Ухвала суду № 25441449, 26.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2012 р. м. Київ К-12192/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009

у справі № 2а-2853/09/7/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зодіак-Омега" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Новицької В.Ю., Хмари С.А.,

відповідача -не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2009 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення від 15.07.2008 № 0002092301/0, та № 0010321701/0, від 08.09.2008 № 0002092301/1 та № 0010321701/1, від 25.11.2008 № 0010711701/2, № 0002092301/2 та № 0011211701/2, від 30.01.2009 № 0002092301/3, № 0010711701/3 та № 0011211701/3. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з незаконного застосування ДПІ непрямих методів під час нарахування позивачеві податкових зобов'язань за оспорюваними рішеннями.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 назване рішення суду першої інстанції залишено без змін з підстав недоведеності податковим органом невідповідності застосованих Товариством цін продажу об'єктів нерухомості рівню звичайних цін.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що здійснення позивачем продажу квартир за цінами нижчими, ніж середня ціна продажу, призвело до необґрунтованого заниження бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, а також обумовило виникнення у Товариства обов'язку з утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з наданого покупцям додаткового блага у вигляді знижки на покупку квартири.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008, оформлену актом від 09.07.2008 № 1655/23-1/22280572/90. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 137 769 грн. (у тому числі 632 094 грн. за основним платежем та 505 675 грн. за штрафними санкціями), з податку на додану вартість в розмірі 1 042 527 грн. (у тому числі 347 509 грн. за основним платежем та 695 018 грн. за штрафними санкціями), а також з податку з доходів фізичних осіб у сумі 928 113 грн. (у тому числі 309 371 грн. за основним платежем та 618 742,20 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями (з урахуванням результатів оскарження Товариством спірних донарахувань в адміністративному порядку).

З установлених судами обставин вбачається, що підставою для вказаних нарахувань став висновок ДПІ про заниження позивачем бази оподаткування з названих видів податків внаслідок продажу Товариством квартир фізичним особам за цінами нижче собівартості, а також за цінами, які є нижчими ніж середня ціна продажу одного кв. метра.

Основним мотивом для задоволення цього позову суд першої інстанції зазначив безпідставне визначення податковим органом оспорюваних сум податкових зобов'язань за непрямими методами з огляду на відсутність законодавчо затвердженої методики їх застосування.

Однак з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна. Адже підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначені підстави застосування непрямих методів для визначення сум податкових зобов'язань платникові, якими є:

невстановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухилення платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством;

неможливість визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів;

непідтвердження платником на час документальної перевірки наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, розрахунків, наведених у поданій декларації.

Підпунктом 4.3.4 пункту 4.3 цієї ж статті Закону заборонено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків в інших випадках.

А відтак висновок суду першої інстанції про необхідність застосування податковим органом непрямих методів при донарахуванні податкових зобов'язань платнику податків внаслідок визначення звичайних цін є безпідставними, позаяк в даному разі передбачені підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»підстави застосування цих методів були відсутні. Отже, ДПІ не повинна була застосовувати будь-який непрямий метод і його не застосовувала.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 названого Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього ж Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості та характеристики товарів, які є предметом купівлі-продажу, рівень їх ліквідності на ринку.

Отже, при визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості - квартиру слід враховувати такі умови, як тип квартири, її метраж, планування, фізичний стан тощо. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів. З'ясування ж рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватися уповноваженим державним органом.

Однак під час вирішення цього спору зазначені обставини судами не досліджувалися. Суди не витребували доказів, які б обґрунтовували різницю у цінах реалізації позивачем спірних квартир, не з'ясували, які саме фактори вплинули на ціноутворення під час продажу цих нерухомих об'єктів, не дослідили рівня цін на об'єкти з аналогічними характеристиками, які існували на ринку нерухомості у відповідному періоді.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, касаційний суд позбавлений можливості зробити висновок щодо правильності (або помилковості) висновків попередніх судових інстанцій по суті спору.

А відтак з огляду на частину другу статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити зазначені в цій ухвалі обставини справи, за необхідності витребувати додаткові докази, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 у справі № 2а-2853/09/7/0170 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак С.Е. Острович