Постанова № 25416667, 09.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2012 року № 2а-3859/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Закритого акціонерного товариства "Укрнафтогаз"

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, за участі Прокуратури Святошинського району м. Києва

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2011р. №0002482350

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач –закрите акціонерне товариство «Укрнафтогаз»- звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2011 №0002482350.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті від 09.09.2011 №261/23-50/21647194 планової виїзної перевірки ЗАТ «Укрнафтогаз»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011 (далі - акт перевірки) не відповідають чинному законодавству, не мають належного обґрунтування на підставі чого податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011 №0002482350 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Відповідач –Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби –заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник Прокуратури Святошинського району міста Києва заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Укрнафтогаз»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011, за результатом якої оформлено акт від 09.09.2011 №261/23-50/21647194.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1340000грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011 №0002482350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на суму 1 675 000 грн. (за основним платежем 1 340 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 335 000 грн.).

За результатом адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «АС-Альянс»в особі ТОВ «Канселор», що діє на підставі договору доручення №003/01-Б від 12.01.2010 укладено договір №003/01-Б-1 від 12.01.2010 купівлі-продажу цінних паперів.

Як вбачається зі змісту зазначеного договору, позивач придбав цінні папери –векселі ТОВ «Дисконт центр»та ТОВ «Глобус 99».

Відповідно до п. 2.3 Договору покупець зобов’язаний в строк до 30.01.2013 перерахувати на поточний рахунок продавця загальну суму договору, що дорівнює 5 360 000 грн.

Передача цінних паперів оформлена актом прийму-передачі цінних паперів від 12.01.2010.

По даному договору існує кредиторська заборгованість в розмірі 5 076 200 грн.

Також, між позивачем в особі ТОВ «Канселот», що діє на підставі договору доручення №004/01-Б від 12.01.2010 та ТОВ «Акватера-2005» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №004/01-Б-1 від 12.01.2010.

Як вбачається зі змісту загаданого договору позивач зобов’язується передати у власність покупця цінні папери –векселя ТОВ «Дисконт центр»та ТОВ «Глобус 99».

Відповідно до п. 1.3 Договору позивач є держателем цінних паперів на підставі іменного індосаменту.

Згідно п. 1.4 договору сума договору складає 5 360 000 грн.

Відповідно до п. 2.1.3 договору покупець зобов’язаний в строк до 26.03.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача загальну суму договору.

Передача цінних паперів оформлена актом прийму-передачі цінних паперів від 12.01.2010. По зазначеному договору відсутня Кредиторська або дебіторська заборгованість.

Пунктом 1.4 ст.1 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закону №334/94) визначено, що цінний папір -документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам установленим законодавством про цінні папери.

Підпунктом 1.6 ст. І Закону №334/94 визначено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Підпунктом 1.31 ст.1 Закону №334/94 передбачено, що продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари, зокрема цінні папери, за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання.

Операції з цінними паперами належать до операцій особливого виду та оподатковуються у і в спеціальному порядку, встановленому п. 7.6 ст. 7 Закону №334/94. При цьому норми вказаного пункту поширюються тільки на платників: податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами.

Підпунктом 7.6.1 Закону №334/94 визначено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів.

Як вбачається з акту перевірки та не заперечується позивачем, в податковому обліку операції з купівлі-продажу цінних паперів (додаток КЗ декларації з податку на прибуток підприємств за періоди 1 кв. 2010 року, півроку 2010 року, 3 квартал 2010 року. 2010 рік та за 2011 рік) позивачем окремо не відображались.

Згідно зі ст. 14 Закону № 3480-ІV вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону № 3480-ІV вексель належить до боргових цінних паперів, тобто паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти згідно із зобов'язанням.

Судом встановлено, що номінальна вартість зазначених векселів становить 7 000 000 грн.

Згідно ст.1 Закону України від 25.12.02 № 364-1V «Про обіг векселів в Україні»- законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон переказні векселі та прості векселі" та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Згідно з розділом II ст.77 Уніфікованого закону - до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту (статті і 1 - 20).

Статтею 13 Уніфікованого закону зазначається, що індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.

Відповідно до ст.16 Уніфікованого закону - власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Судом встановлено, що позивачем до перевірки для дослідження індосаментного ряду копії векселів надано не було.

Як вбачається з акту перевірки постановою господарського суду Київської області від 09.02.2010 у справі №Б22/014-10 ТОВ «Глобус-99»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до постанови господарського суду м. Києва від 30.11.2009 у справі №44/313-б ТОВ «Дисконт центр»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Враховуючи, що позивачем було придбано векселі Товариств, щодо яких вирішувалось питання про порушення процедури банкрутства, тобто при придбанні таких векселів позивач не міг не усвідомлювати, що емітент не зможе сплатити у визначений строк кошти згідно із зобов'язанням, тому такі дії позивача не мають на меті отримання прибутку, тобто спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки оформлення придбання та продажу векселів товариств щодо яких порушено справу про банкрутство не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, а відтак висновок відповідача, що зазначені договори купівлі-продажу цінних паперів є нікчемним є обґрунтованим.

Відповідно до п. 4.1.6 п. 4.1. ст.. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход –загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або не матеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім надання неприбутковим організаціям згідно з п. 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 4.1.6 п. 4.1. ст.. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є обґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Відповідно до п. 2 розділу ХІХ «Перехідних положень»Податкового кодексу України з 01.01.2011 втратив чинність Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на підставі якого до 01.01.2011 застосовувались штрафні (фінансові) санкції за актами перевірок з питань дотримання податкового законодавства. У зв’язку з цим у разі встановлення порушень вчинених у період до 01.01.2011 за результатами перевірок, податкові повідомлення-рішення, по яких прийняті після 01.01.2011 застосовуються штрафні (фінансові) санкції (штрафи) передбачені главою 11 розділу ІІ Кодексу.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що, податкові повідомлення-рішення від 26.09.2011 №0002482350 відповідає вимогам законодавства України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач, як суб’єкти владних повноважень, довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятого податкового повідомлення –рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 13.07.2012