Ухвала суду № 25385285, 26.07.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/5988/12 Справа № 429/1574/12 Головуючий у 1 й інстанції - Круговий О.О. Доповідач - Григорченко Е.І. Категорія

26.07.2012

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів -Лаченкової О.В., Варенко О.П.

при секретарі -Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення,

встановив:

ПАТ КБ «Приватбанк»звернулося з апеляційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2012 року, де ставить питання про скасування в частині відмови у виселенні, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк»задоволені частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNQ0GI0000006601від 27.03.2008року в сумі 19073,71 долара США, що за курсом 7,98, відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/429 від 07.11.2011 року складає 152 221,56грн.: звернути стягнення на квартиру загальною площею 44,70 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DNQ0GI0000006601від 27.03.2008року) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк»всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанвнції встановлено, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 27.03.2008р. уклали кредитний договір №DNQ0GI0000006601.

Відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 20.08.2008року отримала кредит у розмірі 16 294,70 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 28.03.2018року, які зобов'язалася повернути в строки та в порядку, встановлених кредитним договором..

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачами 27.03.2008року був укладений договір іпотеки № DNQ0GI0000006601, відповідно якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 44,7 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.02.2008 року.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконувала умови розрахунків за кредитним договором, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № DNQ0GI0000006601 від 27.03.2008року, заборгованість відповідача станом на 05.10.2011 року становить 19073,71 доларів США, де заборгованість за кредитом 14714,63 доларів США, заборгованість по відсоткам - 3482,05 доларів США, заборгованість по комісії 310,54 доларів СІЛА, пеня - 566,49 доларів США, згідно розрахунку /а.с.7,8/.

Враховуючи те, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання по сплаті заборгованості по банківському кредиту, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення з відповідачів судових витрат.

Позовні вимоги про виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), яка розташована за адресою АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку, суд першої інстанції вважає необґрунтованими, тому відмовив у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарг та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку",п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", ст.ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові про виселення, оскільки такі вимоги є передчасними, так як банком не дотримана обов'язкова процедура письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову про виселення, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

В частині 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до роз'яснень в п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Позивач у відповідності до ст. 10 ЦПК України повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, що ним дотримана процедура письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

Проте будь-які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку, що відповідач отримав письмову вимогу іпотекодержателя, суду не надані.

Враховуючи, що позивачем недотримана процедура письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові про виселення, що не позбавляє позивача звернутися до суду з окремим позовом.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивач звернувся з неконкретними позовними вимогами в частині виселення, оскільки не зазначено та не надано докази, хто проживає в квартирі, кого конкретно потрібно виселити з житлового приміщення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, і висновків суду не спростовують.

Суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги відхилити, а судові рішення -залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.

СУДДІ: