Ухвала суду № 25412768, 16.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2012 року м. Київ К-25816/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2010 р.

у справі №2а-25346/09/1270

за позовом Приватного гірничо-промислового підприємства «Шмель»

до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2010 р., задоволено адміністративний позов Приватного гірничо-промислового підприємства «Шмель»(далі -позивач) до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі -відповідач). Визнано незаконним податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.08.2009 р. №0000522340/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 05.08.2009 р. №1317/23-25359618, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем положень п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.4, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - завищення суми податкового кредиту на 147 743,00 грн., заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 151 458,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2009 року №0000522340/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 227 187,00 грн., з якої основний платіж -151 458,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -75 729,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, безпідставне, на думку податкового органу, формування позивачем податкового кредиту було спричинено неправомірним включенням до його складу сум по операціях із Приватним підприємством «ЛТД «Сільвер-Стар».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Приватним підприємством «ЛТД «Сільвер-Стар»було укладено договір поставки матеріалів від 01.09.2008 р. №0109-001.

За наслідками проведеної операції на адресу позивача було виписано наступні податкові накладні, наявні в матеріалах справи: від 11.09.2008 р. №0911/1 на загальну суму 103 677, 96 грн., у тому числі податок на додану вартість -172 79, 66 грн; від 22.09.2008 р. №0922/1 на загальну суму 132 900 грн., у тому числі податок на додану вартість -22 150 грн.; від 26.09.2008 р. №0926/1 на загальну суму 28 029, 84 грн., у тому числі податок на додану вартість 4 671, 64 грн; від 07.10.2008 р. №0710/1 на загальну суму 87 071, 64 грн, у тому числі податок на додану вартість -14 511, 94 грн; від 16.10.2008 р. №1610/1 на загальну суму 151 885, 44 грн, у тому числі податок на додану вартість -25 314, 24 грн.; від 22.10.2008 р. №2210/1 на загальну суму 79 740 грн, у тому числі податок на додану вартість 132 90 грн; від 03.11.2008 р. №0311/1 на загальну суму 196 800 грн, у тому числі податок на додану вартість 32 800 грн; від 11.11.2008 р. №1111/2 на загальну суму 46 836 грн., у тому числі податок на додану вартість -7 806 грн.; від 14.11.2008 р. №1411/3 на загальну суму 13 776, 26 грн., у тому числі податок на додану вартість -2 296, 04 грн; від 18.11.2008 р. №1811/4 на загальну суму 45 744 грн., у тому числі податок на додану вартість -7 624 грн.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що підставою для висновку податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум по вказаним накладним стала наявність постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 р. у справі № 2а-21007/09/1270, якою визнано недійсним запис від 13.03.2008 р. про реєстрацію контрагента позивача з моменту реєстрації, припинено його юридичну особу, визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

Натомість судові інстанції правомірно не погодились із такими доводами контролюючого органу з огляду на таке.

Відповідно до пп. 7.2.6. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведені правові норми свідчать на користь висновку, що податкова накладна, як звітній податковий документ, є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не передбачає недійсності угод, укладених з моменту державної реєстрації такого платника податку та не є підставою для визнання виданих податкових накладних недійсними.

Зазначене дає підстави вважати, що позивачем було обґрунтовано включено сплачені на користь контрагента суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення було скасовано правомірно.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2010 р. у справі №2а-25346/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,