Постанова № 25445879, 24.07.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р.Справа № 6-12/89-10-2772Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Ярош А.І.,

суддів Разюк Г.П., Петрова М.С.,

(склад судової колегії змінено розпорядженням голови суду Балуха В.С. №548 від 23.07.2012р.)

за участю представників сторін:

від скаржника: Цитович В.Е. за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_1., Сільницький І.В., за довіреністю;

від 3-ї особи: не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус-Дискаунт»

на рішення господарського суду Одеської області від 20 квітня 2012 року

та

на ухвалу господарського суду Одеської області від 20 квітня 2012 року про поворот виконання рішення,

по справі № 6-12/89-10-2772

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус-Дискаунт»

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюмонт-Укр Сауз»

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та стягнення збитків в розмірі 78 000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" (далі -ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог від 01.07.2010р.) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі -ФОП ОСОБА_1.) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, укладеного 01.06.2010 року між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" та стягнення з відповідача збитків у подвійному розміру, що становить 78000,00 грн., а також моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 203, 215, 230, 611, 623, 1167 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що ФОП ОСОБА_1. (орендодавець), уклавши 01.06.2010 року з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" (орендарем) договір оренди нежитлового приміщення, знаючи про наявність діючого договору оренди з третьою особою, замовчуючи вказану обставину від орендаря, навмисно ввела позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відтак, ФОП ОСОБА_1. зобов'язана відшкодувати ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" завдані збитки та моральну шкоду, а договір оренди від 01.06.2010 року слід визнати недійсним.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2010 року по справі № 12/89-10-2772 позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення, укладений 01.06.2010 року між ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" та ФОП ОСОБА_1., стягнуто з останньої на користь позивача 78000,00 грн. збитків у подвійному розмірі, 865,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 234,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, а також стягнуто з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" до Державного бюджету України 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року по справі № 12/89-10-2772 залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2010 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2011 року по справі № 12/89-10-2772 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року та рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2010 року по справі № 12/89-10-2772 з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.04.2011 року справу прийнято до провадження з присвоєнням їй № 6-12/89-10-2772.

У червні 2011 року, за клопотанням ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ", залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Дюмонт Укр Сауз".

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.09.2011 року по справі № 6-12/89-10-2772 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 року по справі № 12/89-10-2772 рішення місцевого господарського суду від 06.09.2011р. скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково: визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення, укладений між ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" та ФОП ОСОБА_1. від 01.06.2010 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 78000,00 грн. збитків у подвійному розмірі та судові витрати, а в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2012р. попередні судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, справу повторно направлено на новий розгляд.

В своїй постанові суд касаційної інстанції доручив судам при новому розгляді звернути увагу на те, що господарські суди невірно визначили коло питань, які входять до предмету доказування у даній справі, а відтак не з'ясували всі обставини, які мають значення для розгляду і правильного вирішення справи. Так, судам належало з'ясувати питання про наявність будь-якого іншого договору оренди на спірний об'єкт нежитлове приміщення загальною площею 94,8 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на те, що в матеріалах справи знаходиться декілька договорів оренди на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 в яких не співпадає загальна площа та підстави набуття права власності на об'єкт оренди, які укладені з позивачем, ТОВ "Евросеть ЦТ" та ТОВ "Евросеть Юг", а отже необхідно встановити чи є орендоване за цими договорами приміщення одним і тим же та чи були дані договори чинними на час укладення оспорюваного договору оренди. Крім того, звертаючись з позовом про відшкодування збитків, позивач має довести три перші умови відповідальності, зокрема, обставини щодо недійсності правочину, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина відповідача у порушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем (ст. 614 ЦК України).

За результатами нового розгляду, господарський суд Одеської області (суддя Никифорчук М.І.) ухвалив рішення від 20.04.2012р., яким відмовив ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" у задоволенні позову у повному обсязі.

20.04.2012р., господарський суд Одеської області, розглянувши заяву ФОП ОСОБА_1. про поворот виконання рішення суду у порядку ст.122 ГПК України, задовольнив її, визнав попередні накази такими, що не підлягають виконанню, видав новий наказ про стягнення з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" на користь ФОП ОСОБА_1. всього отриманого за скасованими рішеннями, а саме: 78000 грн. -суму збитків у подвійному розмірі, 865 грн. -витрат на оплату державного мита; 234 грн. -витрат на ІТЗ судового процесу.

Не погодившись з рішенням та ухвалою суду про поворот виконання рішення від 20.04.2012р., ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в якій вказало, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, викладені у рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, судом не виконані вимоги постанови суду касаційної інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.

Так, апелянт вказує, що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та не дав жодної оцінки в оскаржуваному рішенні, фактам знаходження в орендованому ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" приміщенні іншого суб'єкта господарювання, що унеможливило позивача фактично ним користуватися.

Крім того, скаржник стверджує, що ним доведено наявність причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками, що полягають в тому, що якщо б відповідач передав приміщення для організації магазину згідно оспорюваного договору оренди, то не довелося б достроково припиняти договірні відносини з ФОП ОСОБА_2. та ФОП ОСОБА_3. по договору комісії та наданням послуг у сфері рекламної діяльності та сплачувати штрафні санкції, що по своїй природі є збитками, які понесло ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань.

Також апелянтом зазначено про грубе порушення норм процесуального законодавства при винесенні ухвали про поворот виконання рішення, що не набрало чинності , та, яке є підставою в розумінні ст. 116, 122 ГПК України для здійснення такого повороту виконання.

З вищевикладених мотивів апеляційних скарг, ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" просить суд апеляційної інстанції задовольнити ці скарги у повному обсязі, скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 20.04.2012р. про поворот виконання рішення та рішення господарського суд Одеської області від 20.04.2012р. та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

В засіданні суду апеляційної інстанції від 24.07.2012 року представник скаржника наполягав на задоволенні вимог апеляційних скарг, ФОП ОСОБА_1. та її представник проти доводів апеляційних скарг заперечували, вважаючи оскаржувані рішення та ухвалу суду законними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, надавши оцінку всім доказам у їх сукупності, врахувавши вказівки суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог скаржника, виходячи з наступного.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться в матеріалах справи, 25.03.2009 року здійснено реєстрацію права власності на торговельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.03.2009р., згідно якого за ФОП ОСОБА_1. визнано право власності на зазначений об'єкт нерухомості.

01.06.2010 року між ФОП ОСОБА_1. (орендодавець) та ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець зобов'язався передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобов'язався прийняти у строкове користування нежитлове приміщення загальною площею 94, 8 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, надалі „Приміщення", та зобов'язався сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до пункту 2.1. договору вступ орендаря у володіння та користування приміщенням наступає з дати підписання сторонами акту передання-приймання приміщення.

Пунктом 2.2. договору сторони узгодили, що орендодавець зобов'язується до підписання цього договору звільнити приміщення від всіх товарно-матеріальних цінностей, обладнання та інших речей, належних орендодавцеві або третім особам.

Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.3. договору орендодавець зобов'язався передати орендарю приміщення по акту передання-приймання в належному стані у термін до 01.06.2010 року та не чинити перешкод орендарю в користуванні орендованим приміщенням.

01.06.2010 року між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" укладено та підписано акт прийому - передачі, в якому зазначено, що об'єкт оренди переданий у належному стані.

Відповідно до п. 3.7.7 вищезазначеного договору оренди, орендодавець свідчить, що обтяжень, а також будь-яких прав третіх осіб щодо приміщення немає.

Підставою для пред'явлення вказаного позову ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" визначило знаходження іншого суб'єкта господарювання в орендованому ним приміщенні згідно договору від 01.06.2010 року між ФОП ОСОБА_1. (орендодавець) та ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" (орендар).

Так, в підтвердження вказаних доводів, в матеріалах справи міститься копія договору №104 оренди нежитлового приміщення від 01.09.2007р., укладений між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Евросеть ЮГ", предметом якого стало приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 98,2 кв.м, зі строком його дії -35 місяців, тобто до 01.08.2010р. (т.2 а.с. 41).

При цьому, ФОП ОСОБА_1. надала до матеріалів справи копію додаткової угоди до договору №104 оренди нежитлового приміщення від 01.09.2007р., датовану 31.05.2010 р. та акту приймання передачі (повернення) приміщення від 31.05.2010 року на підтвердження того, що на момент укладання договору оренди з позивачем, будь-яких договірних відносин з іншими господарюючими суб'єктами не було, а вказане приміщення було вільне для використання ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" (т.2 а.с. 83,84).

Однак, колегія суддів вважає, що вказаний доказ не може бути належним та допустимим в розумінні ст. 34 ГПК України та спростовується іншими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з листа в.о. начальника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 03.06.2011 року № 17122/9/10-104 на адресу господарського суду Одеської області ТОВ „Евросеть Юг" обслуговується в інспекції по роботі з великими платниками податків міста Одеси. Реєстратор розрахункових операцій, призначений для використання ТОВ „Евросеть Юг", зареєстрований у крамниці салоні за адресою: АДРЕСА_1, був взятий на тимчасовий облік у ДПІ у Суворовському районі м. Одеси 16.03.2010 року та знято з тимчасового обліку 20.10.2011 року (т.2 а.с.60).

При цьому, судовою колегією досліджено та встановлено, що 11.03.2010 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі ТОВ „Евросеть Юг" видано реєстраційне посвідчення № 1501004358 на підтвердження реєстрації за ТОВ „Евросеть Юг" реєстратора розрахункових операцій Марія 301 МТМ, фіскальний номер 1501004358, який призначений для використання в господарській одиниці крамниця салон за адресою: АДРЕСА_1, т.2 а.с.97.

Згідно повідомлення СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі від 15.06.2011 року № 29914/9/15-4, надісланого на адресу господарського суду Одеської області на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2011 року, ТОВ „Евросеть Юг" у період з 01.06.2010 року по 20.08.2010 року здійснювало господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідними звітами (т.2 а.с. 90-96).

З доданих до вказаного повідомлення звітів ТОВ „Евросеть Юг" про використання РРО та книг обліку розрахункових операцій за червень, липень та серпень 2010 року вбачається, що ТОВ „Евросеть Юг" звітувало до СДПІ про використання РРО за фіскальним номером 1501004358 при здійсненні господарських операцій у вказані місяці за адресою: АДРЕСА_1, (т.2 а.с. 90-97).

До того ж, з наявного в матеріалах справи акту від 11.02.2011 року № 43/15-4/34221315/2 „Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Дюмонт Укр Сауз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 04.02.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 04.02.2011 року" вбачається, що ТОВ „Евросеть Юг" змінило назву на ТОВ „Дюмонт Укр Сауз" відповідно до рішення засновників ТОВ „Евросеть Юг" № 04/10-ЄЮГ від 22.09.2010 року т.2. а.с. 112-120.

З доданої до акту перевірки від 11.02.2011 року № 43/15-4/34221315/2 копії довідки (додаток № 2) вбачається, що в ході позапланової виїзної перевірки працівникам СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі було надано, зокрема, договір оренди № 104 від 01.09.2007 року нежитлового приміщення, укладений з ФОП ОСОБА_1., відповідно до якого орендодавець передає орендарю (ТОВ „Евросеть Юг") у тимчасове платне користування нежиле приміщення торговий павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору 35 місяців. Мета використання здійснення роздрібної торгівлі, розміщення магазину. На підставі угоди від 20.08.2010 року до договору оренди нежитлового приміщення № 104 від 01.09.2007 року зазначений договір призупиняє дію з 20.08.2010 року. Згідно акту приймання передачі (повернення) приміщення від 20.08.2010 року до договору оренди приміщення № 104 від 01.09.2007 року орендар повернув орендодавцю орендоване приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, т.2. а.с. 112-120.

Згідно до ст. 9 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені статтею 8 цього Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

Пунктом 1 частини 1 ст. 8 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що Державна податкова адміністрація України виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Відповідно до п.п. 75.1.2., п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Отже, виходячи з визначення законодавцем функцій податкових інспекцій, судова колегія приймає до уваги та вважає всі вищеперелічені докази належними та допустимими, у відповідності з вимогами ст.ст. 32, 33,34 ГПК України.

Згідно частин 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Слід зазначити, що суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені докази та жодним чином не надав їм оцінку. Однак, судова колегія вважає, що дані безперечно підтверджують, що на дату укладання договору оренди з ТОВ «ЦИТРУС ДИСКАУНТ», приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 обтяжене правами третьої особи -ТОВ «Евросеть ЮГ»на підставі договору оренди №104 від 01.09.2007р..

Отже, доводи апеляційної скарги про доведеність факту порушення зобов'язання відповідача, що полягає у неможливості використовувати ТОВ „Цитрус Дискаунт" орендованого приміщення згідно укладеного договору оренди від 01.06.2010р. через обтяження об'єкту оренди правами третіх осіб та фактичного знаходження (станом на 01.06.2010р.) іншого суб'єкта господарювання у вказаному приміщенні є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.

Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою вищевказані обставини та односторонньо дослідив лише копії договору № 104 оренди нежитлового приміщення від 01.09.2007 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Евросеть Юг", додаткової угоди до цього договору від 31.05.2010 року та акту приймання передачі від 31.05.2010 року.

При цьому, колегія суддів оцінює вказані документи критично, виходячи з обставин, на яких наголошує апелянт в апеляційній скарзі та, приймаючи до уваги ненадання оригіналів зазначених документів відповідачем для їх дослідження та надання оцінки щодо належності відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність тверджень позивача щодо обтяження спірного об'єкту оренди правами інших осіб, оскільки сторонами підписаний акт приймання передачі від 01.06.2010 року до договору оренди з ТОВ «ЦИТРУС ДИСКАУНТ». Зміст вказаного акту посвідчує лише обставини щодо технічного стану спірного об'єкту оренди, в ньому не зазначено про фактичне передання об'єкту оренди у володіння та користування орендарю, та відсутність третіх осіб у спірному приміщенні.

Враховуючи вказівки ВГСУ, викладені в постанові від 17.01.2012р. про необхідність з'ясування питання про наявність будь-якого іншого договору оренди на спірний об'єкт нежитлове приміщення загальною площею 94,8 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, судовою колегією встановлено наступне.

Як зазначалось вище, предметом даного спору є визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, загальною площею 94,8 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору дарування від 24.03.2009р, посвідченого нотаріусом ОСОБА_4

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач посилався на копію договору оренди №340-01 від 01.06.2010р., укладеного між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ «Евросеть ЦТ», предметом якого є частина павільйону, розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16 кв.м (т.3, ас.114).

В пункті 6 паспорту некапітального пункту торгової мережі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого ТОВ «Еко Градостроитель», зазначено, що площа забудови некапітального пункту торгової мережі складає 12,95 кв. м, площа приміщення некапітального пункту торгової мережі складає 11,6 кв. м.

Отже, зміст договору оренди №340-01 від 01.06.2010р. не відповідає технічній документації на дане нежиле приміщення, тому судова колегія не може прийняти даний договір у якості належного доказу по справі, у розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, оскільки є незрозумілим, яким чином ОСОБА_1. передала в оренду частину павільйону, площею 16 кв.м за договором оренди №340-01 від 01.06.2010р., коли площа приміщення некапітального пункту торгової мережі взагалі складає лише 11,6 кв. м.

Також, що в матеріалах справи знаходиться декілька договорів оренди на нежитлове приміщення по пр-ту Добровольського, 98 в м. Одесі, в яких не співпадає загальна площа та підстави набуття права власності на об'єкт оренди, які укладені з позивачем, ТОВ "Евросеть ЦТ" та ТОВ "Евросеть Юг".

Таким чином, колегія суддів, проаналізувавши всі наявні в справі договори оренди, які укладались за участю ФОП Хромих з різними суб'єктами господарської діяльності, з'ясувавши підстави набуття відповідачем права власності на вказане майно, а саме рішення господарського суд Одеської області від 06.08.2008р. по справі №30/163-08-3140 та відповідні договори дарування, прийшла до висновку, що предметом всіх договорів оренди є одне й теж приміщення, площею: 94,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судова колегія вважає, що позивачем доведено факт знаходження в орендованому ТОВ «Цитрус Дискаунт»приміщенні іншого суб'єкта господарювання, а саме ТОВ „Евросеть Юг", що підтверджується вищепереліченими листами ДПІ, актом перевірки ДПІ, звітами, наданими СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, що позбавило апелянта можливості фактично користуватися спірним приміщенням, на що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та не дав жодної оцінки в оскаржуваному рішенні.

Що стосується визнання спірного договору оренди недійсним внаслідок омани, то судовою колегією встановлено наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Судова колегія враховує, що під оманою, у таких випадках, слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини щодо обтяження спірного об'єкту оренди станом на 01.06.2010 року правами іншої юридичної особи - ТОВ „Евросеть Юг", а також докази фактичного знаходження останнього в орендованому приміщенні, здійснення господарської діяльності в червні, липні та до 20.08.2010 року за адресою: м. Одеса, вул. Добровольського, 98, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, укладаючи угоду 01.06.2010 року з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ", ввела останнього в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності щодо обтяження об'єкта оренди правами інших осіб. Відтак, вказані обставини мали вирішальне значення для волевиявлення орендаря укладати (чи не укладати) договір оренди.

Згідно частин 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 611, ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: - факт порушення зобов'язання (протиправна дія чи бездіяльність); - наявність і розмір завданих збитків; - причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками; - вина особи, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього Кодексу встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи рекомендації ВГСУ, зазначені в постанові суду касаційної інстанції, щодо необхідності доведення таких умови цивільно-правової відповідальності як обставини щодо недійсності правочину, розмір збитків, причинний зв'язок, то колегія відзначає, що розмір збитків підтверджується сплатою штрафних санкцій та розірванням договорів з ФОП ОСОБА_2. та ФОП ОСОБА_3., укладеними ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ", для організації підприємницької діяльності саме в тому приміщенні, яке являлось об'єктом оренди по оспорюваному договору оренди. Розмір збитків заподіяних відповідачем позивачу внаслідок неправомірних дій складає 39000 гривень 00 коп., що підтверджується доказами про фактичну сплату позивачем таких штрафних санкцій.

Щодо наявності причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками полягає в тому, що якщо б відповідач передав приміщення для організації магазину згідно вказаного договору оренди, то не довелося б достроково припиняти договірні відносини з ФОП ОСОБА_2. та ФОП ОСОБА_3. по договору комісії та наданням послуг у сфері рекламної діяльності та сплачувати штрафні санкції, що по своїй природі є збитками, які понесло ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань. При цьому судова колегія доходить до висновку про те, що вина відповідача полягає в тому, що останній знав, однак приховав від орендаря -позивача про наявність діючого договору оренди з іншим орендарем -ТОВ «Евросеть Юг», однак замовчав вказану обставину, порушивши при цьому умови договору оренди, укладеного з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ", чим ввів його в оману щодо предмету договору оренди від 01.06.2010р. Відтак, з матеріалів справи вбачається, що вказані дії ФОП ОСОБА_1. були направлені на отримання подвійного прибутку, а саме: за період з 01.06.2010р. по 01.08.2010р. у вигляді орендної плати як з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" за договором від 01.06.2010р., так і з ТОВ «Евросеть Юг»на підставі договору оренди №104 від 01.09.2007р., свідченням чого є подання ФОП Хромих позову до ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" про стягнення заборгованості саме за вказаний вище період (справа №16/128-10-3450), а також, за період з 01.08.2010р. у вигляді орендної плати як з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" за договором від 01.06.2010р., так і з ТОВ «ЕВРОСЕТЬ ЦТ»за договором оренди №360-01 від 01.08.2010р., що є в матеріалах справи, а з 01.01.2011р. ще й за договором оренди з ТОВ «Евросеть Ритейл».

