидні" за період із 01.04.2008 року по 31.03.2010р., дозволом на переміщення зерна № 41-10/3052 від 24.06.2009р., дозволом на відвантаження зерна № 41-10/3051 від 24.06.2009 р., довіреністю № 189 від 14.07.2009р. виданою на ім'я директора ТОВ "П'ятидні", актом виконаних робіт до договору зберігання від 04.06.2008р. №17 та додаткового договору №1 від 24.06.2009р.

З аналізу положень договору складського зберігання зерна № 17 та додаткового договору №1 до нього від 24.06.2009р., вбачається, що при укладенні зазначених угод сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір № 17 від 04.08.2008р. з урахуванням укладеного до нього додаткового договору, за своєю правовою природою є договором зберігання з наданням послуг, тобто змішаним договором, що не заборонено чинним законодавством України.

Статтями 627, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вищевикладене свідчить, що сторони у справі уклали договір, умови якого не суперечать приписам законодавчих актів та фактично здійснили дії по його виконанню, що підтверджується зібраними по справі доказами.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що додатковий договір є недійсним, оскільки вчинений під впливом обману. Як на підставу введення в оману апелянт посилається на те, що відповідачем по справі не було надано Аграрному фонду жодних транспортних накладних на підтвердження факту перевезення зерна пшениці, що в свою чергу спростовує факт укладення додаткового договору в силу ст. 909 ЦК України.

За умовами ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Суд зазначає, що позивачем жодними доказами не обгрунтовано ні наявність умислу в діях відповідача, ні факт обману зі сторони відповідача щодо обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину. Натомість виконання договірних зобов'язань в повному обсязі з боку відповідача стверджується наявними у справі доказами. Разом з цим суд зазначає, що апелянт обгрунтовує свою позицію неукладеністю додаткового договору, однак така позиція не відповідає предмету позову.

В силу ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В сукупності зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного та обгрунтованого висновку про відмову в позові.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 22.05.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Аграрного фонду №41-07/1920 від 07.06.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 22.05.2012 року у справі № 5004/486/12 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.