Рішення № 25445719, 26.07.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "26" липня 2012 р. Справа № 18/5007/797/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець,

Грішин Є.О. - адвокат;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)

про стягнення 124790,36 грн.

Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення 124790,36грн., з яких: 95999,96грн. основного боргу, 2880,00грн. 3% річних, 14888,00грн. пені та 11030,40грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що згідно договорів купівлі-продажу від 26.02.2010р. та 19.07.2010р. він поставив відповідачу мазут, за який останній повністю не розрахувався.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, на виконання вимог ухвали господарського суду від 11.07.2012р. надали докази часткової оплати відповідачем поставленого товару.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить розписка представника відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення, а.с.20),

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого та 19 липня 2010 року між ФОП ОСОБА_1 (Сторона 1, позивач) та ДП Житомирський облавтодор" в особі філії "Коростенський райавтодор" (Сторона 2, відповідач), укладено Договори (а.с.7-8), за умовами яких сторона 1 продає мазут та компоненти для приготування асфальтно-бетонної суміші, а сторона 2 приймає та оплачує мазут або компоненти по факту доставки (розділ 1,2 договорів).

На виконання умов договорів від 26.02.2010р. та 19.07.2010р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 146499,96грн., що підтверджується накладними №4 від 14.10.2010р. та №8 від 19.07.2011р. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, виданих на ім'я ОСОБА_2 (а.с.12-15).

Однак, відповідач в порушення умов договору розрахунки за отриманий товар провів частково.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 95999,96рн.

Листом від 05.03.2012р. №43 ДП Житомирський облавтодор" в особі філії "Коростенський райавтодор" посилаючись на важке фінансове становище ґарантував погашення заборгованості у розмірі 95999,96грн. до 05.03.2012р. (а.с.11). Проте відповідних оплат не здійснив.

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості на підставі договорів від 26.02.2010р. та 19.07.2010р.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, пунктом 4.4 договору встановлено, що покупець здійснює повну оплату за товар з відстрочкою платежу в термін 7-ми банківських днів з моменту отримання товару

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар в повному обсязі не провів.

Наявність заборгованості в сумі 95999,96грн. (станом на 23.02.2012р.) не заперечується відповідачем, що вбачається із акту звірки розрахунків, підписаного представниками та скріпленого печатками обох сторін (а.с.18). В судовому засіданні позивач повідомив що заборгованість відповідача станом на 26.07.2012р. не змінилась та складає 95999,96грн.

Враховуючи, що відповідач не розрахувався з позивачем за придбаний товар згідно умов договору, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 95999,96грн. заборгованості обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання грошових зобов'язань на підставі пункту 3.1 договорів 14880,00грн. пені.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 3.1 договорів, у випадку несвоєчасної оплати сторона 2 сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочки.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача вбачається, що останній не врахував вищевказаних норм, у зв'язку із чим провів розрахунок пені невірно (а.с.24).

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір пені становить 7499,71грн., вимоги в частині стягнення 7380,29грн. пені необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 2880,00грн. 3% річних та 11030,40грн. інфляційних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Здійснивши перерахунок, суд вважає обґрунтованою суму річних (за період з 20.07.2011р. по 09.07.2012р.) у розмірі 2808,99грн.; вимоги в частині стягнення 71,01грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Що стосується стягнення інфляційних у розмірі 11030,40грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. №62-97р, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11030,40грн. заявлені позивачем за період з 19.07.2011р. по 09.07.2012р. (а.с.3) підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем не були враховані вищевказані Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір інфляційних за прострочений період становить 96,00грн.; вимоги в частині стягнення 10934,40грн. інфляційних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів та розрахунків позивача не спростував, в акті звірки взаєморозрахунків визнав наявність у нього боргу перед позивачем в сумі 95999,96грн. (а.с.25).

При цьому, слід зазначити, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, акт звірки розрахунків є письмовим доказом у цій справі, що підтверджує чи спростовує певні обставини, відповідно до його змісту та правової природи та що зміст акту звірки розрахунків відповідає первинним документам.

Приписами ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

За таких обставин, суд у порядку виконання припису ст.43 Господарського процесуального кодексу України надав юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності та прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 106404,66грн., з яких: 95999,96грн. - основного боргу, 7499,71грн. - пені, 96,00грн. - інфляційних, 2808,99грн. - 3% річних.

В частині стягнення 7380,29грн. пені, 71,01грн. 3% річних та 10934,40грн. інфляційних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору, покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир, вул.Перемоги, 75, код 32008278)

на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

- 95999,96грн. - основного боргу;

- 7499,71грн. - пені;

- 96,00грн. - інфляційних;

- 2808,99грн. - 3% річних;

- 2128,09грн. судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 7380,29грн. пені, 71,01грн. 3% річних та 10934,40грн. інфляційних .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 2 прим.

1- в справу

2- відповідачу (рек. з повід.)