Ухвала суду № 25412122, 16.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2012 року м. Київ К-2045/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 р.

у справі №22а-16994/08/9104 (3/171-А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта Надія»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

про визнання протиправним та скасування податкового рішення-повідомлення,

ВСТАНОВИВ:

Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта Надія»(далі -позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового рішення-повідомлення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 13.10.2008 р. у задоволенні позву відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.04.2008 р. №0003651501/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податку на прибуток підприємств у розмірі 67 648,07 грн., у решті позовних вимог відмовлено.

Задоволення позовних вимог про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення судом апеляційної інстанції мотивовано посиланнями на п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосувавши який суд дійшов висновку, що наведена норма не встановлює права контролюючого органу всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем на адресу суду касаційної інстанції не надіслано.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено перевірку дотримання позивачем вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за період з 30.07.2004 р. по 27.03.2008 р., результати якої викладені в акті від 09.04.2008 р. №337/150/00178175.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2008 р. №0003651501/0, яким до позивача на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 вказаного Закону, за затримку на 851 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 470 900,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 235 450,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій стала несвоєчасна, на думку контролюючого органу, сплата підприємством сум самостійно узгоджених податкових зобов'язань.

Зазначений факт пов'язаний із тим, що суми, сплачені позивачем, зараховувалися в обліковій картці платника податків у рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Так, відповідач вказує на наявність права у податкової інспекції самостійно встановлювати черговість погашення податкових зобов'язань платника податків, а саме -направлення суми спрямованої платником податків на погашення поточного податкового зобов'язання, при веденні оперативного обліку платежів цього платника, на погашення податкового боргу за інший податковий період з того ж самого податку у порядку календарної черговості його виникнення.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкових зобов'язань у порядку, відображеному в акті перевірки, оскільки вважає, що платіжні доручення про сплату поточних податкових зобов'язань відповідач був зобов'язаний зараховувати у погашення зобов'язань зазначених платником у графі «призначення платежу».

Так, нормами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Відтак, своєчасна оплата позивачем поточних податкових зобов'язань, що підтверджується платіжними дорученнями від 08.02.2008 р. №256, від 12.03.2008 р. №468 та від 21.03.2008 р. №528, свідчить на користь висновку про дотримання позивачем законодавчих вимог та безпідставності застосування штрафних (фінансових) санкцій контролюючим органом у сумі 67 648,07 грн.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог у частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення у частині нарахування штрафних санкцій у сумі 167 801,92 грн.

Так перераховані позивачем кошти згідно платіжних доручень від 08.02.2008 р. №261, від 18.02.2008 р. №290, від 22.02.2008 р. №ПН284, від 18.03.2008 р. №ПН848 та від 18.03.2008 р. №ПН872 було правомірно зарахованого до сплати податкового боргу позивача з огляду на наявність його згоди на таке зарахування, про що свідчать акти про спрямування готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків від 22.02.2008 р. №27/240 та від 18.03.2008 р. №29/240/10 та наявність відповідних призначень платежів на вказаних дорученнях.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 р. у справі №22а-16994/08/9104 (3/171-А номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.