Постанова № 25440539, 14.05.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.05.2012 р. 11:30 Справа № 2а-9153/11/1470

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. при секретарі судового засідання Тимошевській О. І. у відкритому судовому засіданні розглянувши адміністративну справу,

за позовомДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт", вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54000

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54000 провизнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000950037 від 25.11.11, За участю представників:

від позивача: Чамара Л.В., довіреність №09/45, від 13.09.11;

від позивача: Панченко С.В., довіреність №09/56, від 21.10.11;

від відповідача: Моторний О.С., довіреність №2068/9/10-021, від 28.11.11;

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій CДПІ у м. Миколаєві ДПС, які полягають у визнанні недійсними правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Южная техническая компанія", ПП "Светолюкс-Николаев", ТОВ "Карго-Імпекс", ТОВ "Колібрі плюс", ТОВ "Буд-Мастер НК", та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0000950037 від 25.11.11р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що викладення в акті перевірки висновку про нікчемність правочинів суперечить нормам цивільного законодавства та не входить до повноважень органів державної податкової служби, а правочини, які зазначені в акті перевірки як нікчемні, не відповідають визначенню нікчемного правочину, яке міститься в Цивільному Кодексі України, крім того позивач правомірно відніс до податкового кредиту, з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що правочини, які описані в акті перевірки, не спрямовані на настання правових наслідків та вчинені з метою несплати податків -тобто направлені на заволодіння майном держави, а значить є такими, що порушують публічний порядок. В зв'язку з цим відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, -

В С Т А Н О В И В:

ДП "Миколаївський морський торговельний порт" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

25.08-26.10.11р. відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.09р. по 30.06.11р.

9.11.11р. за результатами перевірки було складено акт №972/37/01125608, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.п.7.2.2, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 3.04.97 р. (далі Закон №168), п.198.3 ст.198 ПКУ, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за період з 1.10.09р. по 30.06.11р. на суму 321 819грн. Висновок Акту перевірки про заниження податкових зобов'язань з ПДВ ґрунтується на тому, що, на думку перевіряючих, укладені Портом зі своїми контрагентами договори -є нікчемними.

25.11.11р. на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000950037, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 321 819грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 146 092грн.

Єдиним аргументом відповідача висловленим в акті перевірки та в запереченнях на позов є те, що угода (правочини) укладений позивачем з його контрагентам є нікчемним. Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ці угоди відповідали вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 8.11.10р.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-Х11 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до листа ВАСУ від 2.06.11р. № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції судам необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ "Южная техническая компанія", ПП "Светолюкс-Николаев", ТОВ "Карго-Імпекс", ТОВ "Колібрі плюс", ТОВ "Буд-Мастер НК" позивачем були надані суду первині документи, а саме договори, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення. Суд вважає, що ці первинні документи складені в належній формі та свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами.

Що стосується правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ то суд зазначає наступне:

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону №168 забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені платником за матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, тобто основною обставиною, яка підлягає встановленню для правильного застосування цього пункту є мета використання придбаних товарів, робіт, послуг, а не факт такого використання протягом звітного періоду, що також підтверджується і змістом абз.3 пп.7.4.1. Закону №168.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Перевіркою не встановлено порушень в частині не підтвердження сум податкового кредиту податковими накладними, чи їх неправильного оформлення.

Підпункт 198.3. статті 198 податкового Кодексу України визначає порядок формування податкового кредиту, а саме, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В даному випадку податковий кредит був сформований позивачем правомірно, а саме -складався із сум податку, нарахованого у зв'язку з придбанням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача. За базу оподаткування була прийнята договірна вартість товарів, що зазначена в договорах та видаткових накладних. Суми податку, нарахованого за вказаними операціями були включені позивачем до податкового кредиту..

В зв'язку з цим суд вважає, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суми від здійснення господарських операцій з своїми контрагентами.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення CДПІ у м. Миколаєві ДПС №0000950037 від 25.11.11р. підлягає скасуванню.

Що стосується визнання неправомірними дій відповідача по визнанню недійсними правочинів суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До суду, згідно ч.1 ст.2 КАС України, можуть звернутися юридичні особи за захистом прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Таким чином, виходячи з положень вказаних статей КАС України, дії суб'єкта владних повноважень повинні порушувати права та інтереси особи.

Висновки зроблені в акті перевірки ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення дія якого поширюється на конкретну особу), і його висновки не тягнуть за собою ніяких юридичних наслідків.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача в частині задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби №0000950037 від 25.11.11р.

3. Присудити на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" судові витрати у розмірі 2 117,77 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 18.05.2012 р.