Згідно ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відтак, договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2010 року, укладений між ФОП Хромих та ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" є недійсним, права та обов'язки за яким припиняються на майбутнє.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позивач -ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" надав належні документальні докази, що підтверджують розмір збитків, завданих позивачу, встановлені судом апеляційної інстанції факт порушення ФОП ОСОБА_1. зобов'язання, наявність причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками позивача та вини відповідача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" вимог про стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі 78000,00 грн.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., так як судова колегія вважає такі вимоги недоведеними відповідними доказами, відтак, в їх задоволенні слід відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги на ухвалу від 20.04.2012р. про поворот виконання рішення, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для її скасування з огляду на наступне.

Згідно ст. 116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до положень статті 122 ГПК України, якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення господарського суду Одеської області.

20.04.2012р., господарський суд Одеської області, розглянувши заяву ФОП ОСОБА_1. про поворот виконання рішення суду у порядку ст.122 ГПК України, задовольнив її, визнав попередні накази такими, що не підлягають виконанню, видав новий наказ про стягнення з ТОВ „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" на користь ФОП ОСОБА_1. всього отриманого за скасованими рішеннями, а саме: 78000 грн. -суму збитків у подвійному розмірі, 865 грн. -витрат на оплату державного мита; 234 грн. -витрат на ІТЗ судового процесу.

Заперечення представника відповідача про те, що дана ухвала не оскаржується згідно ГПК України та апелянтом пропущено строк на подачу апеляційної скарги, не прийнята судовою колегією, оскільки спростовується тим, що рішенням Конституційного суду України від 25.04.2012р. по справі №1-12/2012 встановлено, що відсутність у частині першій статті 106 ГПК України норми щодо оскарження ухвали не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали, така відмова розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Крім того, рішенням Конституційного суду України від 27.01.2010р. №3-рп/2010 визначено, що відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства. Таким чином, в зазначеному рішенні Конституційний суд України дійшов висновків про те, що ухвала суду про поворот виконання рішення стосується прав та інтересів однієї зі сторін, які відповідно до конституційної вимоги рівності перед законом і судом повинні мати рівні процесуальні можливості на поновлення своїх прав, порушених виконанням такого рішення, шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як щодо повороту виконання рішення суду, так і про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду.

Таким чином, суд першої інстанції грубо порушив положення ст. ст. 116, 122 ГПК України, видавши наказ на виконання рішення господарського суду, яке не вступило в законну силу.

Отже, доводи апелянта про незаконність ухвали від 20.04.2012р. про поворот виконання рішення є обґрунтованими, відтак незаконна ухвала господарського суд Одеської області від 20.04.2012р. підлягає скасуванню.

Згідно статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 -105, 106 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус-Дискаунт»на рішення господарського суд Одеської області від 20.04.2012р. задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2011 року по справі № 6-12/89-10-2772 скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус-Дискаунт» про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, стягнення збитків в розмірі 78 000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" збитки в розмірі 78000,00 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" державне мито в розмірі 865,00 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236,00 грн..

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус-Дискаунт»на ухвалу господарського суд Одеської області від 20.04.2012р. - задовольнити.

Ухвалу господарського суд Одеської області від 20.04.2012р. про поворот виконання рішення суду по справі № 6-12/89-10-2772 - скасувати.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЦИТРУС ДИСКАУНТ" судовий збір за подачу апеляційних скарг в розмірі 1878 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 30 липня 2012р..

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров