Постанова № 25416733, 19.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2012 року 11:00 № 2а-6319/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства “Київська будівельна компанія “Київбудком”

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08 травня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне акціонерне товариство “Київська будівельна компанія “Київбудком” (далі по тексту –позивач, ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2011 року №0011792305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2012 року позовну заяву ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” залишено без руху через недодання документа про сплату судового у встановленому розмірі.

23 травня 2012 року позивач усунув вказані недоліки шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-6319/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 07 червня 2012 року.

07 червня 2012 року в судове засідання не прибув представник позивача, попередньо подавши клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з чим розгляд справи відкладено на 14 червня 2012 року.

В судове засідання 14 червня 2012 року не прибув представник відповідача.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 14 червня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22 грудня 2011 року №0011792305 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пунктів 192.1, 192.3 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” (правонаступником якого є позивач) збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 2 190 534,00 грн., у тому числі за основним платежем на - 1981 672,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –208 862,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 06 грудня 2011 року №1584/23-5/24934463 “Про результати документальної планової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства “Київська будівельна компанія “Київбудком” (код ЄДРПОУ 24934463) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 по 30 червня 2011 року.” (далі по тексту –Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пунктів 192.1, 192.3 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 981 672,00 грн., в тому числі: за липень 2010 року –47 934, 00 грн., за серпень 2010 року –574 926,00 грн., за вересень 2010 року –122 698,00 грн., за жовтень 2010 року –44 601,00 грн., за листопад 2010 року –18 295,00 грн., за грудень 2010 року –26 988,00 грн., за лютий 2011 року –68 598,00 грн., березень 2011 року –301 260,00 грн., квітень 2011 року –220 452,00 грн., травень 2011 року –555 920,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані тим, що контрагенти позивача –ТОВ “Фірма-Теплий Дім” та ТОВ “Дилмет” не задекларували податкових зобов’язань по взаємовідносинам з ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком”; контрагенти позивача – ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” неправомірно сформували свій податковий кредит по взаємовідносинам зі своїми постачальниками, а укладені між ним правочини є нікчемними.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги наступним: постачальники на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, мали відповідні ліцензії, виконані роботи підтверджуються реально збудованими об’єктами, а господарські операції оформлені належним чином оформленими первинним документами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком”, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” з ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “Дилмет”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс”, обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, 17 червня 2010 року між ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” (генпідрядник) та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” (субпідрядник) укладено договір підряду №405, згідно умов якого та додаткових угод до нього генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує у відповідності з проектною документацією та умовами договору виконання робіт на об’єктах генпідрядника: торгівельно-офісний центр по вул. Л.Толстого, 57 в м. Київ; Всеукраїнський центр радіохірургії в складі клінічної лікарні “Феофанія”; житлові будинки по вул. Клеманській, 6-8; будівництво автобусної станції з влаштування офісних приміщень, торгівельних магазинів та закладу громадського харчування на вул. Б. Хмельницького-Липинського у м. Львові; будівництво стадіону по вул. Стрийська-Кільцева у м. Львові; реконструкція існуючих та будівництво нових споруд НСК “Олімпійський”.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт від липня, жовтня, грудня 2010 року, січня, лютого, березня, квітня, травня 2011 року ТОВ “БК “БМР-Сервіс” виконало роботи на об’єктах: торгівельно-офісний центр по вул. Л.Толстого, 57 в м. Київ та Всеукраїнський центр радіохірургії в складі клінічної лікарні “Феофанія”.

ТОВ “БК “БМР-Сервіс” виписало на адресу позивача податкові накладні від липня, жовтня, грудня 2010 року, січня, лютого, березня, квітня, травня 2011 року на загальну суму 8 205 084,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 1 367 514,00 грн.

Оплата за виконані роботи здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджують виписки банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

02 квітня 2010 року між ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” (генпідрядник) та ТОВ “Фірма-Теплий Дім” (субпідрядник) укладено договір підряду №403, згідно умов якого та додаткової угоди до нього генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує у відповідності з проектною документацією та умовами договору виконання робіт на об’єктах генпідрядника: торгівельно-офісний центр по вул. Л.Толстого, 57 в м. Київ; будівництво зони 5 ВАТ “Подільський цемент”; будівництво адміністративного будинку та їдальні по вул. Лейпцизькій, 15; будівництво Всеукраїнського центру радіохірургії по вул. Академіка Заболотного; будівництво культурно-оздоровчого та ділового центру зі стоянкою для човнів по вул. Дніпровська набережна, 14.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт від серпня 2010 року ТОВ “Фірма-Теплий Дім” виконало обумовлені роботи на зазначених об’єктах та виписало на адресу позивача податкові накладні від серпня 2010 року на загальну суму 3 360 099,60 грн., у тому числі податок на додану вартість –560 016,60 грн.

Оплата за виконані роботи здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджують виписки банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

29 березня 2010 року між ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” (генпідрядник) та ТОВ “ІПБК “Новітні технології” (субпідрядник) укладено договір підряду №399, згідно умов якого та додаткових угод до нього генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує у відповідності з проектною документацією та умовами договору виконання робіт на об’єктах генпідрядника: будівництво житлового будинку і господарських будівель на вул. Боричів Тік, 9-а; житлово-офісний комплекс на вул. Михайла Майорова, 5-а; будівництво адміністративного будинку та їдальні по вул. Лейпцизькій, 15; будівництво блоку малоповерхових житлових будинків по вул. Лебедєва, 1 в 9-тому кварталі.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт від липня, жовтня, грудня 2010 року, січня, лютого, травня 2011 року ТОВ “ІПБК “Новітні технології” виконало обумовлені роботи на зазначених вище об’єктах.

27 вересня 2010 року між ЗАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” (генпідрядник) та ТОВ “ІПБК “Новітні технології” (субпідрядник) укладено договір підряду №417, згідно умов якого та додаткових угод до нього генпідрядник доручає, а субпідрядник забезпечує у відповідності з проектною документацією та умовами договору виконання робіт на об’єктах генпідрядника: будівництво соціально-громадського комплексу на бульварі Дружби Народів; будівництво зони 5 ВАТ “Подільський цемент”.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт від жовтня, грудня 2010 року, січня-червня 2011 року ТОВ “ІПБК “Новітні технології” виконало обумовлені роботи на зазначених вище об’єктах.

ТОВ “ІПБК “Новітні технології” виписало на адресу позивача податкові накладні від липня, жовтня, грудня 2010 року, січня-червня 2011 року, з яких за березень-травень 2011 року на загальну суму 5 109 688,80 грн., у тому числі податок на додану вартість –851 614,80 грн.

Оплата за виконані роботи здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджують виписки банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно видаткових накладних та податкових накладних від липня-грудня 2010 року, січня 2011 року ТОВ “Дилмет” поставило на адресу позивача будівельні матеріали на загальну суму 2 064 138,00 грн., у тому числі податок на додану вартість –344 022,80 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджують виписки банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за липень-грудень 2010 року сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, за січень-травень 2011 року –на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит –це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період в складі податкового кредиту відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “Дилмет”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс”, у зв’язку з придбанням будівельних робіт та будівельних матеріалів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “Дилмет”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (складені липень-грудень 2010 року) сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, та пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (складені за січень-січень 2011 року).

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки будівельних робіт та будівельних матеріалів та питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” здійснює діяльність у сфері будівництва, основними напрямками якої є проектування та будівництво монолітно-каркасних багатоповерхових будіників, офісних та бізнес центрів, громадських та промислових об’єктів, про що також можна довідатись з інформації, розміщеної на веб-сайті підприємства http://www.kievbud.com.

Позивач має ліцензію на здійснення будівельної діяльності, виданої Міністерством будівництва, архітектури та житло-комунального господарства України від 25 січня 2011 року серії АГ №573030.

Так само ліцензії на здійснення будівельної діяльності, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс”.

Матеріали справи свідчать, зокрема, дозволи на виконання будівельних робіт, фото збутових об’єктів, накладні на відпуск товару, акти переробки матеріалів, що придбані у ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” послуги замовлялись позивачем з метою виконання зобов’язань із замовниками, а придбані будівельні матеріали у ТОВ “Дилмет” використані під час виконання будівельних робіт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” з ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” та ТОВ “Дилмет” здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” та ТОВ “Дилмет” не мали можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем, ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” та ТОВ “Дилмет”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “Фірма-Теплий Дім”, ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” та ТОВ “Дилмет” були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд також звертає увагу, що незнаходження за юридичною адресою контрагентів, неможливість проведення їх перевірки або порушення ними податкової дисципліни не є підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “ІПБК “Новітні технології” та ТОВ “БК “БМР-Сервіс” та ТОВ “Дилмет”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22 грудня 2011 року №0011792305 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ “Київська будівельна компанія “Київбудком” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства “Київська будівельна компанія “Київбудком” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 22 грудня 2011 року №0011792305.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Приватного акціонерного товариства “Київська будівельна компанія “Київбудком” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко