Ухвала суду № 25436878, 12.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2012 р.Справа № 2а-1870/1097/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2012р. по справі № 2а-1870/1097/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт"

до Державної податкової інспекції в місті Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт" (далі - ТОВ "Енмаліт") до Державної податкової інспекції в місті Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в м. Сумах) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0012931502/104228 від 22 грудня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності юридичних осіб на загальну суму 16116,32 грн. було відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ТОВ "Енмаліт" подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просило скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо правомірності нарахування податковим органом суми податкового зобов'язання за платежем орендна плата за землю, оскільки розмір орендної плати за землю визначається виходячи із договору оренди. Між позивачем та Сумською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, умови якого виконувались належним чином та своєчасно проводилась плата за оренду землі відповідно до його умов. Оскільки недійсність вище зазначеного договору законом прямо не встановлена, рішення суду про визнання його недійсним відсутнє, то його положення, у т.ч. щодо розміру орендної плати, є дійсними. Виходячи із наведеного, у позивача відсутній обов'язок сплачувати орендну плату в іншому, ніж встановленому договором оренди.

Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.46-47).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган дійшов до правомірного висновку про факт заниження позивачем розміру орендної плати за період з січня 2011 року по серпень 2011 року у загальному розмірі 15167,36 грн. оскільки позивачем у податкових деклараціях з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які були подані до ДПІ в м. Сумах, самостійно в порушення вимог діючого законодавства нараховано орендну плату згідно з договором оренди земельної ділянки, виходячи із розміру орендної плати в розмірі меншому ніж встановленої законодавством - 3 % від грошової оцінки землі.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Сумської міської ради від 26 березня 2003 року № 382 - МР "Про припинення та перехід права користування земельними ділянками" та від 25 червня 2003 року № 510-МР "Про затвердження уточнених площ, раніше наданих земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень міської ради", між Сумською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Енмаліт" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки від 15 червня 2004 року (а.с.9-11).

Відповідно до вказаного договору Сумська міська рада надає, а ТОВ "Енмаліт" приймає в оренду земельну ділянку (об'єкт оренди), яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Машинобудівників, 1, загальною площею 0,4866 га, терміном до 26 березня 2013 року.

Пунктом 3 вказаного договору передбачено, що орендна плата за рік становить 1,1 % від нормативної грошової оцінки землі.

Співробітниками ДПІ в м. Сумах проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в уточнюючій податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 рік, за результатами якої складено Акт № 7760/152/32185616 від 21.10.2011 року.

Як вбачається з висновку вказаного акту перевірки, дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-серпень 2011 року, заявленого ТОВ "Енмаліт" в уточнюючій податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 рік.

На підставі вище зазначеного акту ДПІ в м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012931502/104228 від 22 грудня 2011 року, яким ТОВ "Енмаліт" було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб за основним платежем у розмірі 15167,36 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 948 грн. 96 коп.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок податкового органу про те, що орендна плата за договорами оренди земельної ділянки державної та комунальної власності у період січень-серпень 2011 року позивачем нараховувалася та сплачувалася в розмірі 1,1 % від грошової оцінки землі, замість встановлених законодавством 3 % від грошової оцінки землі.

Колегія суддів зазначає, що з 01.01.2011 року порядок оподаткування землі в Україні, визначається розділом XIII «Плата за землю» ПК України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288 ПКУ.

Згідно із вимогами ст. 6, п.п. 16.1.4 п.16.1 ст.16, п. 36.3 ст. 36 ПК України під податком розуміється обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.

Податковим кодексом України встановлено загальнодержавні та місцеві податки і збори.

Пунктом 8.2 статті 8 ПК України передбачено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 9 ПК України плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів належить виключно Верховній Раді України.

До повноважень органів місцевого самоврядування не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких відноситься, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Колегія суддів зазначає, що нормами ПК України визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування. Річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Як вбачається з матеріалів справи, в укладеному між Сумською міською радою (як орендодавцем) та ТОВ "Енмаліт" (як орендарем) договорі оренди земельної ділянки між розмір орендної плати складає 1,1 % від нормативної грошової оцінки землі на рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу про те, що розмір орендної плати за даним договором оренди не відповідав вимогам чинного законодавства, якими було встановлено мінімальний розмір орендної плати не менше 3 % від грошової оцінки земель.

Виходячи з того, що у податковій декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, поданій позивачем до ДПІ у м. Сумах, позивачем самостійно нараховано орендну плату згідно з договором оренди земельної ділянки, виходячи із розміру орендної плати в сумі 1,1 % від нормативної грошової оцінки землі, замість встановленого мінімального розміру - 3 % від грошової оцінки землі, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу про заниження позивачем розміру орендної плати за період з січень-серпень 2011 року у розмірі 15167,36 грн.

Колегія суддів зазначає, що що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, а тому дані відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.

Хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 9 Податкового кодексу України), не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, а тому, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги, відносно того, що зміна умов договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати може здійснюватися лише за взаємною згодою сторін, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями спеціальних Законів. Тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать вказаним Законам, не можуть бути застосовані.

Інші доводи з вище зазначених підстав висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2012р. по справі № 2а-1870/1097/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В.