Постанова № 25410624, 24.07.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2012 № 5011-26/1993-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Баранця О.М.

при секретарі: Царук І. О.

за участю представників:

від позивача: Гаркавенко С. В. - представник за довіреністю № 93/2012/02-13-9 від 13.02.2012р.

від відповідача: Королькова І. А. - представник за довіреністю № 1-01/3 від 03.01.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1

на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р.

у справі № 5011-26/1993-2012 (суддя Пінчук В. І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1

про стягнення 23 290,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу за активну електричну енергію в сумі 196 075,73 грн. поставлену в період з січня 2011р. по січень 2012р. включно за договором про постачання електричної енергії №50707 від 03.04.2007р., пені в сумі 15 408,77 грн., збитків від інфляції в сумі 3 554,17грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75 грн.

Під час розгляду справи позивачем подавались заяви про уточнення позовних вимог від 04.04.2011р. та від 25.04.2011р. (а.с.120, 129), які прийнято судом першої інстанції до розгляду та в яких позивач повідомляв суд про зменшення, а в подальшому і відсутність, основного боргу відповідача в зв'язку з його погашенням відповідачем.

Враховуючи вказані вище заяви позивача позов заявлено про стягнення пені в сумі 15 408,77 грн., збитків від інфляції в сумі 3 554,17 грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75 грн. Загальна сума заявлених позовних вимог становить 23 290,69 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2012р., повний текст якого підписаний 11.05.2012р. у справі № 5011-26/1993-2012 позов задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в сумі 7 704,39грн., збитки від інфляції в сумі 3 554,17грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 196 075,73 грн. припинено на підставі п. 1 - 1 ст. 80 ГПК України.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманої в період з січня 2011р. по січень 2012р. включно, за умовами спірного договору, активної електричної енергії.

Припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу мотивовано тим, що під час розгляду справи в суді відповідач повністю погасив основний борг.

В той же час, суд першої інстанції при прийнятті рішення скористався наданим йому ч.3 ст.83 ГПК України правом та зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню, на 50 %.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Київської міська клінічна психоневрологічна лікарня №1 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. у справі №5011-26/1993-2012 в частин задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та збитків від інфляції та прийняти нове рішення, яким позивачу відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог.

В апеляційні скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги той факт, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України „Про здійснення державних закупівель" і на виконання вимог вказаного закону позивач та відповідач домовились укласти договір шляхом проведення тендерної закупівлі електричної енергії у одного учасника, який буде підписаний 15.03.2012р., а отже, заборгованість яка виникла за січень 2012р. на суму 188 007,34 грн. виникла не з вини відповідача, який ніяким чином не ухилявся від виконання зобов'язань по договору.

В той же час, відповідач зауважує на тому, що він є комунальним підприємством, фінансується за рахунок державного бюджету та здійснює оплату використаної електричної енергії в межах бюджетних асигнувань та на тому, що відповідач не в змозі погасити присуджені спірним рішення до стягнення суми (пеня, 3% річних, збитки від інфляції та судовий збір), оскільки кошторисом лікарні не передбачено додаткових асигнував, в тому числі, на оплату сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, з урахуванням правил ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

03.04.2007р. позивач та відповідач уклали договір про постачання електричної енергії № 50707, відповідно до умов якого позивач зобов'язується продавати електричну енергію відповідачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача згідно з умовами Договору та Додатками до Договору, які є його невід'ємними частинами, а відповідач - оплачувати позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами Договору та Додатків до нього.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.2.2 Договору встановлений обов'язок позивача постачати відповідачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 Договору (Додаток „Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу"), а пунктом 2.3.3 Договору - обов'язок відповідача оплачувати вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків „Порядок розрахунків за електричну енергію та зняття показань електролічильників споживачів".

Як слідує з матеріалів справи, за період з січня 2011р. по січень 2012р. включно позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу активної теплової енергії на загальну суму 1 978 831,80 грн. Факт поставки енергії підтверджується доданими до матеріалів справи звітами про використану електроенергію, актами про використану електроенергію, актами приймання - передачі та рахунками - розшифровками ( а.с.29-95).

Порядок розрахунків за електроенергію сторони погодили додатком 2.6 до Договору:

- розрахунковий період починається з першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця (п. 1);

- відповідач знімає показання розрахункових лічильників 19 числа кожного місяця та надає звіт за фактичним обсягом споживання (п. 2);

- відповідач до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснює оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період (п. 13).

На виконання умов Договору за поставлену, протягом спірного періоду, активну теплову енергію відповідач перерахував позивачу 1 691 681,37 грн. Крім того, з розрахунку позивача слідує, що станом на дату початку спірного періоду (січень 2011р.) відповідач мав переплату в сумі 91 074,70 грн.

Отже, станом на дату звернення з позовом до суду (16.02.2012р.), сума заборгованості за активну електричну енергію, поставлену за період з січня 2011р. по січень 2012р. включно становила 196 075,73 грн. (1 978 831,80 -1 691 681,37 -91 074,70).

Проте, під час розгляду справи в суді відповідач спірну заборгованість погасив в повному обсязі, що підтверджується доданими до матеріалів справи копією платіжного доручення № 2937 від 20.12.2012р. (а.с.108) та довідками позивача (а.с.121, 130-131).

Суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині основного боргу в сумі 196 075,73 грн., що колегія суддів вважає помилковим з огляду на те, що заявами про уточнення позовних вимог від 04.04.2011р. та від 25.04.2011р. (а.с.120, 129) які прийнято судом першої інстанції до розгляду, позивач зменшив заявлену до стягнення суму, виключивши з неї суму основного боргу, а отже, суд мав розглядати позовні вимоги виходячи з їх обсягів та розмірів, які заявлені позивачем, в даному випадку: пені в сумі 15 408,77 грн., збитків від інфляції в сумі 3 554,17 грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75 грн.

Відповідно п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову може бути реалізовано до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 4.2.2 Договору визначено, що за внесення платежів, передбачених п. 2.3.3-2.3.4 Договору, з порушеннями термінів, визначених додатками „Порядок розрахунків та електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів", відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачено Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно ст.3 якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що, на думку колегії суддів, з урахуванням розміру пені, передбаченого Договором, є правомірним.

Вимоги позивача стягнути з відповідача пеню в сумі 15 408,77 грн. суд першої інстанції визнав обґрунтованими і законними, проте при винесенні спірного рішення, скориставшись правом, наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 50% , з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994р. № 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач є неприбутковою організацією, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, і невиконання ним обов'язку по оплаті спірної заборгованості зумовлено відсутністю бюджетного фінансування, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо зменшення пені на 50 % - до суми 7 704,39 грн., а отже, рішення суду в цій частині залишається без змін.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 3 554,17 грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75 грн., з огляду на що рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

В той же час, колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що згідно приписів чинного процесуального законодавства господарським судам не надано права на зменшення, при вирішення спору по суті, розміру збитків від інфляції та 3 % річних та на тому, що відсутність у кошторисі відповідача додаткових асигнувань, в тому числі на оплату сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, не є підставою для звільнення відповідача від їх сплати.

Посилання відповідача на те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України „Про здійснення державних закупівель" і на виконання вимог вказаного закону позивач та відповідач домовились укласти договір шляхом проведення тендерної закупівля електричної енергії у одного учасника, який буде підписаний 15.03.2012р., а отже, заборгованість яка виникла за січень 2012р. на суму 188 007,34 грн. виникла не з вини відповідача, який ніяким чином не ухиляється від виконання зобов'язань по договору, а через проведення тендерної закупівля електричної енергії колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки у період, заборгованість за який заявлено до стягнення, діяв Договір, а отже на правовідносини сторін поширюється його дія.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 „Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно зі ст.104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. у справі № 5011-26/1993-2012 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 7 704,39 грн., збитки від інфляції в сумі 3 554,17 грн. та 3 % річних в сумі 4 327,75 грн., в решті позову відмовляється. Враховуючи розмір заборгованості, якій існував станом на дату звернення позивача до суду та приписи ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. у справі №5011-26/1993-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. у справі №5011-26/1993-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. у справі №5011-26/1993-2012 в наступній редакції:

„ 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 ( 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103-А, ідентифікаційний код 01994072) на користь Публічного акціонерного товариства « Київенерго» ( 01061, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 7 704 (сім тисяч сімсот чотири) грн. 39 коп. пені, 4 327 (чотири тисячі триста двадцять сім) грн. 75 коп. -3% річних, 3 554 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 17 коп. збитків від інфляції, 4 387 (чотири тисячі триста вісімдесят сім ) грн. 33 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили"

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №5011-26/1993-2012.

Головуючий суддя Пашкіна С.А.

Судді Пономаренко Є.Ю.

Баранець О.М.