Ухвала суду № 25385304, 26.07.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/6874/12 Справа № 429/3354/12 Головуючий у 1 й інстанції - Юдіна С.Г. Доповідач - Григорченко Е.І. Категорія

26.07.2012

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Григорченка Е.І.

Суддів: Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі судового засідання: Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»про відшкодування моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача грошову суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він знаходився у трудових відносинах із шахтами ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». При цьому працював на підземних посадах під дією несприятливих факторів. За час роботи він отримав професійні захворювання, що підтверджується актом форми П-4 від 21 липня 2011 року. Згідно висновку МСЕК від 21 вересня 2011 року йому встановлено загально 65 % втрати професійної працездатності. Позивач є інвалідом третьої групи безстроково. Внаслідок отримання професійного захворювання йому було завдано великої моральної шкоди, яка виразилася у тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, тобто перестав бути повноцінною людиною, він постійно відчуває фізичну біль, стан його здоров'я дуже незадовільний, в нього дуже болять суглоби, він не витримує навіть легких фізичних навантажень, йому дуже важко виконувати елементарну домашню роботу, він доставляє багато труднощів своїй родині, йому призначено медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 6 500 (шість тисяч п'ятсот ) грн. 00 коп. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»просить скасувати вказане рішення та постановити нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що рішенням Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року визначено, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди встановлено шестимісячний строк, вина відповідача у заподіянні моральної шкоди відсутня та неможливо створити роботодавцем повністю безпечні умови праці, а судові рішення конституційного суду щодо спірних правовідносин є суперечливими.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював у відповідача ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». При цьому працював на підземних посадах та був звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України. За час роботи він отримав професійні захворювання. Згідно висновку МСЕК від 21 вересня 2011 року позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності. Позивач визнаний інвалідом третьої групи безстроково. Оскільки матеріалами справи встановлена вина відповідача щодо спричинення моральної шкоди, то на підставі ст. 237-1 КЗпП України стягнув моральну шкоду з урахуванням моральних страждань у сумі 6 500 грн.

Колегія суддів вважає, що висновок суду є правильним. Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст.212-213 ЦПК України, повно та всебічно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, надав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір, врахувавши і роз'ясненя, наданих в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року.

Доводи апеляційної скарги щодо пропущення позивачем строку позовної давності є безпідставними , оскільки відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. У Цивільному кодексі України гарантується право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу і встановлюється відшкодування моральної (немайнової) шкоди як один із способів захисту цивільних прав та інтересів (частина перша, пункт 9 частини другої статті 16).

Дійсно аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством. Проте згідно рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним, у зв'язку з чим зазначені висновки Конституційного Суду України стосуються лише позовів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум та не розповсюджуються на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров'я.

Таким чином, доводи апелянта, який вважає, що згідно рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди встановлено тримісячний строк, є неприйнятними, оскільки цілком суперечать вищенаведеним обставинам, нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про відсутність вини також до уваги не беруться, оскільки , як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 21 липня 2011 року (а.с. 8), професійне захворювання виникло через тривалу дію шкідливих факторів виробничого середовища на організм робітника, важку фізичну працю в умовах пилу та підвищеного шуму, що підтверджує, що роботодавцем належних умов праці позивачу створено не було.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо суперечності рішень конституційного суду щодо спірних правовідносин , то суд не може прийняти їх до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на підставі ст. 237-1 КЗпП України відповідає рішенню Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові виплати), в якому, зокрема, визначено: положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону„ Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.02. 2007р. 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності " 1105-XIV від 23.09.1999р.

Відповідно до цих висновків Конституційного Суду України право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Дійсно відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Проте, у зв'язку з вищевказаними змінами до норм матеріального права Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин не відповідає за завдану моральну шкоду.

Таким чином, доводи апелянта, який вважає, що не повинен нести відповідальність в даній справі, так як позивач є застрахованою за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»особою та за спричинену йому моральну шкоду не відповідає, є неприйнятними, оскільки цілком суперечать вищенаведеним обставинам, нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки на час звернення позивача Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України, на підставі якої суд обґрунтовано і стягнув з відповідача моральну шкоду.

Інші доводи , приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до тлумачення законодавства й іншої оцінки фактичних обставин справи, які відрізняються від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Розмір моральної шкоди судом першої інстанції встановлений правильно з урахуванням стану здоров'я потерпілого , тривалості лікування. При цьому висновки суду в цій частині відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування або зміну рішення суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, таке рішення є законним та справедливим, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»- відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: