Ухвала суду № 25438483, 03.07.2012, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/1584/12Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 51 Кащук А.М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л.В. суддівПальонного В.С., Карпенко О.В.при секретаріМакарчук Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перерахунок заробітної плати та інших виплат, стягнення моральної шкоди ,-

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

28 грудня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк про поновлення на роботі, про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення із займаної посади № 189 - вк від 08.12. 2010 року, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з 27.09. 2010 року по 08.12. 2010 року, виходячи із посадового окладу 4000 грн., з врахуванням виплаченої зарплати, стягнення з відповідача на її користь середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із посадового окладу 4000 грн., стягнення на її користь моральної шкоди. заподіяної відповідачем незаконним звільненням в сумі 4000 гривень, та стягнення понесених нею судових витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_6 посилається на те, що згідно наказу № 1 від 07.08.2001 року, виданого директором Черкаської філії «Промекономбанк» ОСОБА_7, позивач з 07.08.2001 року була прийнята у відділ бухгалтерського обліку та звітності на посаду заступника головного бухгалтера - начальника відділу, з посадовим окладом 600 грн.

Згідно наказу № 189-вк від 08.12.2010 року звільнена за скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом про звільнення позивач не погоджується, оскільки ОСОБА_6 вважає, що із наказом про скорочення штату працівників підприємства її в установленому законом порядку не було ознайомлено. Крім того, позивач посилається, що на момент її звільнення, були вакантні посади, які їй не були запропоновані відповідачем та вона на них не була переведена. Також позивач зазначає, що має більший трудовий стаж роботи в даному банку порівняно з іншими працівниками, вищу кваліфікацію і самостійно виховує сина, що не враховано відповідачем, в чому вбачає порушення її прав, тому відповідачем допущено порушення вимог трудового законодавства. Позивач посилається на вимоги ст.ст. 40, 42, 49 - 2 КЗпП України та вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_6 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню.

Також позивач вказує, що 13.07.2007 року їй була надана відпустка по вагітності та пологах, а після її закінчення, згідно поданої ОСОБА_6 заяви, їй була надана основна щорічна відпустка терміном 42 календарних дні, після закінчення якої, згідно поданої нею заяви, їй була надана відпустка по догляду за дитиною в зв'язку з народженням дитини. Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, позивач дізналася після ознайомлення її із штатним розписом, що посадовий оклад позивача із 03.01.2008 року складає 4000 грн. Однак, вийшовши із відпустки, позивачу було повідомлено, що її посадовий оклад становить 2100 грн., що вважає позивач ОСОБА_6 протирічить наказу № 30 від 03.09.2007 року згідно якого посадовий оклад ОСОБА_6 становив 2100 гривень в місяць та нараховувалась надбавка в розмірі 700 гривень в місць згідно штатного розкладу. З моменту виходу позивача на роботу з 27 вересня 2010 року до моменту звільнення 08.12. 2010 року, вона отримувала заробітну плату лише в розмірі 2100 грн., і з цієї суми позивачу були нараховані і розрахункові при звільненні. В зв'язку з цим, позивач вважає, що роботодавець кожен місяць не доплачував їй заробітну плату в розмірі 1900 грн., з чим вона не погоджується, оскільки вважає, що повинна була отримувати значно більше.

Внаслідок незаконного звільнення позивач вважає, що їй завдано значної моральної шкоди, оскільки незаконне звільнення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та потягли за собою додаткові зусилля в організації життя позивача. Тому згідно ст. 237 - 1 КЗпП України завдана ОСОБА_6 моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 4000 грн. повинна бути стягнута з відповідача на її користь.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 15.03. 2012 року представник позивача -адвокат Павленко С.І. заявив клопотання та надав суду заяву позивача ОСОБА_6 про уточнення позовних вимог. В даній заяві про уточнення позовних вимог від 15.03. 2012 року позивач вказує, що з 20 січня 2012 року вона прийнята на роботу в ПАТ «Комерційний банк «Даніель» на посаду провідного економіста відділу податкового обліку управління податкового обліку, в зв'язку з чим і виникла необхідність зміни позовних вимог позивача.

В зв'язку з даними обставинами, після зміни та уточнення позовних вимог, позивач просила суд скасувати наказ № 189-вк від 08.12.2010 року, яким вона звільнена із займаної посади з 08.12.2010 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку із скороченням штату працівників, як незаконний; зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплату заробітної плати з 27.09.2010 року по 08.12.2010 року, виходячи із посадового окладу 4000 грн. з урахуванням виплаченої позивачу заробітної плати; стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи з посадового окладу 4000 грн. з 09.12. 2010 року по 19.01. 2012 року в сумі 52000 гривень; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення в сумі 4000 грн.; та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені за оплату юридичної допомоги в сумі 2000 гривень.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2012 року позов ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перерахунок заробітної плати та інших виплат, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

В наказі № 189-вк (Ч) від 08.12.2010 року про звільнення ОСОБА_6 з посади заступника головного бухгалтера - начальника відділу внутрішньобанківських операцій змінено дату звільнення з 08.12.2010 року на 09.12.2010 року.

Стягнуто з ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк, проспект Ленінський № 4, код 20058668 на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 недонараховані та недоплачені: заробітну плату за період з 27.09.2010 року по 08.12.2010 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 2100 грн. з надбавкою 700 грн. в розмірі 1009,08 грн., без вирахування обов'язкових платежів; лікарняні в сумі 771,95 грн.; вихідну допомогу в сумі 700 грн. та компенсацію за відпустку в сумі 2694 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 4000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

По рішенню в частині стягнення заробітку допущено негайне виконання, але не більше, ніж за один місяць.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт, посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2012 року скасувати як незаконне та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вважав, що позивачем частково доведено позовні вимоги, тому дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог КЗпП України, а наказ про звільнення є законним. Однак, оскільки судом було встановлено, що позивач була попереджена про майбутнє звільнення 08.10.2010 року, а звільнена позивач відповідно 08.12. 2010 року і вона ще працювала в цей день, позивачу було оплачено даний день роботи, що підтверджується випискою з табеля обліку робочого часу та розрахунковим листком про оплату 6 робочих днів в грудні 2010 року, суд дійшов висновку в зв'язку з встановленими обставинами, що в наказі про звільнення необхідно змінити дату звільнення, про що позивач не просила суд в своїх вимогах, але дана зміна дати звільнення з 08. на 09. 12. 2010 року не оспорюється та оскаржується сторонами в апеляційному порядку. Суд першої інстанції вважав, що оскільки звільнення позивача є законним, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, а з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивач не зверталась. Суд дійшов висновку, що позивачеві в зв'язку з недоплатою слід зробити перерахунок заробітної плати, лікарняних, вихідної допомоги, компенсації за відпустку , виходячи з посадового окладу 2100 гривень з надбавкою 700 гривень, оскільки відповідачем невірно було проведено дані виплати при звільнення позивача із окладу 2100 гривень. Також суд першої інстанції вважав доведеними вимоги позивача, що недоплатою зарплати та інших виплат позивачу завдана моральна шкода, яка повністю задоволена судом, як і стягнуто повністю суму судових витрат за надання правової допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_6 працювала в Черкаській філії ПАТ КБ «Промекономбанк» з 07.08.2001 року на посаді заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності з окладом 600 грн.

Згідно наказу № 30 від 03.09.2007 року була переведена на посаду заступника головного бухгалтера-начальника відділу внутрішньобанківських операцій з посадовим окладом 2100 грн. та надбавкою 700 грн. на місяць, згідно штатного розкладу.

Згідно наказу № 33 від 28.12.2007 року позивач з 28.12.2007 року по 26.09.2010 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку.

Згідно наказу № 260 -к від 08.10. 2010 року ОСОБА_6 попереджена про скорочення її посади - заступника головного бухгалтера - начальника відділу внутрішньобанківських операції Черкаської філії ПАТ «КБ» «Промекономбанк», яку вона займала. Даний факт підтверджується повідомленням, на якому мається підпис ОСОБА_6, що посада, яку займає позивач, через два місяці буде скорочена.

Проведення реорганізації та скорочення штату працівників відповідачем ПАТ КБ»Промекономбанк» підтверджується протоколами засідання Спостережної Ради ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк від 01.07.2009 року про реорганізацію філіальної мережі ВАТ КБ «Промекономбанк» та від 04.03.2011 року про реорганізацію Черкаській філії ПАТ КБ «Промекономбанк» у відділення, довідкою відповідача про те, що за підсумками 2009 року Черкаська філія ПАТ КБ «Промекономбанк» була збитковою.

Відповідно до наказу № 96/3-к від 03.08.2009 року у зв'язку зі зміною структури банку відповідно до протоколу засідання Спостережної Ради ПАТ КБ «Промекономбанк» від 01.07.2009 року відділ внутрішньобанківських операцій був ліквідований.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, Черкаська філія відповідача реорганізована у відділення, а згідно штатного розпису станом на 26.09.2011 року посади, яку займала позивач немає.

Згідно даних довідки відповідача, інших посад які можна було б запропонувати позивачу на час її звільнення не було.

Наказом № 189-вк (Ч) від 08.12.2010 року позивач ОСОБА_6 звільнена за скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником у випадку зміни в реорганізації підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці та при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, власник доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника.

Державна служба зайнятості про наступне вивільнення ОСОБА_6 була повідомлена, з 21.12.2010 року позивач перебувала на обліку в Звенигородському РЦЗ як безробітна і отримувала допомогу.

Як вказує сама позивач ОСОБА_6, що нею підтверджено в судовому засіданні, що з 20 січня 2012 року вона влаштувалася на іншу роботу, тому під час розгляду справи змінила позовні вимоги, відмовившись від поновлення на посаді у відповідача.

Посилання апелянта, що при її звільненні було грубо порушено вимоги ст. 184 КЗпП України, оскільки позивач є одинокою матір'ю, має на утриманні сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, тому звільнення одиноких матерів не допускається, крім повної ліквідації підприємства чи установи, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням, що не врахував відповідач та, на що не звернув уваги суд першої інстанції як обґрунтовується апелянтом, дійсно є порушенням трудового законодавства, вважає колегія суддів.

Однак, враховуючи, що позивач відповідно до диспозитивності цивільного законодавства згідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, яка встановлює, що особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд , подала заяву про уточнення позовних вимог та відмовилась від поновлення на посаді, з якої була звільнена в зв'язку із скороченням штату працівників, то підстав для задоволення повністю інших її вимог, які тісно пов'язані саме з вимогою про поновлення працівника, суд першої інстанції не мав, так як позивач працювала в іншій установі на момент винесення рішення судом першої інстанції, тому суд першої інстанції і задовольнив вимоги позивача частково, лише задоволивши частково ті вимоги позивача, де дійсно було допущено порушення прав позивача з боку відповідача при її звільненні на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Доводи апелянта щодо того, що ОСОБА_6 не пропонувалося переведення на інші вакантні посади, та що вона не отримувала відповідних пропозицій є безпідставними та спростовуються доказами в матеріалах справи, наданих відповідачем, яким суд дав належну оцінку в своєму рішенні.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що судом не встановлено, що позивач була повідомлена у термін, передбачений чинним законодавством, про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за два місяці до скорочення штату працівників.

Дані обставини перевірялись судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, та їм дано оцінку в рішенні суду першої інстанції, а саме : на а. с. 69 є повідомлення датоване 08.10. 2010 року , де особисто повідомляється ОСОБА_6 про своє наступне скорочення з 08.12. 2010 року та є її власний підпис на даному документі, тому доводи апелянта є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до Положення про систему оплати праці та преміювання працівників ВАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк від 2008 року, яке діяло на час, коли позивач вийшла в відпустку в зв'язку з народженням дитини, в п.5.2.3. вказано, встановлення та скасування надбавок оформляється наказом. Наказ про скасування надбавки позивачу не приймався, а тому оплата її праці після виходу з відпустки по догляду за дитиною до трьох років повинна була здійснюватися, виходячи з посадового окладу 2100 грн. з надбавкою 700 грн., як і всі виплати пов'язані з наступним вивільненням.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Посилання позивача про те, що її посадовий оклад з 01.01.2008 року становив 4000 грн. не підтверджено позивачем, спростовуються витягами з штатних розписів працівників Черкаської філії ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що є підстави зробити перерахунок заробітної плати, лікарняних, вихідної допомоги, компенсації за відпустку, позивачу ОСОБА_6, виходячи з посадового окладу 2100 грн. з надбавкою 700 грн., оскільки всі виплати при звільненні були проведені позивачу , виходячи з суми 2100 грн. В цій частині вимоги позивача вірно задовольнив суд першої інстанції частково.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308 , 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Промекономбанк» м. Донецьк про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перерахунок заробітної плати та інших виплат, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :