Ухвала суду № 25411980, 18.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2012 р. м. Київ К-10272/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Погружальської К.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний центр «Пратт і Уітні - Патон»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 р.

у справі №22-а-10990/08 (10/47 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний центр «Пратт і Уітні - Патон»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний центр «Пратт і Уітні - Патон»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2007 р. позов задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 р. №0000422303/0 та від 16.08.2007 р. №0000422303/1, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 31.12.2006 р., результати якої викладені в акті від 01.06.2007 р. №302/1-23-03-19355384.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.2, 1.43 та пп.8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 378 907,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2006 рік на суму 674 584,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 р. №0000422303/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 568 361,00 грн. (у т.ч. 378 907,00 грн. -основний платіж та 189 454,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого скарга позивача була залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.08.2007 р. №0000422303/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, судовими інстанціями було встановлено, що фактичною підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало здійснення позивачем амортизаційних відрахувань на виключне право користування нерухомим та рухомим майном внесеним до статутного фонду як нематеріальний актив на загальну суму 16 864 603,00 грн.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону, під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно положень п. 8.1.2 цього ж пункту амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Між тим, податковий орган, посилаючись на положення п. 1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вказує, що право користування майном не може вважатись нематеріальним активом за визначенням наведеним у вказаній нормі.

Так, за змістом п. 1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»нематеріальний актив -це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, із висновками якого не погодився суд апеляційної інстанції, визнав такі доводи контролюючого органу безпідставними з огляду на такі нормативні приписи.

Пунктом 1.43 наведеного Закону визначено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Відповідно до абз.5 п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №242 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 №750/4043 нематеріальний актив - це немонетарний актив, який немає матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Приписами п. 5 Положення, визначено, що бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами, зокрема, як права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

У той же час, колегія суду апеляційної інстанції із таким застосуванням норм матеріального права не погодилась та вказала на те, що наявність підстав вважати право користування майном внесеним до статутного фонду (обладнанням, нерухомим майном в даному випадку) нематеріальним активом необхідно довести, як то патентом чи свідоцтвом.

Суд касаційної інстанції із таким висновком не може погодитись з огляду на таке.

Як було встановлено судовими інстанціями, статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний центр «Пратт і Уітні - Патон»створюється шляхом внесення вкладів кожним учасником (так частка іноземного учасника становить 51%, українського -49%). Так, право користування майном було внесено до статутного фонду позивача українським учасником та використовується у його господарській діяльності.

Пунктом 3.10 статуту товариства визначено, що воно є власником майна, переданого йому учасниками у власність.

Таким чином, при внесенні майна (у тому числі нематеріальних активів) учасниками товариства до його статутного фонду відбувається передача прав власності на таке майно за компенсацією у вигляді корпоративних прав у статному фонді.

Наведене закріплено також положеннями ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України, відповідно до яких господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

За змістом ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Отже, за змістом наведеної норми майнове право як окремий об'єкт цивільних прав може належати особі на праві власності.

У свою чергу, п. 1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що нематеріальним активом, зокрема, є такі права, що можуть бути об'єктом права власності.

Відтак, оскільки вказані права можуть бути об'єктом права власності та належати особі, вони можуть охоплюватися поняттям «нематеріальний актив».

Оскільки, судовими інстанціями було встановлено, та податковим органом не заперечується наявність на балансі позивача права на користування майном, не спростовано факт використання таких прав у господарській діяльності, то амортизація такого права була здійснена позивачем правомірно.

Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, дійшов обґрунтованого висновку, що право на користування майном за своєю суттю є нематеріальним активом та об'єктом права власності, а відтак і обґрунтовано визначено судом першої інстанції правом аналогічним до інших майнових права, зокрема, до майнових прав, що становлять зміст права інтелектуальної та промислової власності, що узгоджується зі змістом п. 1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наведене дає підстави для висновку, що здійснена позивачем амортизація таких активів, які входять до складу статутного капіталу підприємства у даному випадку було здійснено відповідно до вимого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний центр «Пратт і Уітні - Патон»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 р. у справі №22-а-10990/08 (10/47 номер справи у суді першої інстанції) скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2007 р. у справі №22-а-10990/08 (10/47 номер справи у суді першої інстанції) залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.