Ухвала суду № 25436618, 17.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2012 р.Справа № 2а-278/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Підіпригора М.О.

представника відповідача Сазонова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012р. по справі № 2а-278/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 р. адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" (надалі - позивач) задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001870854 від 20.02.2012р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ПАТ "Хлібзавод "Салтівський" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.10.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.10.2011 р., за результатами якої акт № 2261/23-106/31340536 від 09.12.2011р.

За висновками перевірки позивачем було порушено п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України і, як наслідок, вимог п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" шляхом відображення в податковому обліку з ПДВ первинних документів, що були складені ТОВ "Харків-Автозпчастини", ТОВ "Фенікс", ФО-П ОСОБА_1 за господарськими операціями в межах правочинів з ознаками нікчемності.

На підставі висновків перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001870854 від 23.12.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 196 300,50 грн. (основний платіж - 196157,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -143,50 грн.).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що акт податкової перевірки не містить належних та допустимих доказів порушень позивачем податкового законодавства, а відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами-постачальниками.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що предметом податкової перевірки є правильність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по господарських правовідносинах з ТОВ "Харків-Автозапчастина", Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ТОВ "Фенікс". Висновки податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та його контрагентами ґрунтувалися на актах перевірок цих контрагентів податковими органами.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 ст. 7 ЗУ "Про ПДВ" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між ПрАТ "Хлібзавод "Салтівський"(покупець) та ТОВ "Харків-Автозапчастина" (постачальник) укладено договір поставки товару № 40 від 04.01.2011р., згідно умов якого постачальник поставив, а покупець прийняв та оплатив товар (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти чи в усній формі. Поставка товару здійснювалася на умовах EXW -місце відвантаження: склад постачальника, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Моментом поставки товару вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної. Форма розрахунків - безготівкова.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Харків-Автозапчастина"передав ПрАТ "Хлібзавод "Салтівський"у січні 2011 року запчастини до транспортних засобів в асортименті на загальну суму 124 091,70 грн., в т.ч. ПДВ 20681,95 грн.

Господарські операції підтверджуються наявними у справі видатковими накладними, податковими накладними, відображеними позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2011 року. Сторонами не заперечується, що зауважень щодо форми або змісту податкових накладних, виписаних ТОВ "Харків-Автозапчастина" на момент проведення перевірки не було.

Факт отримання товару та прийняття на склад підтверджується прибутковими ордерами. Подальше використання позивачем автозапчастин для ремонту власних транспортних засобів підтверджується витягом щодо остаточної вартості основних засобів, договором купівлі-продажу № 73/1 від 13.09.2005р., № 16Д від 27.02.2004р., довідкою щодо списання запасів за січень 2011 року. Факт наявності транспортних засобів у розпорядженні позивача сторонами не заперечується.

Розрахунок за угодою здійснено у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів у сумі 124091,70 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "Харків-Автозапчастина", що підтверджується виписками з банку, оборотно-сальдовою відомістю по рах. 631 та не заперечується сторонами.

Судом також встановлено, що у січні 2011р. позивач уклав угоду поставки з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, згідно умов якого постачальник (ФО-П ОСОБА_1) поставив та передавати у власність покупцю (ПрАТ "Хлібзавод "Салтівський") цукор, а покупець прийняв товар ( цукор) та оплатив його.

На підтвердження виконання договору поставки цукру загальною вартістю у 2 140 742,80 грн., в т.ч. ПДВ 356790,47 грн. позивачем надано належним чином оформлені видаткові накладні та податкові накладні, суми ПДВ за якими співпадають з часткою податкового кредиту позивача, сформованого за операціями з цим контрагентом.

Транспортування товару здійснювалося транспортом покупця. Отриманий цукор розміщено на підприємстві позивача за прибутковими накладними та відображено в аналізі рахунку 2.0.1 "Запаси, Цукор"за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011р., журналах проводок по рахунку 2.0.1. "Запаси, Цукор" за січень 2011р. та лютий 2011 р. оприбуткований на ПрАТ "Хлібзавод "Салтівський". В підтвердження цього наявний рахунок № 201 "Сировина й матеріали". Розрахунок за виконання постачальником угоди відбувся у безготівковій формі на суму 2300000,00 грн., що позивачем підтверджено наданими виписками з банку.

Судом встановлено, що видами діяльності позивача зі КВЕД є виробництво хліба та хлібобулочних виробів, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами,пакування, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач не довів та не заперечував, що позивач дійсно спеціалізується на виготовленні хлібних виробів, що передбачає використання цукру за технологією виробництва.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного відображення позивачем у податковому обліку з ПДВ частини податкового кредиту за січень 2011 року та за лютий 2011 року у сумі 175 190,32 грн., оскільки щодо ФОП ОСОБА_1 встановлено відсутність реальних господарських операцій саме у січні 2011 року колегія суддів вважає необґрунтованими. При цьому жодних доводів про порушення позивачем податкового закону за лютий відповідач не зазначає.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вказаного закону встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Пунктом п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкові накладні по відносинах позивача з ФОП ОСОБА_1 відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2011 року та лютий 2011 року, тобто в тому періоді коли були отримані спірні податкові накладні. Форма та зміст податкових накладних узгоджуються з вимогиами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України та Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, судом встановлено, що у липні 2010 року на підставі усного договору позивач змінював господарські операції з ТОВ "Фенікс". Згідно видаткової накладної № 182 від 09.06.2010 р. ТОВ "Фенікс" передало у власність позивачу товар (шпоночний матеріал) на загальну суму 1 712,45 грн., в т.ч. ПДВ 271,61 грн. Позивач розрахувався з ТОВ "Фенікс" шляхом перерахування коштів у розмірі 1712,45 грн., що підтверджується банківською випискою. По першій події (оплата товару), ТОВ "Фенікс" виписав та надав позивачу податкову накладну № 180 від 08.06.2010 р., яка була відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2010 року.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абз. 1 п. 5 зазначеного Порядку, передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі, і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін спірних правочинів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за контролюючий орган не навів.

Таким чином факт реального здійснення позивачем угод з ТОВ "Харків-Автозапчастина", ФО-П ОСОБА_1, ТОВ "Фенікс" підтверджений позивачем належний спосіб та не спростований відповідачем. Наявні у справі документи первинного обліку та звітності не мають дефектів форми, змісту або походження, що спричиняють втрату ними юридичної сили або виключають з кола джерел доказування.

Щодо твердження апелянта про нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами колегія суддів зазначає наступне.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 р.), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо не взяття до уваги судом першої інстанції актів перевірок контрагентів позивача, як на доказ підтвердження нікчемності угод , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки акти перевірок не є належними доказами в розумінні ст..70 КАС України в підтвердження нікчемності правочинів.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 р. прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012р. по справі № 2а-278/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 23.07.2012 р.