Постанова № 25404563, 24.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 5015/6342/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились, відповідача прокуратури-Ванчак М.Л., -Томчук М.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської областіна постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012у справі№5015/6342/11за позовомДержавної екологічної інспекції в Львівській областідоДП "Жовківське лісове господарство"простягнення 75815 грн. збитківвстановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2011 (суддя Левицька Н.Г.) позов задоволено - на підставі ст.324 ЦК України, ст.ст.19,64,105,107 Лісового кодексу України, ст.ст.16,20,35,68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" стягнуто з відповідача на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Львівській області 75815 грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 (судді: Глушко Н.А., Краєвська М.В., Орищин Г.В.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Заступник прокурора Львівської області в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст.19,20,105,107 Лісового кодексу України та ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Зокрема, скаржник вказує на те, що відповідачем, як лісокористувачем, не забезпечено охорону і збереження закріплених лісів та допущено їх вирубку, внаслідок чого державі було завдано збитків, що підтверджується актом перевірки від 08.04.2011 №30 та розрахунком розміру шкоди.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова -залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як правильно встановлено апеляційним судом та не заперечується заявником, актом перевірки №30 від 08.04.2011 зафіксовано факт самовільної рубки 39 дерев невстановленими особами. При цьому, жодних доказів причетності працівників ДП "Жовківське лісове господарство" до вказаних правопорушень позивачем і прокуратурою не надано та матеріали справи не містять.

Адже, органами СДСБЕЗ Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області та прокуратурою Жовківського району фізичних осіб-порушників, які здійснили самовільне вирубування лісу, не виявлено, а вину посадових осіб лісової охорони у самовільній вирубці лісу не встановлено.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не може нести майнову відповідальність за незаконну вирубку дерев невстановленими особами, які не є працівниками лісогосподарського підприємства.

У зв'язку з викладеним, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини лісогосподарського підприємства.

Слід також зазначити, що чинне природоохоронне законодавство не покладає на постійних лісокористувачів солідарного обов'язку відшкодувати шкоду, завдану внаслідок неправомірних дій невстановлених осіб, зокрема, внаслідок вирубки лісів, чим спростовуються безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ст.19 Лісового кодексу України, якою підстави та умови настання згаданої відповідальності не регулюються.

Наведене випливає з положень п.1 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України, згідно якого відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Водночас, наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на ненадання судом належної оцінки доказам та до намагань надати перевагу певним доказам (акт перевірки від 08.04.2011 №30, розрахунок розміру шкоди), однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, колегія відхиляє недоречні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 у справі №5015/6341/11, оскільки вказану постанову за результатами касаційного перегляду було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2012.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 у справі №5015/6342/11 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун